Луцький художній музей — Вікіпедія
Луцький художній музей (колишня Повітова канцелярія, вігляд з вежі) | |
---|---|
50°44′18″ пн. ш. 25°19′22″ сх. д. / 50.73845690557670451° пн. ш. 25.32302110850971388° сх. д.Координати: 50°44′18″ пн. ш. 25°19′22″ сх. д. / 50.73845690557670451° пн. ш. 25.32302110850971388° сх. д. | |
Тип | музей |
Країна | Україна |
Розташування | Україна Луцьк, замок Любарта, вул. Кафедральна, 1а |
Адреса | вул. Кафедральна, 1а, Луцьк, Україна |
Засновано | відкритий у 1973 р. |
Директор | Навроцька Зоя Михайлівна |
Лу́цький худо́жній музе́й — музей образотворчих мистецтв у місті Луцьку.
Історія[ред. | ред. код]
Художній музей відкрито 6 листопада 1973 року. У повоєнні роки музей існував як відділок Волинського краєзнавчого музею. До складу відділка краєзнавчого музею були також передані картини колишньої мистецької збірки Олицького замку, що належав родині Радзивілл.
Приміщення[ред. | ред. код]
Під експонати Луцького художнього музею віддане приміщення колишнього Будинку повітової канцелярії і шляхетських судів. Будинок було вибудовано 1789 року на підмурках колишнього княжого палацу в замку.
Фонди[ред. | ред. код]
Фонди музею складаються з націоналізованих мистецьких речей 1940 року, з переданих експонатів, що зберігалися у музеях Луцька до 1939 року та більш пізніх надходжень. Найбільш мистецькі вартісними були залишки картинної галереї з Олицького замку (переданого під Луцьку божевільню) та тамтешньої каплички.
Отримані твори надали можливість пунктиром показати шляхи розвитку мистецтва Італії, Іспанії, Фландрії, Франції, Німеччини, Австрії, Британії, Російської імперії. Найбільший серед означених — відділок мистецтва Польщі.
У розділі Російської імперії та України експоновані твори — І. К. Айвазовського, Р. Г. Судковського, В. А. Попова, К. В. Лемоха, Л. П. Остапенка, В. Д. Орловського, Ф. С. Красицького. Окрема ділянка — картини Андроника Лазарчука, уродженця Волині, що навчався в Петербурзькій академії мистецтв.
У підрадянські часи мистецькі скарби Олицького замку грабували і нищили радянські вояки. Згодом сюди прибували агенти з музейних і державних установ СРСР, що вивозили картини і книги. Повного каталога чи інвентаря колишньої збірки не було створено. Частка творів перевезена до міст Львів, Київ, Ленінград тощо.
На початок 21 століття[ред. | ред. код]
2003 року, до ювілею художнього музею, було створено нову експозицію старовинного українського портрета. Більшість полотен різного мистецького ґатунку створена невідомими майстрами і походить з портретної галереї магнатів Радзивіллів.
Серед творів художнього музею — Алессандро Маньяско, Ніколя Пуссен (або його школа), Франс Снейдерс, Жак Куртуа. До мистецьки вартісних належить оригінал неаполітанського майстра Хосе де Рібера — "Святий Єронім "[1]. Полотно відносять до зрілих років митця. Представлено відомого католицького святого в пустелі під час пристрасної молитви. Релігійний образ прикрашав колись капличку в замку.
У відреставровному приміщенні Повітової канцелярії відкрито експозицію в шести залах, де репрезентовано 137 картин першої черги.
Див. також[ред. | ред. код]
- Волинський краєзнавчий музей
- Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки
- Музей Волинської ікони
- Аптека-музей
- Бароко
- Микола Черенюк
- Неаполітанська школа
- Фламандське бароко
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ альбом Західноєвропейський живопис 14-18 століть, серія «Світове мистецтво в музеях України», Київ, «Мистецтво», 1981, с. 81
Джерела і посилання[ред. | ред. код]
- альбом Західноєвропейський живопис 14-18 століть. серія «Світове мистецтво в музеях України», Київ, «Мистецтво», 1981
- http://restplace.com.ua/ru/placeofculture/luckiy-hudozhestvennyy-muzey [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] (довідкова інформація)
- https://web.archive.org/web/20131225074903/http://euro2012.volyn.ua/index.php/pl/obiekty-infrastruktury-pl/article/1266-khudozhestvennyi-muzei
- http://www.volyntravel.com.ua/ru/museum/show/270/
- http://www.day.kiev.ua/ru/article/taym-aut/v-lucke-otkryli-muzey-kotoryy-vyzhil-dazhe-v-morge [Архівовано 25 грудня 2013 у Wayback Machine.] (Стаття в газеті «День»)