Левітан Юхим Йосипович — Вікіпедія

Левітан Юхим Йосипович
Народження 18 (31) грудня 1915
Смерть 21 вересня 2007(2007-09-21) (91 рік)
Поховання Dimitrievsky cemeteryd
Країна СРСР СРСР → Росія Росія
Навчання Московський архітектурний інститут
Діяльність архітектор
Праця в містах Сталінград
Містобудівні проєкти відновлення Сталінграда
Членство Спілка архітекторів СРСР
Нагороди
Орден «Знак Пошани»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
 Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Сталінська премія — 1951 Золота медаль ВДНГ
Заслужений архітектор Української РСР
Заслужений архітектор Української РСР
CMNS: Левітан Юхим Йосипович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Левітан.

Юхим Йосипович Левітан (1915[1] — 2007) — радянський архітектор. Заслужений архітектор Російської РФСР. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1951).

Життєпис[ред. | ред. код]

Юхим Левітан[2] народився 18 (31 грудня) 1915 року в Єлисаветграді (потім Зінов'євськ, Кіровоград, а нині — Кропивницький), куди його сім'я спішно переїхала з міста Сморгонь (нині — районний центр Гродненської області Республіки Білорусь). Батько — технолог шкіряного виробництва в 1918 році перевозить сім'ю ще далі від Першої світової війни — в найбільший центр шкіряної промисловості — село Богородське (нині — місто Богородськ — районний центр Нижегородської області). У Богородському та його околицях проходять дитинство, отроцтво і юність майбутнього архітектора. Тут він закінчив Середню школу № 1, а у віці неповних 15 років почав працювати креслярем на Шорно-сидельній фабриці (нині — ЗАТ «Богородський швейно-галантерейний комбінат»).

У 1934 році Юхим Левітан приїхав до старшої сестри Софії в Москву, яка працювала на будівництві будівлі Центросоюзу (архітектор Ле Корбюзьє). Софія радить молодшому братові стати архітектором. Тах Юхим Левітан в 1935 році вступає до Московського архітектурного інституту (МАРХІ), де серед його серед викладачів були Олександр Пастернак (брат відомого поета) і Пантелеймон Голосов[1].

Після закінчення інституту в 1941 році Левітан направляється на роботу будівельним майстром до міста Сталінськ[1] (нині Новокузнецьк, Росія).

8 червня[3] 1943 разом з будівельниками Сталінська Юхим Левітан прибув на відновлення Сталінграда. Працював виконробом в «Спецбудтресті 1», відновлюючи житлові будинки у «французьких» селищах Червоного Жовтня, керував німецькими військовополоненими, що будували фінські будиночки у Вишневій Балці та пологовий будинок у Північному містечку[1].

Згодом Юхим Левітан зробив значний внесок у відновлення Сталінграда і надання йому післявоєнного вигляду. У Волгограді і Волгоградській області налічується понад сто об'єктів (разом з пам'ятниками і меморіальними дошками), до створення яких має відношення Ю. Левітан. З них одинадцять з 1997 році визнані пам'ятками історії та культури Волгоградської області[3].

Зокрема, Левітаном виконаний проект планування Площі Полеглих борців зі сквером і пам'ятником на могилі Рубена Ібаррурі, В. Г. Каменщикова і Х. Фаттяхутдінова. Ним спроектовані будівля обласної партійної школи (згодом — Волгоградський державний медичний університет), за проект якого він у 1951 році разом з архітектором Василем Симбірцевим був удостоєний Сталінської (Державної) премії 2-го ступеня. Став членом Спілки архітекторів СРСР у 1946 році[4].

Багато років Юхим Левітан керував однією з провідних майстерень (№ 2) проектного інституту «Волгоградцивільнпроект», організовував і брав активну участь в проектуванні і забудові південних районів міста: Красноармійського, Кіровського та Радянського[5].

Юхим Левітан помер 21 вересня 2007 року. Похований на Центральному (Димитріївському) кладовищі Волгограда[6]. Автор пам'ятника на могилі (куди була перепоховали дружина Ю. Левітана Ніна Михайлівна) його учень — В. А. Ілишев.

