French
DeutschЛуна-2 — Вікіпедія
| Луна-2 | |
|---|---|
| Основні параметри | |
| Повна назва | Луна-1 (Є-1А №2) |
| COSPAR ID | 1959-014A |
| NORAD ID | 00114 |
| Виготівник | ОКБ-1 |
| Оператор | СРСР |
| Тип апарата | посадка на Місяць |
| Дата запуску | 12 вересня 1959 6:39 UTC |
| Ракета-носій | Луна (8К72) |
| Номер запуску | 43-7 (Л1-7Б) |
| Космодром | Байконур 1/5 |
| Тривалість польоту | 33,5 години |
| Технічні параметри | |
| Маса | разом з останнім ступенем РН 390,2 |
| Розміри | повна довжина 5,2 м, діаметр 2,4 м |
| Платформа | Є-1А |
| Орбітальні дані | |
| Тип орбіти | траєкторія зближення з Місяцем |
| Посадка на небесне тіло | |
| Небесне тіло | Місяць |
| Дата і час посадки | 14 вересня 1959, 21:02:24 UTC |
| Місце посадки | на сході Моря Дощів, 29°06′ пн. ш. 0°00′ сх. д. / 29.1° пн. ш. 0.0° сх. д. |
| Прилади | |
| Прилади | лічильник Гейгера-Мюллера, шість газорозрядних лічильників заряджених частинок, лічильник сцинтиляцій, вдосконалений п'єзоелектричний детектор мікрометеоритів, магнітометр |
«Луна-2» (укр. Місяць), інші назви «Друга космічна ракета», «Луна Є-1А № 2», «Луна Є-1А № 6» — перша радянська автоматична міжпланетна станція, що досягла поверхні Місяця. Шостий апарат серії «Луна», другий вдалий запуск. Початково в радянських джерелах апарат називався «Друга космічна ракета», а назву «Луна-2» отримав після 1963 року.
Опис[ред. | ред. код]
Космічний апарат серії Є-1А, подібно до серії Є-1, призначався для зіткнення з поверхнею Місяця. Апарат був герметичною сферою діаметром 2,4 метра. Всередині розміщувались: лічильник Гейгера-Мюллера, шість газорозрядних лічильників заряджених частинок, лічильник сцинтиляцій, вдосконалений п'єзоелектричний детектор мікрометеоритів. На одній півсфері було закріплено шість антен, в одній з яких розташовувався магнітометр. Під час польоту до Місяця, як і в попередній серії, апарат також мав випустити газоподібний натрій, щоб створити хмару металу для спостереження з Землі за його рухом. Апарат не мав рушійної установки.
Політ[ред. | ред. код]
12 вересня 1959 року о 6:39 UTC з космодрому Байконур ракетою-носієм «Луна» (8К72) було запущено «Луну-2» на траєкторію зближення з Місяцем, без запуску з орбіти Землі. Після досягнення необхідної швидкості апарат відокремився від останнього ступеня ракети-носія. 12 вересня о 18:39 UTC «Луна-2» випустила яскраву помаранчеву хмару газоподібного натрію для відстеження траєкторії руху і вивчення поведінки газу в космічному просторі. Хмара мала діаметр 650 км.
Магнітометр до висоти 55 км від поверхні не зафіксував значного електромагнітного поля.
14 вересня о 21:02:24 UTC, після 33,5 годин польоту, припинилась передача сигналів, що свідчило про досягнення поверхні Місяця. Падіння відбулося на сході Моря Дощів, на краю Болота Гниття (29°06′ пн. ш. 0°00′ сх. д. / 29.1° пн. ш. 0.0° сх. д.). Приблизно через 30 хвилин з поверхнею зіткнувся останній ступінь ракети-носія[1].
Апарат мав два однакові набори п'ятикутних вимпелів, виготовлених з нержавіючої сталі і складених у сфери. В центрі сфери розташовувався заряд вибухівки для зменшення швидкості при зіткненні. Елементи з одного боку мали викарбувані зображення герба СРСР і напис «СССР» (укр. СРСР), з іншого — викарбуваний напис російською мовою СССР СЕНТЯБРЬ 1959 (укр. СРСР ВЕРЕСЕНЬ 1959). Третій набір вимпелів розташовувався на останньому ступені ракети-носія у капсулі, заповненій рідиною, в якій плавали алюмінієві смужки з викарбуваними зображенням герба СРСР і написами російською мовою СССР СЕНТЯБРЬ 1959 (укр. СРСР ВЕРЕСЕНЬ 1959) і СОЮЗ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК (укр. СОЮЗ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК).
Після польоту[ред. | ред. код]
15 вересня 1959 року перший секретар КПРС, Голова Ради Міністрів СРСР Микита Хрущов подарував американському президенту Дуайту Айзенхауеру копію сферичних вимпелів. Нині ця копія перебуває в Бібліотеці і Музеї Президента Айзенгавера в місті Абілін, штат Канзас. Інша відома копія перебуває в Канзаському центрі космосфери і космосу в місті Хатчінсон, штат Канзас.
1970 року ділянку Моря Дощів, близьку до місця падіння «Луни-2», назвали на її честь Затокою Місячника (лат. Sinus Lunicus)[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Luna 2. NASA. 26 серпня 2014. Архів оригіналу за 26 липня 2012. Процитовано 13 лютого 2015.
- ↑ Sinus Lunicus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
Джерела[ред. | ред. код]
- Луна-2 [Архівовано 27 квітня 2009 у Wayback Machine.] Каталог НАСА(англ.)
- Луна-2 [Архівовано 3 листопада 2012 у Wayback Machine.] Енциклопедія космічних апаратів(англ.)
- Луна-2 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Космічна енциклопедія(англ.)
- Луна-2 [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.] Енциклопедія астронавтики(англ.)
| ||||||||
| ||||||||
|
