French
DeutschБабин (Рівненський район) — Вікіпедія
| село Бабин | |
|---|---|
,_%D1%81.%D0%91%D0%B0%D0%B1%D0%B8%D0%BD,1.jpg) Церква Івана Богослова (ПЦУ) | |
| Країна |  Україна |
| Область | Рівненська область |
| Район | Рівненський район |
| Громада | Бабинська сільська громада |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1544 |
| Населення | 2 291 (01.01.2022) |
| Поштовий індекс | 35431 |
| Телефонний код | +380 3650 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°35′57″ пн. ш. 26°31′15″ сх. д.H G O |
| Відстань до обласного центру | 18 км |
| Відстань до районного центру | 18 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | Рівненська область, Рівненський район, с. Бабин, вул. Незалежності, 1 |
| Вебсторінка | http://babyn.gromada.org.ua/ |
| Карта | |
  Бабин | |
 Бабин | |
| Мапа | |
 | |
| | |
Ба́бин — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області, адміністративний центр Бабинської сільської громади. Населення становить 2 291 особа.
Історія[ред. | ред. код]
Найдавніша з відомих писемних згадок, яка стосується історії села Бабин — це запис у збірці документів князів Острозьких «Munimenta ducum in Ostrog», що припадає на 25 січня 1465 року. Він є копією, зробленою у 1539, або 1540 році. Тут уперше згадується волинський зем'янин, луцький повітник Івашко Бабинський[1]. Його син пан Митко Бабинський — слуга князів Острозьких[2]. Семен Миткович Бабинський — слуга й один з воєначальників великого гетьмана литовського Костянтина кн. Острозького.[3] За його часів, 4 травня 1540 (1544) року, вперше документально згадується Бабин. Богдана Семенівна Бабинська — дружина Єсифа Немирича, який є протопластом відомого українського роду Немиричів. Волинський боярський, шляхетський рід Бабинських володів Бабином до 1735 року.
Відомо, що під час одного з наймасштабніших татарських набігів, між 1577 та 1578 роками, Бабин був спустошений та спалений загонами кримського хана Мехмеда ІІ Гірея. У1588 році було складено угоду про розмежування маєтностей між Андрієм Бабинським та Ганною Гостською. На той час бабинські землі межували зі селами Крупа, Рясники, Дорогобуж, Бугрин, Іллін та Підліски.
Під час Хмельниччини, у вересні 1648 року село Бабин було спустошене покозаченими селянами звягельського полковника Михайла Тиші. У вересні 1649 року воно знову зазнало спустошення татарами. В цілому, за час Козацької революції населення та кількість димів у селі скоротилися вдвічі.
У 1677 році згадується архімандрит дорогобузький Йосип Бабинський. Згодом він був настоятелем Полоцького Софійського монастиря.
В серпні 1735 року Бабин перестає бути володінням шляхтичів Бабинських після трьохсотлітнього тут їхнього панування. Маєтком та землями починає володіти київський каштелян Казимир Стецький.
Відомо, що в Бабині існувала дерев'яна церква Івана Богослова (1771—1815). Вона згоріла під час пожежі в 1815 році, вцілілою залишилась лише дерев'яна дзвіниця. Згодом її було розібрано на потреби церковно-прихідської школи.
З 1795 року Бабин у складі Волинського намісництва, Російської імперії. Від початку ХІХ століття у складі Бугринської волості, Острозького повіту, Волинської губернії.
З 1815 року село переходить у власність Радзивилів за шлюбною угодою й закріплюється за князем Міхалом Ґедеоном Радзивіллом та його дружиною Александрою Радзивілл зі Стецьких. Її стараннями було збудувано нову муровану церкву Івана Богослова, на місці згорівшої дерев'яної. Будівництво розпочалося у 1820 році, а завершене було в 1839-му, стиль неокласицизм.
У 1853 році маршал волинського дворянства (бувший) Граціан Іпогорський-Ленкевич купив Бабин з Антополем у Александри Радзивілл. Після його смерті селами володів син Фелікс Ленкевич, а по смерті останнього, його сестра Октавія графиня Валевська з Ленкевичів.
