Марія Гжегожевська — Вікіпедія

Марія Гжегожевська
пол. Maria Stefania Grzegorzewska
Ім'я при народженні пол. Maria Stefania Grzegorzewska
Народилася 18 квітня 1888(1888-04-18)[1][2]
Волуча, Лодзинське воєводство
Померла 7 травня 1967(1967-05-07)[1][2] (79 років)
Пясечно (під Варшавою)
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Республіка Польща
Діяльність психологиня, вихователька, викладачка університету
Галузь спеціальна педагогіка
Alma mater Ягеллонський університет, Паризький університет і Брюссельський вільний університет[d]
Науковий ступінь доктор філософії (1916)
Вчене звання професор
Вчителі Юзефа Йотейко
Знання мов польська і французька
Заклад Maria Grzegorzewska Academy of Special Educationd і Варшавський університет
Нагороди
орден «Будівельників Народної Польщі» Командорський хрест ордена Відродження Польщі офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Odznaka tytułu honorowego „Zasłużony Nauczyciel PRL” медаль «10-річчя Народної Польщі»

Марія Стефанія Гжегожевська (пол. Maria Stefania Grzegorzewska; 18 квітня 1887, Волуча, Лодзинське воєводство — 7 травня 1967, Пясечно (під Варшавою)) — польська вихователька, психологиня, професор, творець спеціальної педагогіки в Польщі.

Після відвідування підпільних шкіл[en], у яких була можливість отримати базову освіту в польських, а не російських освітян, здобула кваліфікацію вчителя в Литві.[⇨] Продовжила освіту в Ягеллонському університеті, а в 1913 році розпочала навчання під керівництвом своєї землячки Юзефи Йотейко в Брюсселі на Міжнародному педологічному факультеті. Коли навчання в Бельгії було перервано Першою світовою війною, Гжегожевська вирушила до Парижа і здобула ступінь доктора філософії в Паризькому університеті в 1916 році.[⇨]

Після створення Другої Польської Республіки в 1918 році повернулася до Польщі, маючи намір створити програми, які б відповідали потребам дітей-інвалідів та запровадити освітні реформи для поліпшення їхнього життя.[⇨] У 1919 році почала працювати в Міністерстві у справах релігій і народної освіти, відповідала за створення закладів для догляду за дітьми-інвалідами, шкіл для спеціальної освіти та навчальних програм для вчителів. Використовуючи власну методологію, розробила навчальну програму, яка у 1922 році була впроваджена у новоствореному Державному інституті спеціальної освіти[pl]. Керувала цим інститутом від дня його заснування до самої смерті.

Під час Другої світової війни Гжегожевська працювала медсестрою, брала активну участь у польському русі опору та викладала у Варшаві. А також приєдналася до Жеґоти та надавала допомогу євреям. Коли Польща була звільнена в 1945 році, відновила Інститут спеціальної освіти і впродовж п'яти років запровадила магістратуру та заочні курси.[⇨] У 1950 році під час реалізації в Польщі сталіністської доктрини інститут був перейменований в Державний коледж спеціальної освіти із запровадженням державних навчальних програм. Вона боролася проти державної програми, бажаючи захистити спеціальну освіту та людей з обмеженими можливостями. Після відлиги 1956 року інститут відновив урядову підтримку і повернув свою початкову назву. З 1957 по 1960 рік була професором Варшавського університету. Її робота в галузі науки та розвитку польської системи освіти була відзначена численними нагородами.[⇨]

Життєпис[ред. | ред. код]

Раннє життя[ред. | ред. код]

Народилася 18 квітня 1888 року в селі Волуча в Королівстві Польському, яке перебувало у складі Російської імперії, у сім'ї Феліції (уродженої Богданович) та Адольфа Гжегожевського[3][4]. Батьки Марії походили з регіону Жмудь, який нині знаходиться у складі Литви, і переїхали до Волучі, де орендували маєток. Її батько працював адміністратором маєтку, а також наглядав за сусідніми фермами, виступаючи за модернізацію сільськогосподарських технологій та гуманне ставлення до робітників[5]. Її мати брала участь у соціальних проєктах допомоги місцевим жителям села та надавала медичну допомогу в їх громаді[6]. Наймолодша із шести братів і сестер[4][7]: Зенона, Ванду, Гелену, Вітольда та Владислава[8], Гжегожевській передалося від батьків почуття обов'язку перед своєю громадою[4][9]. З юних років у неї розвивалося почуття соціальної відповідальності[10].

