French
DeutschЛуїджі Іоріні — Вікіпедія
| Луїджі Іоріні | |
|---|---|
 | |
| Народився | 6 липня 1817 Мілан, Австрійська імперія |
| Помер | 12 (25) жовтня 1911 (94 роки) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Поховання | Другий християнський цвинтар |
| Діяльність | скульптор, педагог |
| Вчителі | Лоренцо Бартолініd |
| Відомі учні | Кишинівський Соломон Якович, Альтман Натан Ісайович, Бродський Ісаак Ізраїльович, Бурлюк Давид Давидович, Врубель Михайло Олександрович, Кандінський Василь Васильович, Костанді Киріак Костянтинович, Пастернак Леонід Осипович, Едуардс Борис Васильович і Мітковіцер Петро Веніамінович |
| Заклад | Одеське художнє училище |
| Членство | Товариство південноросійських художників |
| Нагороди |    |
Луїджі Доменикович Іорі́ні (Йорі́ні) (нар. 6 липня 1817, Мілан — пом. 25 жовтня 1911, Одеса) — одеський скульптор і педагог італійського походження; член Товариства південноросійських художників з 1894 року; голова Італійського благодійного товариства в Одесі.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 6 липня 1817 року[1] в місті Мілані (нині Італія). 1835 року закінчив Міланську академію митецтв, де був учнем Лоренцо Бартоліні. Працював у ній професором.
З 1867 року, на запрошеня голови Товариства витончених мистецтв Франца Моранді приїхав до Одеси[1]. Від 1869 року викладав в Одеському художньому училищі та в Школі креслення і малювання при Товаристві витончених мистецтв в елементарному класі орнаментів та в класі ліплення та скульптури[1]. Сере учнів Натан Альтман, Ісак Бродський, Давид Бурлюк, Михайло Врубель, Борис Едуардс, Василь Кандинський, Соломон Кишинівський, Киріак Костанді, Леонід Пастернак.
Жив в Одесі в будинку на вулиці Преображенській, № 12. Помер в Одесі 12 [25] жовтня 1911 року. Похований в Одесі на Другому християнському цвинтарі. У 1930-ті роки з підніжжя мармурового хреста на могилі скульптора вандалами було збито барельєф, який зображував Луїджі Іоріні в оточенні його учнів[1].
Творчість[ред. | ред. код]
 Церера. |
 Меркурій. |
У стилі італійського класицизму створював статуї, скульптури. Серед робіт:
- статуї «Меркурій», «Церера», «Ніч і День» на фасаді старої біржі в Одесі, нині будинок міської ради (1872);
- скульптура «Душа» (1895, мармур);
- погруддя Франца Моранді (1900);
- погруддя Григорія Маразлі.
Брав участь у мистецьких виставках з кінця XIX століття. Персональна посмертна виставка відбулася в Одесі у 1997 році.
Відзнаки[ред. | ред. код]
На портреті Луїджі Іоріні, що зберігається в одному з музеїв Одеси, на сюртуку скульптора зображені нагороди:
- орден Святої Анни ІІІ ступеня;
- орден Святого Станіслава ІІІ ступеня;
- офіцерський хрест Ордену Італійської корони[1].
Вшанування[ред. | ред. код]
- 1911 року, за Ініціативи Бориса Едуардса, було засновано стипендію імені Луїджі Іоріні, яка виплачувалася талановитим учням школи до революції 1917 року[1];
- В Одеському художньому училищіщі встановлено бронзове, у Російському музеї в Санкт-Петербурзі — мармурове погруддя Луїджі Іоріні (обидва виконав скульптор Борис Едуардс).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Иорини Луиджи Доминикович на necropolural. [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Іоріні Луїджі Доменикович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 93.
- М. О. Луговий. Іоріні (Йоріні) Луїджі Доменикович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
|