Під кінець ХІХ століття Бабинську економію викупив Дмитро Піхно. У 1913 році було збудовано Бабинську цукроварню.
З початком Першої світової війни чимало мешканців села було примусово мобілізовано до царської армії.
У 1918 році Бабин увійшов до Погоринської землі, Української Народної Республіки, а згодом до Української Держави.
З 1921 року село у складі Польської республіки. Відносилося до Рівненської ґміни, Рівненського повіту, Волинського воєводства. 12 грудня 1933 року Бабин разом з Чорними Лозами були передані до Бугринської ґміни.
Починаючи з 1921 року Бабин став прихистком для еміґрантів з окупованої більшовиками території України. Зокрема, при цукрозаводі оселилося близько сотні інтернованих старшин та козаків Армії УНР. Організацією працевлаштування й поселення опікувався генерал-хорунжий Євген Білецький. Багато з них осіли тут і взяли шлюби з місцевими мешканцями. Їхні нащадки проживають у селі й досі. 4 січня 1934 року в селі було створено «Просвітянську хату», при ній існував український церковний хор. До його складу входили місцеві мешканці: Аврамчук Олексій, Данило та Радіон Кирилюки, Павло Талащук, Макар Кубай, Демид Новосад, Нечипір Замогильний та ін. Також серед місцевих просвітян значилися бувші вояки Армії УНР.
У міжвоєнний період одним із власників цукрозаводу був граф Роман Потоцький. Він двічі викупляв частини акцій цукрозаводу, який належав чехословацькому концерну «Škoda». У 1938 році завдячуючи Роману Потоцькому на цукрозаводі практично повністю було замінено старе обладнання новим, на ньому цукрозавод працював приблизно до кін. 1970-х років. Також Потоцький ініціював будівництво римо-католицького костелу, яке розпочалося 1939 року. Автором його проєкту був відомий на той час польський архітектор та головний архітектор Рівного — Ян Ричґурський-Савич. З початком більшовицької окупації у вересні 1939 року його будівництво припинилося, було тимчасово відновлене згодом, під час нацистської окупації. З приходом «перших совєтів», Бабин увійшов до складу Гощанського району, Рівненської області, УРСР. Як і в багатьох селах почалися репресії, розкулачення та депортації.
З початком Німецько-радянської війни в червні 1941 року, Бабин став свідком однієї з найбільших танкових битв на лінії Луцьк-Дубно-Броди, епізод якої відбувся між селами Бабин, Рясники, Чорні Лози та Дмитрівка. Тоді ж, утікаючими звідси загонами НКВД було розстріляно кілька бувших воїнів Армії УНР, які працювали на цукрозаводі (Петро Авраменко, Тиміш Домбровський, Степан Паламарчук, Іван Мадій) та місцевого священника церкви Івана Богослова. За пізнішими даними совєцької пропаганди, вони були розстріляні фашистами[4]. З відступом регулярних частин Червоної армії було понищене обладнання цукрозаводу. Зокрема під час артилерійського обстрілу зі сторони Гощі було збито заводський димар. У часи німецької окупації завод було відновлено під керівництвом бувшого офіцера Армії УНР, директора Пивоваренка Андрія. Відомо, що з ним товаришував редактор газети Волинь Улас Самчук, який неодноразово перебував у Бабині на цукрозаводі.
У 1944 році з наступом Червоної армії на радянсько-німецькому фронті, в селі розпочалося нове протистояння. Мешканці села масово вступали до лав ОУН-УПА. Також був розвинений волонтерський рух по допомозі повстанцям продуктами, одягом та ін. Для запобігання збільшення кількості повстанців, підрозділами НКВС більшу частину чоловічого населення було насильно відправлено на совєцько-німецький фронт у Білорусі, де розпочалася «Операція Багратіон» та в Угорщині, де проходила «Дебреценська наступальна операція». Збройний спротив УПА на околицях Бабина тривав до кінця 1940-х років. Тоді ж до села прибуло кілька депортованих польськими комуністами українських сімей з Холмщини та Надсяння. Одночасно звідси було депортовано практично все польське та чеське населення.