У 1900 році, коли Гжегожевська розпочала своє навчання в Польщі, програми русифікації змусили багатьох батьків відправляти своїх дітей у підпільні приватні школи, щоб вони могли вивчати польську культуру та мову[11]. Вона чотири роки навчалася у варшавському інтернаті, яким керувала пані Котвіцька, а потім вступила до школи Пауліни Хевельке[en], завершивши ще три роки навчання в 1907 році[4][12]. За тим відразу ж вступила на однорічний університетський підготовчий курс, який керував Людвік Крживіцький з кафедри математики та природничих наук Варшавського університету[4][13]. Під час навчання познайомилася з групою соціальних активістів, до якої входили Маріан Фальскі[pl], Хелена Радлінська[pl] та Стефанія Семполовська[pl][12][14]. Участь у соціалістичній молоді в підпіллі та навчання робітників привернули до неї увагу царської поліції, змусивши Гжегожевську втекти до Литви[4][14]. У Литві вона здобула диплом приватного вчителя та займалась репетиторством, щоб заробити гроші для вступу до університету[14].

У 1909 році Гжегожевська розпочала навчання на природничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові, одночасно працюючи викладачем, читаючи лекції в Народному університеті імені Адама Міцкевича та виконуючи такі випадкові роботи як склеювання конвертів[7][12]. Два роки навчалася і працювала в Кракові, але відсутність належного харчування та сну вплинула на її здоров'я. Страждаючи на хворобу легенів, Гжегожевська покинула навчання, щоб пройти курс лікування в Закопаному[15], де її наречений Чеслав лікував свій туберкульоз. Він помер через кілька місяців, відправивши Гжегожевську в депресію[7][16]. Перебуваючи у віллі «Особіта», вона познайомилася з Владиславом Генріхом[pl], який розповів їй про роботу в галузі педології, яку виконувала її землячка Юзефа Йотейко в Бельгії[16]. Гжегожевська розпочала листування з Йотейко, а після поїздки до Італії з родиною повернулася в Закопане, де навчилася заробляти достатньо грошей, щоб продовжити навчання в Брюсселі[7][16].

Життя закордоном[ред. | ред. код]

У 1913 році Гжегожевська прибула на Міжнародний педологічний факультет Вільного університету Брюсселя і розпочала навчання під керівництвом Йотейко[17]. Вибравши курси з педагогіки, психології та соціології, мала можливість спілкуватися з такими видатними вченими як Едуар Клапаред[en], Еміль Жак-Далькроз та Жан Овідій Декролі, які вплинули на її розвиток[4]. Попри те, що на факультеті викладали й навчались науковці зі всього світу, Гжегожевська проживала в помешканні з польськими студентами Юзефою Берггруен, Стефанією Хмілакувною та Вандою Вошіньською[18]. В межах своєї дипломної роботи розпочала дослідження в державних школах Брюсселя на тему естетичного розвитку дітей[19]. Також її зацікавив широкий діапазон знань Йотейко та її емпатія до дітей та бідних. У міру розвитку їхніх стосунків, вони стали супутниками як у професійному, так і в приватному житті[20]. У 1914 році Гжегожевська повернулася до Польщі на канікули, щоб зустрітися з сім'єю. Там вона зустріла початок Першої світової війни. Згодом, після подорожі на військовому кораблі через заміноване Північне море, у 1915 році вона прибула до Лондона, де знаходилася Йотейко[4][21]. Після нетривалого перебування у столиці Великої Британії, вони переїхали до Парижа, де Йотейко розпочала викладацьку діяльність у Колеж де Франс, а Гжегожевська вступила до Паризького університету[22].

