Лебедєв Євген Олексійович — Вікіпедія

Лебедєв Євген Олексійович
Ім'я при народженні Лебедев Евгений Алексеевич
Народився 15 січня 1917(1917-01-15)
Балаково, Миколаївський повіт[d], Самарська губернія, Російська імперія[1]
Помер 9 червня 1997(1997-06-09) (80 років)
СРСР СРСРРосія Росія
Поховання Літераторські мостки
Національність росіянин
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність актор, театральний педагог, телеактор
Alma mater Державний інститут театрального мистецтва (1937)
Заклад ВДТ імені Товстоногова
Роки діяльності 18361996
У шлюбі з Товстоногова Натела Олександрівнаd
Діти син Олексій Євгенович Лебедєв,
Батьки священик Олексій Лебедєв
IMDb nm0495543
Нагороди та премії
Герой Соціалістичної Праці
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора медаль «За оборону Кавказу» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»
народний артист СРСР Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР Ленінська премія Державна премія СРСР Сталінська премія Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
Почесна відзнака «За заслуги перед польською культурою»
Почесний громадянин Санкт-Петербурга

CMNS: Лебедєв Євген Олексійович у Вікісховищі

Євген Олексійович Лебедєв (рос. Евгений Алексеевич Лебедев; 15 січня 1917, Балаково, Самарська губернія, Російська імперія — 9 червня 1997, Санкт-Петербург, Росія) — радянський і російський актор театру і кіно, театральний викладач. Народний артист СРСР (1968). Герой Соціалістичної Праці (1987). Лауреат Ленінської (1986) і Державної премії СРСР (1950, 1968). Почесний громадянин Санкт-Петербурга (1996).[2]

Життєпис, походження, навчання[ред. | ред. код]

Народ. 15 січня 1917 р. у місті Балаково (нині Саратовська область, (Росія). Походив з родини місцевого священика. Батько та його матінка були заарештовані як представники духовенства та розстріляні 1936 р. радянською владою.

Син був вимушений надовго приховати власне походження, аби вижити в обставинах сталінських репресій. З 1927 року мешкав у діда в місті Самара. Шкільну освіту опановував в Самарі в радянській школі № 13 імені Чапаєва. Навчання продовжив в Фабрично-заводському училищі (ФЗУ) при заводі «Кінап». Брав участь у художній самодіяльності заводу. З 1932 року влаштувався в самарський Театр робочої молоді (ТРАМ).

Театральна освіта і творчість[ред. | ред. код]

Перебрався в Москву, де удосконалював театральну освіту, працював в студії Театру Червоної армії. В період 1936—1937 рр. навчався в Центральному технікумі театрального мистецтва (тепер — ГИТИС), а з 1937 року — в училищі Камерного театру в Москві.

Закінчив Московське міське театральне училище (1940). За розподілом потрапив 1940 року в російський ТЮГ міста Тбілісі. В Тбілісі познайомився із Георгієм Товстоноговим (1915—1989) та його сестрою. З родиною Товстоногових буде пов'язане все життя. Сестра Товстоногова — Натела Олександоівна стане дружиною Євгена Лебедєва. Після розлучення Георгія Товстоногова з власною дружиною родина Євгена і Натели Лебедєвих стане виховувати і його двох синів.

1949 р. Лебедєв покинув Тбілісі і перебрався в Москву. На театральній біржі зустрів Георгія Товстоногова, котрий щойно отримав призначення на посаду головного режисера Театру Ленінського комсомолу в місті Ленінград. Родина знову возз'єдналась і Євген Лебедєв перебрався в Ленінград. Дебютна роль в новому театрі — Саня Григор'єв за романом Валентина Каверіна «Два капітани». Радянський актор не мав вибору і був вимушений грати в радянських чи пропагандистських п'єсах. Державним завданням було створення Георгієм Товстоноговим на сцені Театру Ленінського комсомолу вистави «Із іскри…» — про молоді роки Йосипа Сталіна. Головну роль молодого Сталіна створив Євген Лебедєв, хоча добре пам'ятав, хто саме винний в насильницькій смерті його батька та матері, розстріляних НКВС. Але вистава була визнана вдалою і ідеологічно вірною, а театральний режисер та актор в ролі Сталіна отримали Сталінську премію.