Проекти[ред. | ред. код]

Реставратор Сергій Сена розділяє творчість Левітана на три періоди. Перший — «догенплановський», з 1943 по 1949 роки, коли архітектор займався відновленням тих будівель, які вціліли під час Сталінградської битви (особняк Братів Рисіних — Будинок архітектора, колишнє училище імені Кулібіна — кінотеатр «Перемога», житлові будинки в селищах Велика і Мала Франція).

Другий — період центральних парадних ансамблів: вулиця Миру, площа Полеглих Борців, Головпоштамт, Алея Героїв.

Третій період — 1960-х років: Палац піонерів, Будинок політосвіти, ансамбль Передмостової площі (арх. Г. І. Кривкіна), житлові квартали і мікрорайони Красноармійського району. Вийшовши на пенсію в 1992 році Юхим Левітан продовжував працювати, займаючись рядом об'єктів, серед яких виділяється кардіоцентр, побудований наприкінці 1990-х років.

Перший період
  • Кінотеатр «Перемога» — перший проект Юхима Левітана[2]. У дореволюційному Царицині було відомим як училище імені Кулібіна, було перебудовано і перевлаштувати за проектом Левітана[3].
  • Будинок архітекторів — відреставрована царицинська будівля — особняк братів Рисіних.
  • житлові будинки в селищах заводу «Червоний Жовтень» Велика і Мала Франція
Другий період[1].
  • Меморіальний сквер на площі Полеглих борців
  • пам'ятник на могилі Рубена Ібаррурі, В. Г. Каменщикова і Х. Фаттяхутдінова
  • будівля Волгоградського державного медичного університету
  • Головпоштамт
  • комплекс житлових будинків на Алеї Героїв
  • комплекс житлових будинків на вулиці Миру
  • училище мистецтв
  • ресторан «Маяк»
Третій період
  • палац піонерів
  • Центральний універмаг (вмонтування з боку пл. Полеглих Борцов)
  • Будинок політичної освіти
  • Комплекс з навчання дітей плаванню (у місцевих жителів відомий як «морятнік»[7] у заплаві річки Цариці. Не був добудований і знаходиться в занедбаному стані[8].

Нагороди і премії[ред. | ред. код]

  • орден «Знак Пошани»[1]
  • Медаль «За доблесну працю у Велику Вітчизняну війну»
  • Золота медаль ВДНГ
  • заслужений архітектор РРФСР
  • Сталінська премія другого ступеня (1951) — «за архітектуру будівлі обласної партійної школи в Сталінграді» (нині медичний університет), разом з Василем Симбірцева[9] (замінена на Державну)
  • медаль Спілки архітекторів РФ «За високу мистецьку майстерність»
  • Почесний громадянин міста-героя Волгограда (1999) — «за особливі заслуги по створенню архітектурного вигляду міста»[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Марина Волченко. Ефим Левитан заявил о себе как о фотографе в 90 лет. — № 3 от 27.01.2006. Архивировано 13 ноября 2011 года.
  2. ↑ а б Владимир Колесников. (25 вересня 2007). Архитектору центральной части Волгограда поставят памятник. v1.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  3. ↑ а б в Оксана Костикова. (25 лютого 2011). Город Ефима Левитана. 34metra.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  4. ↑ «Зодчий Ефим Левитан» в Волгоградском музее изобразительных искусств. Музеи России. 2006. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 20 липня 2012.
  5. ↑ а б Почётные граждане Волгограда. Официальный информационно-справочный портал Волгограда. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 15 липня 2012.
  6. ↑ На могиле вождя волгоградской архитектуры установят памятник-мавзолей. v1.ru. 4 жовтня 2010. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  7. ↑ Наталья Полякова. (10 травня 2007). Неформальный путеводитель по Волгограду. Молодой. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  8. ↑ Оксана Костикова. (18 березня 2011). Царицынская пойма. 34metra.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 20 липня 2012.
  9. ↑ Постановление СМ СССР «О присуждении Сталинских премий в области искусства и литературы за 1951 год» // Правда, 15 марта 1952 года

Посилання[ред. | ред. код]

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Левітан_Юхим_Йосипович&oldid=38823321