У післявоєнні часи було збудовано дитячий садок, нову школу, колгосп, дві ферми, відновлено роботу цуркозаводу, збільшено площу технічного ставу. Також на тривалий період було закрито церкву.
У 1990-х роках в селі відновлено українську православну церкву та відкрито два молитовні будинки. 2012 року припинив своє функціонування цукровий завод.
Починаючи із січня 2021 року село Бабин — центр Бабинської Об'єднаної Територіальної Громади в Рівненському районі Рівненської області.
24 травня 2022 року на Бабинському цукрозаводі сталася пожежа. Згоріла частина «старого цеху» який було зведено в 1913 році.[5]
Населення[ред. | ред. код]
У 1629 році близько 86 димів.[6]
У 1651 році приблизно 41 дим.
Станом на 1795 рік 75 димів
Станом на 1925 рік 966 осіб.
Станом на жовтень 1936 року 1400 осіб
Станом на 1973 рік 798 дворів та 2510 осіб.[7]
Згідно з переписом 1989 року чисельність наявного населення села становила 2525 осіб, з яких 1167 чоловіків та 1358 жінок.[8]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2367 осіб[9]. 98,50 % мешканців вказали українську як рідну мову, 1,34 % — російську[10].
Станом на 2021 рік, у селі мешкає 2394 особи[джерело?].
Інфраструктура[ред. | ред. код]
В Бабині функціонує дитячий садок, ліцей, Будинок культури, парк-сквер, стадіон, 4 храми, кладовище, ковбасний цех, пекарня, рибний цех, декілька магазинів. Через село пролягає траса Е40 міжнародного значення.
Водойми та ліс[ред. | ред. код]
Бабин має мережу ставків, які діляться на: малий технічний став, великий технічний став, старий став (зг. 1624 рік), став біля лісу. Між ними протікає річка, що бере початок у місцевому лісі та впадає у Горинь, біля села Іллін. У 1806 році вона згадується як «річка Вовчого млина». Бабинський ліс у 1917 році згадується як «Таращанський ліс». У 1920-30-х роках на його узліссі розташовувався фільварок Турчин, у совєцьку добу — садиба лісника. У 1990-х роках було висаджено новий ліс при трасі Е40.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Бабинський Семен (кін. XV ст. — до 1568) — власник села Бабина, намісник вінницький, староста житомирський, королівський дворянин, слуга Костянтина Острозького, Іллі Острозького та Василя-Костянтина Острозького. Учасник багатьох переможних битв Костянтина Івановича Острозького.
- Бабинський Андрій (бл. 1530—1589) — власник села Бабин, ротмістр, слуга Василя-Костянтина Острозького. Разом з іншими волинськими шляхтичами підписував Люблінську унію, що дала значні привілеї для Волині, Поділля та Київщини.
- Радзивілл Александра зі Стецьких (1796—1864) — українська шляхтянка, у шлюбі княгиня, художниця-аматорка, власниця сіл Бабин і Антопіль. Фундувала будівництво мурованої церкви Івана Богослова у 1820—1839 роках (нині УПЦ МП).
- Пащевський Павло (1874—1944) — капелан Армії УНР, настоятель церкви Івана Богослова у 1924—1926 роках.
- Потоцький Роман (1893—1971) — український та польський шляхтич, граф, промисловець. Власник та реформатор Бабинського цукрозаводу. Ініціатор побудови костелу в Бабині (сучасна церква Івана Богослова, ПЦУ).
- Пивоваренко Андрій (?–1943) — учасник Української революції 1917—1921 років, бунчужний Технічних військ Дієвої Армії УНР, директор Бабинського цукрозаводу та його реформатор.
- Годун Микола (1953—2016) — український художник-живописець, член НСХУ. Лауреат Мистецької Премії імені Георгія Косміаді.
Російсько-українська війна (2014 —)[ред. | ред. код]
З початком широкомасштабного вторгнення армії РФ в Україну 24 лютого 2022 року, в селі діє волонтерський центр. Чимало мешканців Бабина вступили до лав ЗСУ для захисту батьківщини.
