Література українського бароко — Вікіпедія

Література українського бароко — період у історії української літератури, що передував новій українській літературі складова частина давньої української літератури й, за Дмитром Чижевським, період її розквіту. Умовним початком українського літературного бароко вважається трактат Мелетія Смотрицького «Тренос» (1610)^[1]^[2], а його кінцем — творчість Григорія Сковороди (1790-ті)^[3].

Епоху бароко в українській літературі поділяють на три етапи: раннє, зріле і пізне бароко.

Характеристика стилю[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Жанрова характеристика періоду[ред. | ред. код]

Перелік найважливіших творів українського бароко[ред. | ред. код]

Тренос (1610)
Євангеліє учительноє (1619)
Палінодія (1622; 1878)
Вѣршѣ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного (1622)
«Розмишлянє о муці Христа, Спасителя нашого» (1631)
Патерикон (1635)
Тератургіма (1638)
Перло многоцінноє (1646)
Ключ розуміння (1659)
Меч духовний (1666)
Синопсис Київський (1674)
Огородок Маріи Богородицы (1676)
Руно орошенное (1683)
«Зеґар з полузеґарком» та «Млеко» (1690; 1691)
Арктос неба руського (1690)
«Приповісті посполиті» (1700-ті)
Володимир (1705)
Милость Божія (1728)
Моє життя і страждання… (автобіографія Іллі Турчиновського) (дата написання невідома; 1885)
Літопис Самійла Величка (1720-ті)
Сад поетичний (1736)
Пешеходца Василия Григоровича Барского (1778)
Розмова Великоросії з Малоросією (1762)
Сад божественних пісень (1770-ті; 1861)
Історія Русів (1690-ті або 1700-ті)

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Дійсний початок барокка — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога барокка — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відіграли велику ролю в історії українського бароккового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.).
↑ Літературною подією, яку прийнято вважати вихідною для епохи [українського] Бароко, була дискусія між уніятськими митрополитами Іпатієм Потієм, Йосифом велямином рутським та православним архиєпископом Мелетієм Смотрицьким. У перебігу цієї дискусії виявилася символічна домінанта нового стилю полеміки, втілена з винятковим талантом у трактаті Мелетія Смотрицького «тренос» (1610). Алегоричний образ Матері-церкви став одним із найбільш концептуально й художньо містких у тогочасному письменстві.
↑ «…Останній великий український письменник епохи бароко, Гр. Сковорода. Але з ним літературне барокко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло»

Джерела[ред. | ред. код]

Ісіченко І. Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII cт.). Підручник для студентів філологічних факультетів університетів – Львів: Святогорець, 2011. – 568 с. Підручник для студентів філологічних факультетів університетів – Львів: Святогорець, 2011. – 568 с.
Чижевський Д. Бароко // Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Нью-Йорк, 1956. — С. 248-317.

[1] Дійсний початок барокка — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога барокка — утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами, які відіграли велику ролю в історії українського бароккового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.).

[2] Літературною подією, яку прийнято вважати вихідною для епохи [українського] Бароко, була дискусія між уніятськими митрополитами Іпатієм Потієм, Йосифом велямином рутським та православним архиєпископом Мелетієм Смотрицьким. У перебігу цієї дискусії виявилася символічна домінанта нового стилю полеміки, втілена з винятковим талантом у трактаті Мелетія Смотрицького «тренос» (1610). Алегоричний образ Матері-церкви став одним із найбільш концептуально й художньо містких у тогочасному письменстві.

[3] «…Останній великий український письменник епохи бароко, Гр. Сковорода. Але з ним літературне барокко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло»

[1]

[2]

[3]