French
DeutschЛінинський Петро Степанович — Вікіпедія
| Лінинський Петро Степанович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1 жовтня 1920 Старичі, Яворівський район, Львівська область, Україна |
| Помер | 10 липня 2003 (82 роки) Брюховичі, Львівська міська рада, Львівська область, Україна |
| Поховання | Брюховичі |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | реставратор, музеєзнавець, колекціонер мистецтва, меценат |
| Галузь | реставрація[1], музеєзнавство[1], Антикваріат[1] і меценатство[1] |
| Знання мов | українська[1] |
| Членство | Спілка радянських художників України |
Лінинський Петро Степанович (1 жовтня 1920, с. Старичі, Яворівський район, Львівська область — 10 липня 2003, смт Брюховичі, Львівський район) — український реставратор, митець, музейник, збирач старовини, меценат.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї службовця та вчительки. Його прадід Лінинський Петро. Середню освіту закінчив у 1941 році. В час війни працював на різних роботах. З 1947 по 1955 рік відбував ув'язнення в таборах Воркути. Після звільнення повернувся у Львів. У 1957 році працював різьбарем по кістці та рогу. Тоді здобув Першу нагороду на Всесоюзному конкурсі сувенірів у Москві. З 1958 року працював консерватором, згодом реставратором у Львівському музеї українського мистецтва. Після ряду стажувань у Москві в 1968 році присвоєно йому звання реставратора найвищої категорії зі спеціальності станковий темперний і олійний живопис та дозволено виконувати всі види робіт в галузі реставрації.
У листопаді 1963 року став членом Спілки художників УРСР.
З червня 1973 року Петро Лінинський уже реставратор, а згодом художній керівник Міжобласної реставраційної майстерні у Львові. Зокрема, реставрував фрески Яна Генріка Розена у костелі кармеліток босих у Львові (тоді це був Музей якості Інституту стандартів УРСР), розписи Львівського національного академічного театру опери та балету — Актову і Дзеркальну залу, під час великої реставрації там у кінці 1970–х років.
Працюючи багато років у музеях Львова, Петро Лінинський відреставрував сотні ікон, скульптур, металевих виробів.
Збагатив фонди ряду музеїв Львова та України: 40 ікон до музею — заповідника Олеський замок ЛНГМ імені Б. Г. Возницького, дарував предмети до Державний меморіальний музей Михайла Грушевського, львівському літературно — меморіальному музеєві Івана Франка, музеєві «Русалка Дністрова» ЛНГМ імені Б. Г. Возницького, Музеєві мистецтва давньої української книги ЛНГМ імені Б. Г. Возницького, музеєві скла у Львові ЛІМ, музеєві Соломії Крушельницької у Львові, музеєві історії Запорозького козацтва на території національного заповідника «Хортиця».
Зібрав найбільшу колекцію кахлів XII—XVII століть. Всю збірку він відреставрував і «справу» свого життя — понад 1300 глиняних предметів 17 січня 2002 року подарував місту Львову в особі Музей етнографії та художнього промислу. Постійна експозиція була відкрита у іменному залі колекціонера на пл. Ринок, 10 — Музей меблів та порцеляни (3–й поверх). Аналіз своєї «черепкової Одісеї» (так Петро Лінинський називав роботу із збіркою кераміки), міркування та висновки, опис Петро Лінинський виклав у праці «Повернення з небуття. Виникнення та розвиток рельєфної кахлі в Галичині», яка вийшла у Львові 1999 року.
Свою збиральницьку працю та виставки присвятив світлій пам'яті митрополита Андрея Шептицького. Його заповітною мрією була організація у Львові, на найвищому державному та церковному рівні, музею присвяченому митрополиту Андрею. Для нього він зібрав окрему цінну збірку — ікони, барельєфи, рисунки тощо. 17 січня 2018 року збірку Петра Лінинського присвячену митрополиту, твори образотворчого мистецтва в загальній кількості 12 одиниць, родиною, в особі доньки Ганни Лінинської, було подаровано Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького.
Помер Петро Лінинський 10 липня 2003 року. Похований на Брюховицькому цвинтарі.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Івашків Галина Збірка кераміки Петра Лінинського. Науково-мистецьке видання. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. — С. 9—11.
- Лінинський Петро Повернення з небуття. Виникнення та розвиток рельєфної кахлі в Галичині / Петро Лінинський, упоряд. Т. Олейнікова. — Львів: Друксервіс, 1999. — 47 c.
- Сорока Богдан Спогади / Б. Сорока. — Львів: Сполом, 2014. — С. 196.
- Українська старовина із приватних збірок. Мистецтво Гуцульщини та Покуття. — Київ: Родовід, 2002. — С. 357.
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Кашецька Христина «Велика любов, або родина Лінинських» [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Підперигора Зіновій «Петро Лінинський — колекціонер, реставратор, меценат» (відео) https://www.youtube.com/watch?v=s5E7QtJuzPI [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