Продовжуючи свій інтерес до естетики, у 1916 році Гжегожевська захистила дисертацію на тему: «Розвиток естетичного почуття — дослідження в галузі експериментальної естетики, проведеного серед учнів брюссельських шкіл» та здобула ступінь доктора філософії[22][23]. Поки вона працювала над дослідженням, також мала змогу взяти участь у екскурсії до лікарні Бісетр[en], психіатричної установи, яка лікувала людей з важкими вадами інтелекту[24][25]. Екскурсія глибоко вплинула на неї, і вона вирішила, що її життя буде пов'язане із забезпеченням доступу освіти для людей з обмеженими можливостями[7][25]. Почала працювати в школі для студентів з інтелектуальною недостатністю в Парижі і створила метод для роботи з учнями, заснований на її навчанні та досвіді[12][26]. У 1918 році разом із Йотейко заснувала в Парижі Польську Викладацьку Лігу з метою допомогти полякам, які були вислані через причетність до руху за незалежність, збирати матеріали про освіту та методологію викладання[21]. Вони планували використати матеріали для розробки сучасної шкільної системи, як тільки Польща відновить свою незалежність. Гжегожевська написала статтю для Ліги «Про необхідність організації спеціальної освіти для абнормальних дітей у Польщі»[26][27].

Повернення до Польщі[ред. | ред. код]

У травні 1919 року Гжегожевська та Йотейко повернулися до Польщі, незабаром після створення Другої Польської Республіки[25][28]. Через кілька місяців почала працювати помічником у Міністерстві у справах релігій та народної освіти. Їй було доручено керувати розвитком спеціальної освіти для шкіл, установ та освітян[25][29]. На той час єдині спеціальні навчальні заклади в країні складалися з бюро для сліпих у Бидгощі та Львові, бюро для глухих у Варшаві та додаткових шкіл для допоміжних служб у Варшаві та Лодзі[30]. Оскільки Йотейко було відмовлено у влаштуванні у Варшавському університеті[28][31], Гжегожевська допомогла їй знайти роботу викладачем Національного педагогічного інституту та Національного інституту глухих у Варшаві[pl][29][32]. Хоча у Польщі існували обмежені заклади для глухих, сліпих та розумово відсталих людей, не існувало національної системи, спрямованої на освіту тих, хто живе з фізичними чи психічними вадами. Гжегожевська мала на меті впровадити освітні методи, які вона розробила, обов'язковий тренінг для вчителів та дослідницькі проєкти для оцінки системи з часом[33]. Її навчальний метод застосовував цілісний підхід, який включав розв'язання питань догляду, бар'єрів у повсякденному функціонуванні та навчання людей з обмеженими можливостями, а також їх соціальну інтеграцію та соціально-професійний розвиток[34]. Метод оцінював хронічно хворих, інвалідів чи соціально дезадаптованих дітей з міждисциплінарної, наукової позиції, і не фокусувався на їхніх уявних дефектах[35].

Статуя Гжегожевської в Академії спеціальної педагогіки у Варшаві

Після трирічного періоду, коли вона кілька разів реорганізувала свій викладацький курс, у 1922 році Гжегожевська заснувала Державний інститут спеціальної освіти[pl][29][33][36]. Працювала директором Інституту з моменту його заснування і до самої смерті[29][37]. У 1924 році заснувала журнал «Спеціальна школа», щоб публікувати інформацію про цю галузь та стимулювати наукову роботу з розробки «інноваційних методів ревалідації» дезадаптованих дітей та інвалідів[12][38]. У 1927 році, коли стан серця Йотейко погіршився, Гжегожевська взяла на себе відповідальність за її доглядом аж до смерті Юзефи наступного року[39][40]. У 1930 році заснувала та очолила Державний учительський інститут, щоб надати педагогам можливість вдосконалення своїх навичок шляхом післядипломної освіти та навчання новим методам викладання[29][41]. У 1935 році її звільнили з учительського інституту, бо вона виступила проти авторитарного правління, яке впроваджував режим Санації[29]. У 1927 році видала книгу «Психологічна структура зорового та тактильного читання»[7]. Брала участь у багатьох конференціях, у тому числі на 4-му конгресі Міжнародної ліги нової освіти, що відбувся в 1927 році в Локарно, Швейцарія, 2-ому з'їзді викладачів спеціальних шкіл, що відбувся у 1934 році; та 1-му Національному дитячому конгресі 1938 року[27].

