Лео Сілард — Вікіпедія

Лео Сілард
угор. Szilárd Leó
Народився 11 лютого 1898(1898-02-11)
Будапешт, Угорське королівство[d], Австро-Угорщина[1]
Помер 30 травня 1964(1964-05-30) (66 років)
Ла-Хоя, Сан-Дієґо, Каліфорнія, США
·інфаркт міокарда
Поховання Керепеші
Місце проживання Угорщина
Німеччина
США
Країна  Угорщина
 Німеччина
 США
Національність угорець
Діяльність фізик-ядерник, винахідник, фізик, викладач університету, письменник наукової фантастики, науковець, молекулярний біолог
Alma mater Берлінський технічний університет
Гумбольдський університет
Галузь атомна фізика, молекулярна біологія[2], фізика, ланцюгова реакція[2], атомна бомба[d][2] і ядерний реактор[2]
Заклад HU Berlin
Берлінський технічний університет
Колумбійський університет
Чиказький університет
Брандейський університет
Науковий керівник Макс фон Лауе
Вчителі Макс фон Лауе
Членство Американська академія мистецтв і наук
Американське фізичне товариство[3]
Emergency Committee of Atomic Scientistsd
Національна академія наук США
Відомий завдяки: ядерна ланцюгова реакція
петиція Сіларда
Кобальтова бомба
У шлюбі з Gertrud Weiss Szilardd
Нагороди
Автограф

Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Лео Сілард у Вікісховищі

Лео Сілард (англ. Leo Szilard, угор. Szilárd Leó, трапляється також написання Сцилард; 11 лютого 1898(18980211), Будапешт, Австро-Угорщина — 30 травня 1964, Ла-Хойя, Каліфорнія, США) — американський фізик угорського походження.

Лео Сілард відомий своїми працями в галузі ядерної фізики. 1934 року виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під впливом нейтронів, який став відомий як ефект Сіларда — Чалмерса. 1939-го разом з іншими показав можливість здійснення ланцюгової ядерної реакції при поділі ядер урану. Разом з Енріко Фермі визначив критичну масу 235U і взяв участь у створенні першого ядерного реактора. У 19421946 рр. як співробітник Металургійної лабораторії Чиказького університету брав участь у «Мангеттенському проєкті».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11 лютого 1898 року в Будапешті в сім'ї інженера. Після закінчення реального училища в 1916 вступив до Технічного університету в Будапешті, але незабаром був призваний до армії до артилерійських військ. У 1920 році перебрався до Німеччини, навчався в Технологічному університеті в Берліні, потім у Берлінському університеті, де відвідував лекції з фізики, які читали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс фон Лауе. У 1922 закінчив університет з відзнакою, два роки працював у Хімічному інституті кайзера Вільгельма, займався експериментами з рентгенівської дифракції. У 1924 став асистентом Нобелівського лауреата Лауе у Берлінському інституті теоретичної фізики, у 1927—1932 працював у Берлінському університеті.

1926 року спільно з Альбертом Ейнштейном запропонував варіант конструкції абсорбційного холодильника. 1928-го запропонував ідею лінійного резонансного прискорювача. В 1929 році запропонував ідею циклотрона. 1934-го запропонував принцип автофазування.

1934 року у виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під дією нейтронів, що здобув популярність як ефект Сіларда — Чалмерса.

В 1939 році обґрунтував можливість розвитку в урані самопідтримуваної ядерної реакції при поділі ядер урану. А також одним з перших довів, що в процесі ділення ядер урану випромінюються вторинні нейтрони. Спільно з В. Зінном отримав значення середнього числа вторинних нейтронів на один акт поділу.

В 1942—1946-х як співробітник Металургічної лабораторії Чиказького університету брав участь в Мангеттенському проєкті. У 1946 став професором Чиказького університету, займався дослідженнями з біофізики та молекулярної біології. У 1953 заснував лабораторію молекулярної біології в університеті Чикаго. У 1954 р. запропонував механізм регуляції ферментів за принципом негативного зворотного зв'язку, в 1959 р. створив теорію процесів старіння, запропонував спосіб діагностики лейкозів, методику променевої терапії. Займався вивченням регулювання клітинного метаболізму, імунологією, дослідженням функціонування центральної нервової системи.

У 1945 році підписав звернення до влади США («Звіт Франка») з проханням не проводити атомні бомбардування японських міст.

Сілард також є автором збірки наукової фантастики «Голос дельфінів та інші оповідання» (1961).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Силард Лео // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б в г Czech National Authority Database
  3. NNDB — 2002.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Храмов Ю. А. Сцилард (Силард) Лео // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и доп. — М. : Наука, 1983. — С. 256. — 400 с.

Посилання[ред. | ред. код]