Лихобицький Олександр Володимирович — Вікіпедія

Ф
Олександр Володимирович Лихобицький
Особисті дані
Народження 12 серпня 1962(1962-08-12) (61 рік)
Громадянство  Україна
Позиція захисник, півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив виступи
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1981-1983 СРСР «Дніпро» (Могильов) 3 (0)
1983-1986 СРСР «Цілинник» (Цілиноград) 120 (12)
1987 СРСР «Торпедо» (Луцьк) 47 (3)
1988-1990 СРСР «Десна» 115 (6)
1991 СРСР «Цілинник» (Цілиноград) 38 (0)
1992 Україна «Десна» 42 (3)
1993 Білорусь «Торпедо» (Могильов) 21 (1)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1994-1995 Білорусь «Торпедо» (Могильов) (тренер)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Олександр Володимирович Лихобицький[комент. 1] (нар. 12 серпня 1962[2]) — колишній радянський та український футболіст, що грав на позиції захисника та півзахисника. Відомий за виступами у низці клубів радянської другої ліги, у першій українській лізі та у найвищому білоруському дивізіоні. Після закінчення кар'єри футболіста — футбольний тренер та функціонер.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Олександр Лихобицький розпочав виступи на футбольних полях у 1980 році у клубі колективу фізкультури «Нива» (Підгайці). У 1981 році молодий футболіст отримав запрошення від команди радянської другої ліги з Білорусі «Дніпро», проте у команді дебютував лише наступного року, коли могильовський клуб виграв зональний турнір другої ліги, та пізніше й один із фінальниих турнірів другої ліги, й здобув путівку до першої ліги. Проте Лихобицький зіграв у складі «Дніпра» лише 3 матчі у другій лізі, та на початку 1983 року перейшов до складу іншого друголігового клубу «Цілинник» із Казахстану. У цьому клубі футболіст став одним із гравців основи, та зіграв за 4 роки 120 матчів у чемпіонаті СРСР. У 1987 році Олександр Лихобицький повертається до України, де стає гравцем іншої друголігової команди — луцького «Торпедо». У луцькому клубі футболіст був також одним із основних гравців, зіграв у чемпіонаті 47 матчів та 3 матчі Кубку СРСР[3], проте цей сезон був для лучан відносно невдалим, адже вони опустились у турнірній таблиці на 16 місце. Із 1988 року Лихобицький став гравцем також друголігового клубу «Десна». У чернігівській команді футболіст грав протягом трьох років, і також був гравцем основи. У 1991 році Лихобицький на рік знову став гравцем «Цілинника». Після розпаду СРСР футболіст повертається до «Десни», та грає у її складі в першій українській лізі у першому незалежному чемпіонаті України та першому колі другого чемпіонату. З початку 1993 року Олександр Лихобицький знову вирішив спробувати свої сили в білоруській команді, цього разу в клубі найвищого білоруського дивізіону «Торпедо» (Могильов). У білоруському першому дивізіоні футболіст грав протягом 1993 року, після чого закінчив виступи у професійних командах.

Після закінчення кар'єри футболіста[ред. | ред. код]

Після завершення виступів за могильовських автозаводців Олександр Лихобицький протягом 1994—1995 року входив до тренерського штабу цього білоруського клубу. З початку 1996 року колишній футболіст повертається до України, де зіграв кілька матчів за аматорський клуб «Факел» із Варви. Пізніше колишній футболіст поселився у місті Нововолинську, та розпочав роботу як керівник місцевого аматорського клубу «Шахтар». Спочатку Лихобицький пропрацював із клубом лише три роки[4], проте після деякої перерви повернувся до роботи із нововолинською командою, яку очолював тривалий час як президент та головний тренер.[1]

Примітки та коментарі[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Частина джерел наводить інше по-батькові колишнього футболіста — Олександрович.[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б "Шахтар" Нововолинськ
  2. Вітаємо ветерана!. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 20 січня 2017.
  3. ФК «Волинь» — Статистика. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 20 січня 2017.
  4. Олександр Лихобицький: «Якщо ми будемо вкладати гроші лише в дорослий футбол, то гріш нам ціна». Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 20 січня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]