З початком Другої світової війни в 1939 році Інститут спеціальної освіти був закритий, і Гжегожевська почала працювати медсестрою в армійському госпіталі, яким керував Польський Червоний Хрест[27][42]. У період з 1939 по 1944 рік викладала у Спеціальній школі № 177 у Варшаві та брала участь у підпільній освітній системі[en][27][43]. Беручи участь в польському русі опору, вона поширювала зброю та брошури. Також приєдналася до Жеґоти, надаючи допомогу і переховуючи євреїв, щоб врятувати їх життя[42]. Служила членом охоронного патруля Охоти під час Варшавського повстання. Під час повстання її будинок був знищений, і разом з ним неопубліковані рукописи двох її книг, другого тому «Психології глухих», (перший том, опублікований у 1930 році) та «Особистість учителя»[7]. 10 серпня 1944 року її відвезли до транзитного табору в Прушкові, звідки їй вдалося втекти. Останній період окупації провела в Заліссі Дольному, працюючи вчителем у 3 та 4 класах початкової школи.

По Другій світовій війні[ред. | ред. код]

Після звільнення Польщі в 1945 році Гжегожевська відновила Інститут спеціальної освіти, який був зруйнований під час військових дій. Зважаючи на те, що 30 % вчителів загинуло на війні, вона ініціювала програми, які допомогли швидко навчити нових вчителів. Польська спілка вчителів була відновлена, і вона, серед іншого, розпочала дослідження для оцінки наявних освітніх програм, соціально-економічного статусу вчителів та ролі шкіл у своїх громадах[42].

У 1947 році Гжегожевська опублікувала перший том свого «magnum opus», а саме «Листи до молодого вчителя», в якому виклала свої думки щодо стосунків вчителів зі своїми учнями та впливу вихователів на розвиток учня[7][44][45]. У книзі Гжегожевська знаходила рішення щодо поліпшення життя людей з обмеженими можливостями шляхом подолання їх функціональних обмежень, включаючи умови їх життя. Наголосила, що уроки повинні базуватися на гнучкій діяльності, яка відповідає здібностям учнів та стимулює їх навчання, а також зауважила важливість адекватних перерв для запобігання надмірного стимулювання[46]. Створюючи детальну систему класифікації, зазначила, що спектр інвалідності є надзвичайно широким, що вимагає від викладачів індивідуального підходу відповідно до потреб учнів[47]. Вона вибрала такий заголовок, щоб передати, що інформація в книзі є діалогом, покликаним викликати роздуми та натхнення, а також відгуки вчителів[48]. Вся робота містила 24 листи, опубліковані в 3-х томах, між 1947 і 1961 роками. Перший том, разом із практичними порадами, зосереджувався на побудові спільноти вчителів, заохочуючи їх допомагати один одному[49]. В інших листах міститься історична інформація про новаторів в освіті, а в інших обговорюються гуманітарні та етичні цінності такі як ключі до самопізнання та механізми подолання змін, які в свою чергу можуть мотивувати та надихати інших. Її менше цікавила структура матеріалів і більше вона зосереджувалась на наданні допомоги, що визнавала гідність та право на рівність усього життя[50][51]. Ці томи мали вплив на міжнародний розвиток думки про освіту загалом, а також спеціальну освіту[42][51].

У 1950 році Гжегожевська запровадила заочні та аспірантські курси в Інституті спеціальної освіти, але в березні інститут було перейменовано в Державний коледж спеціальної освіти, а навчальні програми замінені на державні[52]. Протягом решти сталінського періоду її діяльність була «холодно сприйнята» представниками влади в Польській Народній Республіці[53], оскільки офіційна позиція полягала в тому, що люди з інвалідністю не потребують особливого догляду. Вчителів, яких визнавали «недостатньо марксистськими», або звільняли або понижували, а підготовку вчителів було ліквідовано[54]. Вона боролася за захист спеціальної освіти та людей з обмеженими можливостями, щоб запобігти поширенню на них виробничих квот та політики, заснованій на страху та підозрі, ставлячи свою роботу під загрозу[53][54]. Коли відлига 1956 року надала польському уряду більшу автономію від російської політики, Гжегожевська відновила підтримку влади і назва Інституту була відновлена[52][53]. З 1957 по 1960 рік була професором Варшавського університету та головою першої кафедри спеціальної педагогіки у Польщі[45]. Запровадила вищі курси спеціальної освіти для Варшавського університету[55]. До її пізніших основних робіт належать «Аналіз компенсаційних випадків серед глухих і німих» та «Відбір творів»[7]. Її наукова робота та розвиток польської системи освіти були відзначені численними нагородами[45].

