Лондон-Вікторія (станція) — Вікіпедія

Лондон-Вікторія
Зображення
Названо на честь Вікторія
Країна  Велика Британія
Адміністративна одиниця Вестмінстер
Белгравія
Історичне графство Мідлсекс
Висота над рівнем моря 16 м
Власник Network Rail
Оператор Network Rail
Дата офіційного відкриття 1 жовтня 1860
Сусідня станція Баттерсі-Парк і Вондсворт-Роуд
Обслуговується маршрутом Venice Simplon-Orient-Expressd
Залізнична лінія Brighton Main Lined і Chatham Main Lined
Тарифна зона London fare zone 1d
Розташований на лінійному об'єкті Victoria To Brighton Line, Victoria to Windmill Bridge Junctiond[1] і Victoria to Ramsgate (via Herne Hill and Chatham) Lined[1]
Кількість посадкових країв платформ 19
Кількість колій обслуговування 19
Пасажиропотік 75 889 396[2][3]
Обладнаний доступно для інвалідних візків[d], Велопарковка, стоянка і Санітарний вузол
Доступність для інвалідних візків доступно для інвалідних візків[d]
Статус спадщини реєстрова будівля II ступеняd[4]
Детальна карта
Нічний вигляд
Панорамне зображення
Станція пересадки Вікторіаd і Victoria bus stationd
Категорія станції Category A railway stationd
Географічний код Великої Британії TQ2896978973[4]
Документація Вікіданих Use Q3090826 for the London Underground station, 伦敦地铁车站请使用Q3090826 і 倫敦地鐵車站請使用Q3090826
Мапа
Офіційний сайт
CMNS: Лондон-Вікторія у Вікісховищі

Координати: 51°29′42″ пн. ш. 0°08′36″ зх. д. / 51.49500500002777414° пн. ш. 0.143577000028° зх. д. / 51.49500500002777414; -0.143577000028

Вікторія (англ. London Victoria Station) — станція Лондонського залізничного вузла (під орудою Network Rail)[5] та Лондонського метрополітену. Найменована на честь прилеглої вулиці Вікторія-стріт, яка своєю чергою названа на честь королеви Вікторії.[6]). Є кінцевою станцією для залізниці Brighton main line до аеропорту Гатвік, Брайтону та Chatham main line до Рамсгейт, Дувр через Чатем, також від провідних залізниць є відгалуження на Catford Loop Line, Dartford Loop Line, Oxted line до Іст-Грінстед та Акфілд. Франшизи приміського сполучення Southern (сполучає з південним Лондоном, Сассексом та Сурреєм) та Southeastern (сполучає з південно-східним Лондоном та Кентом), а також Гатвік-Експрес до аеропорту Гатвік. Платформи метростанції ліній Кільцева та Дистрикт знаходяться між станціями Слоун-сквер та Сент-Джеймс-парк, а Лінії Вікторія — між Пімліко та Грін-парк.

Станція розташована у західній частині Вестмінстера (район Белгравія). Відкрита в 1862 р.; нинішню будівлю вокзалу введено в експлуатацію до 1910 року; в 1980-ті рр. здійснено повне внутрішнє перепланування. Будівництво вокзалу з мостом Вікторія (зараз знаний як міст Гровнер) дозволило сполучити південні райони країни з Вестмінстером — політичним центром Лондона.

Розташована у 1-й тарифній зоні, пасажирообіг залізничної станції на 2017 рік — 74.955 млн осіб[7] Пасажирообіг метростанції, залізничної станції разом з пересадкою на 2015 рік — 170 млн осіб[8] Друга по завантаженості залізнична станція і станція метро у Великій Британії (після Ватерлоо).[9] На станції заставлено тактильне покриття.

Пересадки[ред. | ред. код]

Метро[ред. | ред. код]

Назва «Вікторія» носять також дві станції Лондонського метро, об'єднані з залізничною станцією в один транспортний комплекс: на лініях Дистрикт (обслуговується також поїздами Кільцевої лінії) та Вікторія. Щорічний пасажиропотік на вхід і вихід — до 80 млн осіб.

Попередня станція Лондонський метрополітен Наступна станція
Слоун-сквер   Кільцева лінія   Сент-Джеймс-парк
Слоун-сквер   Лінія Дистрикт   Сент-Джеймс-парк
Грін-парк   Лінія Вікторія   Пімліко

Автобусна станція[ред. | ред. код]

Поруч з вокзалом розташований автовокзал Вікторія (англ. Victoria Coach Station) — найбільший в Лондоні. Відкрито в 1932. Саме звідси вирушають автобуси в різні міста Великої Британії (система «Нешнл Експрес», має маршрути аж до Пензанс на південно-західному краю Англії і Інвернесса на півночі Шотландії) і Західної Європи (система «Євролайнс»). Також на цій автобусній станції базуються великі автобусні перевізники — Megabus[10] та National Express[11].

Завантаженість автовокзалу — 190 тис. відправлень автобусів на рік.

Міський наземний транспорт[ред. | ред. код]

При станції Вікторія працює також найбільший в Лондоні пересадний центр для міських автобусів. Він обслуговується автобусами маршрутів 2 , 11 , 13 , 16 , 24 , 36 , 38 , 44 , 52 , 148 , 170 , 185 , 211 , 390 , 507 , C1 , C2 і C10 та нічні маршрути N2 , N11 , N16 , N38 , N44 , N73 і N136, інтенсивність руху в годину пік досягає 200 автобусів на годину.

Послуги[ред. | ред. код]

Попередня станція Лінія Наступна станція
Кінцева   National RailSoutheastern
Greenwich Park branch line
  Денмарк-гілл
  National RailSoutheastern
Залізниця Чатман[en]
  Брикстон
Герн-Гілл
Денмарк-гілл
Шортлендс
Бромлі-Саут
  National RailSouthern
Брайтонська залізниця[en]
  Баттерсі-парк
Клапгем-джанкшен
  National RailSouthern
Окстедська залізниця[en]
  Клапгем-джанкшен
  National RailSouthern
Gatwick Express
  Аеропорт Гатвік
  National RailBelmond
Лондон-Париж-Венеція
  Фолкстон-Вест

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Railway Codes and Other Data: A (Hopefully) Comprehensive Listing / P. Deaves
  2. Office of Rail and Road
  3. https://dataportal.orr.gov.uk/statistics/usage/estimates-of-station-usage/
  4. а б National Heritage List for England
  5. Victoria Station. Network Rail. 26 липня 2012. Архів оригіналу за 11 травня 2016. Процитовано 25 лютого 2016.
  6. The history of London Victoria station. Network Rail. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 24 січня 2019.
  7. Office of Rail Regulation — station usage. Архів оригіналу за 17 липня 2007. Процитовано 18 вересня 2019.
  8. London Waterloo Set To Become the First European Terminal To Reach 200 Million Annual Passengers. The Independent. 28 грудня 2015. Архів оригіналу за 18 травня 2017. Процитовано 19 серпня 2017.
  9. Pigott, Nick, ред. (June 2012). Waterloo still London's busiest station. The Railway Magazine. Horncastle. 158 (1334): 6.
  10. Розклад автобусів Megabus UK. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 18 листопада 2017.
  11. Розклад автобусів National Express. Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 18 листопада 2017.