French
DeutschЛуньов Ігор Васильович — Вікіпедія
| Луньов Ігор Васильович | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Генерал-лейтенант | |||||||||||
.jpg) | |||||||||||
| Загальна інформація | |||||||||||
| Народження | 25 квітня 1962 (62 роки) | ||||||||||
| Громадянство |  Україна | ||||||||||
| Alma Mater | Одеське вище артилерійське командне училище | ||||||||||
| Військова служба | |||||||||||
| Приналежність | Україна | ||||||||||
| Вид ЗС |  Збройні сили | ||||||||||
| Війни / битви | |||||||||||
| Командування | |||||||||||
| |||||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||||
| |||||||||||
 Луньов Ігор Васильович у Вікісховищі | |||||||||||
І́гор Васи́льович Луньо́в (нар. 25 квітня 1962) — український кадровий військовослужбовець, генерал-лейтенант Збройних сил України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив Одеське вище артилерійське командне училище[1].
У 2001—2003 роках — командир 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади. Згодом — заступник начальника штабу 6-го армійського корпусу.
Станом на червень 2014 — заступник командувача Високомобільних десантних військ з бойової підготовки. Станом на серпень 2015 — начальник штабу — перший заступник командувача ДШВ.
Здійснював планування й керівництво підрозділами десантних військ під час звільнення від російсько-терористичних угруповань населених пунктів Слов'янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівка, Нижня Кринка, а також особисто очолював операції зі знищення бойовиків на блокпостах і в районах їхнього базування.
З 3 жовтня 2014 року безпосередньо керував угрупованням сил і засобів, що обороняли міжнародний аеропорт «Донецьк». Підрозділи під його безпосереднім керівництвом щоденно відбивали до 6-ти атак супротивника. За весь період оборони аеропорту знешкоджено до 5-ти складів боєприпасів російсько-терористичних угруповань, понад 6 вогневих точок мінометів та бойових машин. Знешкоджено понад 70 % особового складу підрозділів терористів «Гіві» та «Мотороли».
З моменту створення Сил спеціальних операцій у січні 2016 року призначений командувачем ССО.
 | Мова йшла про ту людину, яка могла б очолити процес формування сил спеціальних операцій, яка б мала для цього відповідний досвід у тому числі і бойовий, яка має відповідний організаційний досвід, вольові якості і теоретичні знання. Виходячи із цих критерій — зупинилися на кандидатурі Луньова. |  |
— Начальник Генштабу Віктор Муженко[2] | ||
Під час інавгурації президента Зеленського Луньов не віддав йому військове вітання, як це передбачується Статутом. В липні 2019-го генерал-лейтенант пояснив цю ситуацію «рефлекторною необережністю», пояснивши, що не варто шукати додаткового змісту в цій події[3].
25 серпня 2020 року, згідно Указу Президента України № 357/2020 був звільнений з посади командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України[4].
Серед вірогідних причин відставки називалася незадовільна діяльність генерала Луньова на посту командувача ССО.
| | Останні два роки Сили спеціальних операцій буксували на місці, а безініціативність попереднього командувача генерал-лейтенанта Ігоря Луньова призвела до того, що багато фахівців почало звільнятися із ССО... вплив на розвиток ССО у генерала Луньова був мінімальний, кожна частина ССО «варилася у власному соусі», а заступникам він не давав працювати, оточивши себе відданими, але непрофесійними людьми. | |
— Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України генерал Сергій Кривонос[5] | ||
Сім'я[ред. | ред. код]
Разом із дружиною виховує доньку.
Військові звання[ред. | ред. код]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Богдана Хмельницького II ступеня (28 червня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[8].
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня (21 жовтня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[9].
- Легіон Заслуг (США), легіонер (29 квітня 2021)[10].
- Медаль «За бездоганну службу» III ступеня (10 липня 2002) — За вагомий особистий внесок у забезпечення обороноздатності України, зразкове виконання військового обов'язку[11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Командувач Сил спеціальних операцій розповів про хід створення нової структури. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 17 червня 2017.
- ↑ Командувачем Сил спеціальних операцій призначений генерал-майор І.Луньов
- ↑ Не віддав честь Зеленському на інавгурації: генерал ЗСУ пояснив свій вчинок. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 25 липня 2019. Процитовано 25 липня 2019.
- ↑ Указ Президента України № 357/2020 «Про звільнення І. Луньова з посади командувача Сил спеціальних операцій Збройних Сил України». Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ Останні два роки сили спеціальних операцій буксували на місці - генерал Кривонос[недоступне посилання]
- ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2015 року № 581/2015 «Про присвоєння військових звань»
- ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2017 року № 404/2017 «Про присвоєння військових звань»
- ↑ Указ Президента України від 28 червня 2015 року № 366/2015 «Про відзначення державними нагородами України»;
- ↑ Указ Президента України від 21 жовтня 2014 року № 817/2014 «Про відзначення державними нагородами України»;
- ↑ Перший Командувач ССО України отримав Орден Почесного Легіону Президента США. 29.04.2021, 21:22. Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021.
- ↑ Указ Президента України від 10 липня 2002 року № 629/2002 «Про відзначення державними нагородами України військовослужбовців Збройних Сил України»;
Джерела[ред. | ред. код]
- ЛУНЬОВ Ігор Васильович (збережено на archive.org)
- Присяга призовників [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.]
- Пишаймося такими дітьми![недоступне посилання з червня 2019]
- Командувачем ССО Міноборони став генерал ВДВ Луньов [Архівовано 15 грудня 2017 у Wayback Machine.]