Смерть й спадщина[ред. | ред. код]

Монумент Гжегожевській біля села Волуча

Гжегожевська померла від серцевого нападу 7 травня 1967 року в своєму будинку в Заліссі-Дольному[pl], колишньому місті, яке нині входить до складу міста Пясечно, недалеко від Варшави[56]. Похована на Повонзківському цвинтарі. Її пам'ятають як засновника системи спеціальної освіти в Польщі, а також як людину, яка відстоювала цю назву галузі[42]. Її підхід до використання спеціальної освіти для навчання дітей з обмеженими можливостями, який дозволяв їм адаптуватися до суспільства та подолати обмеження їхнього психічного та фізичного здоров'я, позначив зміну в еволюції освітньої думки від лікування інвалідності до визнання потреб людей[57]. Свій роман «Шлях додому» польський письменник Єжи Завейський[en] заснував на стосунках Гжегожевської та її нареченого, Чеслава[7][58].

Робота Гжегожевської була відома в інших країнах Східного блоку, як, наприклад, Югославія, завдяки перекладам та листуванню з іншими науковцями, що працюють у галузі інвалідності з 30-х років. Контакт із Велько Рамадановичем[sr], який заснував перший у Сербії заклад для інвалідів, призвів до того, що такі студенти як Божидар Карлічич, Петро Меанджія, Дезимір Рістович та Любіца Вучелич, закінчили програми Державного інституту спеціальної освіти[59]. На її честь у 1972 році була названа спеціальна освітня школа в місті Познань: Комплекс спеціальних шкіл Марії Гжегожевської № 103[60]. У 1976 році заснований нею Державний інститут спеціальної освіти у Варшаві був названий на її честь; нині він відома як Академія спеціальної педагогіки імені Марії Гжегожевської[52], а 1987 року на її честь була названа Педагогічна бібілотека у Зеленій Гурі[61]. Є два пам'ятники, присвячені їй; один біля школи в Познані[62], а інший — у Кужешині, недалеко від місця народження Гжегожевської, села Волуча[63].

Надгробний камінь Гжегожевської на Повонзківському цвинтарі

Нагороди[ред. | ред. код]

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • Essai sur le developpement du sentiment esthetique (докторська дисертація, 1916);
  • Metody i zakres nauczania powszechnego w Belgii (співавтор, 1922);
  • Struktura psychiczna czytania wzrokowego i dotykowego (1927);
  • Głuchociemni (1928);
  • Psychologia niewidomych (1930);
  • Opieka wychowawcza nad dziećmi niewidomymi i głuchociemnymi (1933);
  • Listy do młodego nauczyciela. Cykl 1 (1947);
  • Zjawisko kompensacji u niewidomych i głuchych (1959);
  • Listy do młodego nauczyciela. Cykl 2 (1958);
  • Listy do młodego nauczyciela. Cykl 3 (1961);
  • Pedagogika lecznicza. Skrypt wykładów;
  • Psychologia niewidomych;
  • Analiza zjawiska kompensacji u głuchych i niewidomych;