Перелік уродженців та мешканців села Бабина, які віддали своє життя під час російсько-української війни (з 2014):
- Левчук Сергій Віталійович (03.03.1976 — 10.11.2014)
- Дубич Микола Миколайович (30.04.1971 — 05.03.2022)
- Радовенчик Антон Миколайович (16.05.2003 — 07.03.2022)
- Дзюба Сергій Олександрович (05.07.1969 — 14.03.2022) уродженець села Андрусіїв.
- Кубай Юрій Сергійович (10.04.1985 — 10.06.2022)
- Володимир Суванов (1978 — 10.06.2023)
- Їхало Олександр Борисович (31.08.1982 — 19.10.2023)
У літературі[ред. | ред. код]
- Альбрехт-Станіслав Радзивіл. «Пам'ятки».
- Тадеуш-Єжи Стецький «З бору і степу. Образи й пам'ятки» 1888.
- Улас Самчук. «На коні вороному». Торонто 1971—1974.
- Руслана Давидюк. «Трудова колонія інтернованих Армії УНР у Бабині». Реабілітовані історією. Том. 10.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Церква Івана Богослова. 1839р. УПЦ(МП) -
Вид на цукрозавод. 1970-ті -
Бабин з висоти (2010 р.) -
Панорама Бабина 1970-ті. Вид на стару греблю.
Джерела[ред. | ред. код]
- Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. I: 1366—1506 / Pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. — Lwów, 1887. — 57, 60-61 s.
- Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. — T. IV: 1535—1547 / Wydane przez Bronisława Gorczaka. — Lwów, 1890. — 686 s. S-245-246.
- Литовська метрика: Кн.4, ст. 119—120 (1479—1491) 2004 ISBN 9986-34-127-2
- Литовська метрика: Кн.4, ст. 34 (1479—1491) 2004 ISBN 9986-34-127-2
- Литовська метрика Том / Випуск: Книга 561: Ревізії українських замків 1545 року. С. 352. Рік видання: 2005 ISBN 966-02-3711-1
- Raczyński Edward. «Pamiętniki Albrychta Stanisława X. Radziwiłła Kanclerza W. Litewskiego». T. 1-2. Poznań, 1839. Т. 2. Ст. 105—106.
- Stecki T.J. «Z boru i stepu. Obrazy i pamiątki». — Kraków, 1888. — S. 118—121.
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 62.
- Залюднення України перед Хмельниччиною: Волинське воєводство / Ол. Баранович; ВУАН; соц.-екон. від.; комісія іст.-географ. — Київ: Укрполіграфоб'єднання ім. Леніна, 1930. Ч. 1 : Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. / ВУАН; ВУАН. — 1930. ст 66.
- Військово-науковий вісник. Організовані трудові осередки інтернованих Армії УНР у Волинському воєводстві. Р. П. Давидюк. 2018.
- Реабілітовані історією. Т. 10. Рівне, Житомир, «Полісся». 432 стор. «Трудова колонія інтернованих Армії УНР у Бабині». Руслана Давидюк. Ст. 9 -20.
- Імена самостійної України.
- Історія міст і сіл УРСР Ровенська область. 1973. Ст. 197.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – T. I: 1366–1506 / Pod kierownictwem Z. L. Radzimińskiego. Львів. 1887. с. 57.
- ↑ Литовська метрика : Кн.4(1479-1491). 2004. с. 34. ISBN 9986-34-127-2.
- ↑ Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – T. IV: 1535–1547 / Wydane przez Bronisława Gorczaka. – Lwów, 1890. – 686 s. S-245-246.
- ↑ Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1621). Книга ІІ: Наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — С. 152. — ISBN 978-617-569-041-3.
- ↑ Суспільне медіа (25 травня 2022). Біля Рівного горів колишній цукрозавод.
- ↑ Залюднення України перед Хмельниччиною: Волинське воєводство / Ол. Баранович; ВУАН; соц.-екон. від.; комісія іст.-географ. - Київ : Укрполіграфоб'єднання ім. Леніна, 1930. Ч. 1 : Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. / ВУАН; ВУАН. 1930. с. 66.
- ↑ Історія міст і сіл УРСР Ровенська область. 1973. с. 197.
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
| |||||
| ||||||||