Епохальний Ленінградський ВДТ[ред. | ред. код]

З 1956 р. працював у ленінградському Великому Драматичному театрі, найкращому драматичному театрі в Ленінграді на той час. Перехід в театр Георгія Товстоногова значно покращив репертуарну політику і формування якісного акторського складу. Театр став в змозі реалізовувати будь-які драматичні вистави — від пропагандистських з комуністичною риторикою до нових прочитань російської та світової класики (Максим Горький, Антон Чехов, Пітер Шеффер тощо).

Характерний актор Євген Лебедєв[ред. | ред. код]

Велику акторську практику Євген Лебедєв пройшов ще в Тбіліському Театрі юного глядача, де грав надзвичайно різні ролі і де виробився в провідного актора колективу. Невисокий на зріст, з живою і багатою мімікою, він мав здатність швидко перетворюватися на чергового театрального персонажа. На це працював і дещо високий тембр голосу актора, що дозволяло грати і жіночі ролі. Серед комедійних і казкових ролей Євгена Лебедєва — роль кокетуючою Баби Яги, якою він уславився в театрі і на концертах, граючи її — без театрального гриму і ще в чоловічих костюмах.

Як актор широкого трагедійного діапазону, Євген Лебедєв уславився в п'єсах за творами М. Горького, ім'я якого носив театр. Легендарною стала роль Бессеменова у виконанні Євгена Лебедєва за п'єсою «Міщани» М. Горького. На достовірність ролі зіграло все — і російська фактура актора родом з Волги, і добре знання міщанського побуту з показовою побожністю, і типи людей, здатних перетворювати на пекло — родинне життя й роками мучити близьких їм людей. Засліплений покорою оточення, закостенілий в гордині і насиллі Бессеменов Лебедєва не здатний ні поступитися власною керівною роллю дітям, ні зробити щасливими — ні власну дружину, ні власних дітей. Актори грали трагедію розпаду колись міцної родини і перетворення її на купку людей з невдалими і скаліченими долями, де головував, завдавав настрій і керував божевіллям Бессеменов Лебедєва. Власну книгу про театр і ролі в ньому актор так і назвав — «Мій Бессеменов». Частка театральних ролей актора зафіксована на кіноплівках.

Головним театром в житті Євгена Лебедєва став Великий Драматичний театр, де він працював майже 50 років.

Роками викладав в Ленінградському театральному інституті, був доцентом з 1958 року.

Евген Лебедєв як кіноактор[ред. | ред. код]

У кіно знімається з 1952 р. (фільми: «Піднята цілина» (1959—1961), «Поїзд милосердя» (1964, Супругов), «Іду на грозу» (1965), «У вогні броду немає» (1967), «Нотатки божевільного» (1968), «Злочин і кара» (1969) та ін.).

Грав в українських кінокартинах: «Заячий заповідник» (1972), «Ринг» (1973), «Фантазії Веснухіна» (1977, т/ф, клоун, Микола Божор), «Відпустка, яка не відбулася» (1976), «Театр невідомого актора» (1976, Богодух-Мирський), «Прелюдія долі» (1984, Олександр Коробейченко), «Чехарда» (1987, т/ф), «Крамниця „Рубінчик і…“» (1992, Ісаак Рубинчик).

Смерть[ред. | ред. код]

Помер 9 червня 1997 р. в місті Санкт-Петербург. Похований на цвинтарі Літераторські мостки Волкова кладовища.

Звання[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Озвучування:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лебедев Евгений Алексеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. [Почетные граждане Санкт-Петербурга // Офіційний сайт Адміністрації Санкт-Петербурга (рос.). Архів оригіналу за 13 червня 2016. Процитовано 12 червня 2016. Почетные граждане Санкт-Петербурга // Офіційний сайт Адміністрації Санкт-Петербурга (рос.)]

Література[ред. | ред. код]

  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С. 229;
  • Раззаков Ф. Досьє на звезд. 1962—1980. М., 1998. — С. 736;
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С. 414—415;
  • Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С. 678;
  • Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С. 167—168;
  • Театр: Энциклопедия. М., 2002. — С. 190;
  • Евгений Лебедев: Великий лицедей. Рассказы, дневники, воспоминания. М., 2002.

Посилання[ред. | ред. код]