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119054345 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Stec, 2014, с. 10.
  4. ↑ а б в г д е ж и Siemak-Tylikowska, 1993, с. 625.
  5. ↑ Stec, 2014, с. 11-12.
  6. ↑ Stec, 2014, с. 14.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л PWN, 1997.
  8. ↑ Stec, 2014, с. 11.
  9. ↑ Stec, 2014, с. 10, 14.
  10. ↑ Stec, 2014, с. 18.
  11. ↑ Stec, 2014, с. 20.
  12. ↑ а б в г д Bucior, 2013.
  13. ↑ Stec, 2014, с. 21.
  14. ↑ а б в Stec, 2014, с. 22.
  15. ↑ Stec, 2014, с. 23-24.
  16. ↑ а б в Stec, 2014, с. 24.
  17. ↑ Van Gorp, Depaepe & Simon, 2004, с. 614.
  18. ↑ Stec, 2014, с. 27.
  19. ↑ Stec, 2014, с. 28.
  20. ↑ Stec, 2014, с. 30.
  21. ↑ а б Konarski, 1965, с. 297-300.
  22. ↑ а б Stec, 2014, с. 32.
  23. ↑ Zielińska, 2013, с. 1.
  24. ↑ Stec, 2014, с. 33.
  25. ↑ а б в г Siemak-Tylikowska, 1993, с. 626.
  26. ↑ а б Stec, 2014, с. 34.
  27. ↑ а б в г Zielińska, 2013, с. 2.
  28. ↑ а б Szot, 2011.
  29. ↑ а б в г д е Bołdyrew, 2018, с. 112.
  30. ↑ Maslić, 1965, с. 92.
  31. ↑ Bołdyrew, 2018, с. 911.
  32. ↑ Löwy, 2005, с. 159.
  33. ↑ а б Siemak-Tylikowska, 1993, с. 627.
  34. ↑ Stec, 2014, с. 40.
  35. ↑ Stec, 2014, с. 42.
  36. ↑ Stec, 2014, с. 35.
  37. ↑ Шевченко, 2019, с. 5.
  38. ↑ Sipowicz, Podlecka & Pietras, 2019, с. 272.
  39. ↑ Löwy, 2005, с. 151.
  40. ↑ Stec, 2014, с. 31.
  41. ↑ Siemak-Tylikowska, 1993, с. 627-628.
  42. ↑ а б в г д Siemak-Tylikowska, 1993, с. 628.
  43. ↑ Єврейська віртуальна бібліотека, 1998.
  44. ↑ Stec, 2014, с. 2.
  45. ↑ а б в Sipowicz, Podlecka & Pietras, 2019, с. 273.
  46. ↑ Stec, 2014, с. 43.
  47. ↑ Stec, 2014, с. 46.
  48. ↑ Гжибовська, 2009, с. 354-355.
  49. ↑ Гжибовська, 2009, с. 355.
  50. ↑ Гжибовська, 2009, с. 355-356.
  51. ↑ а б Sipowicz, Podlecka & Pietras, 2019, с. 274-276.
  52. ↑ а б в Академія, 2019.
  53. ↑ а б в Sipowicz, Podlecka & Pietras, 2019, с. 272-273.
  54. ↑ а б Grzybowska & Grzybowski, 1994, с. 113.
  55. ↑ Maslić, 1965, с. 62.
  56. ↑ Stec, 2014, с. 37.
  57. ↑ Siemak-Tylikowska, 1993, с. 629.
  58. ↑ Stec, 2014, с. 25.
  59. ↑ Maslić, 1965, с. 91.
  60. ↑ Познанська ратуша, 1998.
  61. ↑ а б в г Педагогічна воєводська бібліотека, 2021.
  62. ↑ Cieliczko, 2018.
  63. ↑ Herz, 2011, с. 144.
  64. ↑ Zarządzenie o nadaniu Wielkiej Wstęgi, Krzyża Komandorskiego z Gwiazdą, Krzyża Komandorskiego, Krzyża Oficerskiego oraz Krzyża Kawalerskiego Orderu Odrodzenia Polski. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  65. ↑ Uchwała Rady Państwa z dnia 19 sierpnia 1955 r. o nadaniu odznaczeń państwowych. isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021.
  66. ↑ Lista osób odznaczonych "Medalem 10-lecia Polski Ludowej". isap.sejm.gov.pl. Архів оригіналу за 16 червня 2020. Процитовано 11 квітня 2021.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
BNF: 170187931 · FAST: 500872 · Freebase: /m/0cc8cc_ · GND: 119054345 · ISNI: 0000000110374311 · LCCN: n2003113174 · MAK: 9810569523705606 · NKC: mzk2007408392 · NLP: a0000001182663 · NUKAT: n96220470 · PUST: 32914 · SUDOC: 18066333X · VIAF: 8189175 · WorldCat: lccn-n2003113174
 Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Гжегожевська&oldid=40817553