Литовченко Марія Тимофіївна — Вікіпедія

Литовченко Марія Тимофіївна
|Премії=
Народження	22 червня 1927(1927-06-22) Гупалівка
Смерть	25 жовтня 2014(2014-10-25) (87 років)
	Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Дніпропетровське художнє училище і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1961)
Діяльність	художниця
Діти	Литовченко Наталія Іванівна
Звання

Лито́вченко Марі́я Тимофі́ївна (22 червня 1927(19270622), Гупалівка, нині Дніпропетровська область, Україна — 25 жовтня 2014, Київ) — українська художниця декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників України (від 1965 року), заслужений художник України (1996)^[1], лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1998)^[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчила 1961 року Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, викладачі М. Бавструк, А. Бельчукова. Працює в жанрі художнього ткацтва та монументального мистецтва. З 1960 року бере участь у виставках.

Твори[ред. | ред. код]

У співавторстві з Іваном Литовченком[ред. | ред. код]

• Оформлення станції метро «Завод Більшовик», нині «Шулявська» (1963, Київ).
• Гобелени «Шевченко і України» (1960; музей прикладного та декоративного мистецтва, Київ), «Гуцульщина» (1961), «Верховина, світку, ти наш» (1965), «Пробудження» (1968), «Коліївщина» (1968 , музей, Запоріжжя), «Весілля» (1969, музей прикладного і декоративного мистецтва, Київ), «Пісня про козака Вуса» (1970, Палац урочистих подій, Олександрія), «Музами натхненна» (1972, Палац культури , Прип'ять), «Іван-Побиван» (1976, дитяча бібліотека, Хмельницький), «Народні месники» (1975), «Земля цвіте» (1978), «Творчість» (1982, кінолекційному зал, Чорнобильська АЕС, Прип'ять), «Дружба» (1982, кінолекційний зал в Комітеті поліграфії і книжкової торгівлі при РМ СРСР, Москва), «На землі черкаській» (1984, Черкаси, краєзнавчий музей), «Блакитна Волинь» (1987, Палац урочистих подій, Луцьк), «Прометей» (1989, Міністерство культури України), «Джерела слов'янської писемності» (1989—1990, Київ, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), «Троїсті музики» (1990, Міністерство культури України), «Птах фенікс» (1990), «Закохані» (1990), «Музика» (1991), пісня (1991), «Тривога» (1991), «Боротьба» (1992), «Молитва» (1991), «Поет» (1992), «Вир» (1993), «Двоє» (1993), «Дума про Україну» (1995), «Реквієм» (1996).
• Мозаїчні панно на житлових будинках на проспекті Перемоги в Києві (1960-70-е, в співавторстві з І. Литовченко та В. Прядкою).

Сім'я[ред. | ред. код]

• Батьки: батько Тимофій Арсентійович (1896—1943) — селянин, робітник; мати Марфа Антонівна (1899—1975) — робітниця.
• Чоловік: Іван Семенович Литовченко (1921—1996) — художник-монументаліст; заслужений діяч мистецтв України, академік академії архітектури України.
• Дочка: Наталія Іванівна Литовченко (нар. 1956) — художник-монументаліст, заслужений художник України.
• Син: Павло Іванович Литовченко (нар. 1963) — художник.

Зображення[ред. | ред. код]

• 
  Станция метро «Шулявська» (1963)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Литовченко Марія Тимофіївна // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 369. — ISBN 5-88500-071-9.
• Литовченко Марія Тимофіївна [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.] // Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка
• Литовченко Мария Тимофеевна // Офіційний сайт КОНСХУ
• Литовченки — родина художників. Марія Тимофіївна Литовченко // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 344–345. — ISBN 978-966-96839-3-9.

Генеалогія та некрополістика Родовід Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль GKG: /g/11b41d9vz

Це незавершена стаття про українського художницю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.