French
DeutschМ'язова атрофія — Вікіпедія
| М'язова атрофія | |
|---|---|
 Військовополонений з втратою м'язової маси у зв'язку з недоїданням | |
| Спеціальність | ревматологія і неврологія |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | M62.5 |
| DiseasesDB | 29472 |
| MedlinePlus | 003188 |
| MeSH | D009133 |
 Sarcopenia у Вікісховищі | |
М'язова атрофія — синдром, при якому потерпає м'язова система людини, що призводить до слабкості, стоншування і зменшення розмірів м'язових волокон[1] та обсягу м'язової тканини[2], в окремих випадках аж до повного її зникнення, що призводить до часткового або повного паралічу. Атрофія м'язів виникає в результаті захворювання на деякі тяжкі хвороби, включаючи рак, СНІД, застійну серцеву недостатність, хронічне обструктивне захворювання легень, ниркову недостатність, тяжкі опіки тощо. Голодування з часом призводить до атрофії м'язів. Деякі захворювання нервової системи супроводжуються м'язовою атрофією як ведучими клінічним синдромом (хвороба Дежеріна — Сотта, атрофія Арана — Дюшена, атрофія Шарко — Марі тощо).
Причини[ред. | ред. код]
- Зниження обміну речовин і старіння організму[2];
- Хронічні захворювання залоз внутрішньої секреції, кишок, шлунка, сполучної тканини;
- Інфекційні та паразитарні захворювання;
- Порушення нервової регуляції м'язового тонусу, пов'язаних з отруєннями, поліневритами та іншими факторами[3];
- Вроджена або набута недостатність ферментів.
- Розвивається також і після довгої нерухомості або при нерегулярних навантаженнях, наприклад після травм або нервово-м'язових захворювань[4], перебування в невагомості тощо.
Патофізіологія[ред. | ред. код]
Ранньою ознакою розвитку хвороби є гомогенізація м'язового волокна й утворення вакуолей[1] в результаті порушення колоїдної структури та зміни водного обміну м'язової тканини. Кількість м'язових волокон в м'язі поступово зменшується і замінюється сполучною і жировою тканиною, утворюючи псевдогіпертрофії. У кінцевій стадії в ряді м'язів розвивається склеротичний процес, що приводить до розвитку ретракцій і контрактур.[5]
Маркером м'язової атрофії є білки убіквітинлігази TRIM63 та FBXO32[6].
Первинна атрофія[ред. | ред. код]
Безпосереднє ураження лише м'язової тканини. Може бути обумовлюватися спадковістю, травмами, ударами, фізичним перенапруженням. Хворий швидко стомлюється, тонус мускулатури постійно падає, іноді відзначаються мимовільні посмикування кінцівок[3], що свідчить про пошкодження рухових нейронів.
Вторинна атрофія[ред. | ред. код]
Розвивається при ураженні клітин передніх рогів спинного мозку, корінців або периферичних нервів.
Невральна міотрофія (атрофія Шарко — Марі)[ред. | ред. код]
Це деформацією стоп і гомілок. У хворих порушується хода, наприклад, коли при ходьбі людина високо підносить коліна. З часом рефлекси стоп повністю згасають, і хвороба поширюється на інші кінцівки[3].
Прогресуюча атрофія Вердніга-Гофманна[ред. | ред. код]
Характеризується тяжким перебігом захворювання, яке найчастіше починається в ще ранньому дитинстві. Супроводжується фібрилярними посмикуваннями[7], різким зниженням м'язового тонусу, втратою сухожильних рефлексів.
Атрофія Арана—Дюшена[ред. | ред. код]
Зустрічається лише у дорослих. Починається в дистальних відділах рук: атрофуються міжкісткові м'язи, м'язи піднесення мізинця і великого пальця. Сухожильні рефлекси зникають, але чутливість зберігається. Рука набуває характерного вигляду «мавпячої кисті». Процес атрофії прогресує, поширюючись спочатку на м'язи шиї, а потім і тулуба.[1]
Лікування[ред. | ред. код]
Медикаментозне[3]
- динатрієва сіль аденозинтрифосфорної кислоти 1 % розчин по 1 — 2 мл внутрішньом'язово, на курс 30 ін'єкцій;
- вітамін В1 0,5-1 мл 5 % розчину внутрішньом'язово;
- вітамін В12 0,5-1 мл 0,01 % розчину через день внутрішньом'язово, на курс 15-20 ін'єкцій;
- вітамін Е по 1 чайній ложці 1-2 рази на день;
- галантамін 0,25 % розчин 0,3 — 1 мл підшкірно через день, на курс 10-15 ін'єкцій;
- всередину дибазол або оксазил з розрахунку 0,001 г на 1 рік життя дитини 1 раз на добу;
- прозерин 0,001 г на 1 рік життя дитини 1 раз на добу (дорослим — 0,015 г 2 — 3 рази на добу) перорально або підшкірно 0,05 % розчин 0,3 — 1 мл в залежності від віку, через день, 10-15 ін'єкцій.[1]
Застосовують також переливання крові (150—200 мл), електролікування та масаж.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г М'язова атрофія. medical-enc.com.ua. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ а б Атрофія м’язів. terloo.in.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ а б в г Атрофія м’язів. koleco.kiev.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ Атрофія м’язів – види і лікування. vmedicine.info. 11 червня 2014. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ М'язова атрофія прогресуюча Верднига-Гофмана. medical-enc.com.ua. Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 9 лютого 2016.
- ↑ Bodine, Sue C.; Baehr, Leslie M. (2014). Skeletal muscle atrophy and the E3 ubiquitin ligases MuRF1 and MAFbx/atrogin-1. American Journal of Physiology-Endocrinology and Metabolism. 307 (6): E469—E484. doi:10.1152/ajpendo.00204.2014. ISSN 0193-1849.(англ.)
- ↑ Атрофія м'язів: види, причини, симптоми, лікування. bolezni.at.ua. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 9 лютого 2016.
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (січень 2019) |
|
 | Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |