Маянів — Вікіпедія

село Маянів
Ландшафт Маянова
Ландшафт Маянова
Ландшафт Маянова
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Громада Гніванська міська громада
Основні дані
Засноване 1618
Населення 473
Площа 16,29 км²
Густота населення 27,9 осіб/км²
Поштовий індекс 23324
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 49°00′37″ пн. ш. 28°19′27″ сх. д. / 49.01028° пн. ш. 28.32417° сх. д. / 49.01028; 28.32417Координати: 49°00′37″ пн. ш. 28°19′27″ сх. д. / 49.01028° пн. ш. 28.32417° сх. д. / 49.01028; 28.32417
Середня висота
над рівнем моря 		274 м
Місцева влада
Адреса ради 23310, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Гнівань, вул. Соборна, буд. 64
Карта
Маянів. Карта розташування: Україна
Маянів
Маянів
Маянів. Карта розташування: Вінницька область
Маянів
Маянів
Мапа
Мапа

CMNS: Маянів у Вікісховищі

Мая́нів — село в Україні, у Гніванській міській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 473 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на заході Вінницького району на кордоні із Жмеринським на трьох пагорбах, за 18 км від селища Тиврів, в 32 км від Вінниці, 20 км від Жмеринки, 13 км від Гнівані.

Сусідні населені пункти:

Клімат і ґрунти[ред. | ред. код]

Як зазначав на рубежі XIX — XX ст. дослідник Ю. Сіцінський, на «місті села колись були ліси», а «завдяки розташуванню на височині та рясноті садів, у кліматичному відношенні місцевість Маянова благодатна». «Ґрунт — чорнозем, місцями — глина, середньої родючості»[1]

Історія[ред. | ред. код]

Давнина[ред. | ред. код]

На місті села виявлено неолітичну стоянку (VI — IV тис. до н. е.), на шляху до Гришівців — городище овальної форми з валами епохи бронзи (XI — Х ст. до н. е.).[2] Пам'ятками залізної доби є залишки криці, знайдені у Маянові.[3]

Заснування і назва села[ред. | ред. код]

Перше відоме письмове джерело, де згадується назва села, датується 1552 р. У документі йде мова про поділ сіл і містечок на Тиврівщині між польськими та українськими панами, у якому вказано, що донькам Семена Семашка дісталися села: Ворошилівка, Маянів, Шершні, Гута Шершнівська, Янків (теперішні Іванківці).[4]

Козацька доба[ред. | ред. код]

Наприкінці весни 1648 р. козаки під проводом М. Кривоноса, визволяючи Тиврівщину з півночі, зупинились табором між Маяновим та Гришівцями. За легендою, саме з того часу ліс у цій місцині дотепер зберігає назву «Кривоніс», а загони козака Кривошапки з Уманського полку просувалися з півдня. Маянів у той час адміністративно увійшов до складу Краснянської сотні Брацлавського полку.[5]

Руїна[ред. | ред. код]

З часів Руїни залишилися згадки про перебування у 1672–1676 рр. війська турецького султана Мехмеда IV і битву козаків з турками на полі між Маяновим та Гришівцями,[6] а також спомини про знищення села:

«Турки вирізали цілі міста і села. Гірка доля спіткала жителів с. Маянів. Більша частина жителів була вирізана, залишилась одна вулиця. Турок, який перший прийшов на цю вулицю, побачив дуже гарну молоду пару, змилостивився над молодятами і сказав, щоб вони попередили інших про небезпеку. Але вони цього не зробили і самі втекли в ліс. Коли в чоловіка почала текти з носа кров, він сказав, що це вбили його маму, і він буде мати гріх (маятись все життя). Коли турки пішли, подружжя відродило село».[7]

Панщина[ред. | ред. код]

З поверненням у 1699 р. до польської корони, а після ліквідування у 1797 р. Брацлавського намісництва з переходом в управління Російської імперії Маянів перебуває у складі Ворошилівської волості Вінницького повіту. Розвиваються господарство, торгівля, традиційні промисли. Жителі Маянова займаються переважно рільництвом, вичинкою полотна, візництвом, відхожими промислами.
Серед володарів села у різні періоди — Потоцькі (з 77 крипаків у 1811 р.), Вільямовські, Ян та Антонина Жаковські, Болеслав та Марцелина Соколовські.[8]
У 1884 р. село передається до Браїлівської волості Вінницького повіту. Наприкінці XIX ст. в Маянові — 113 обійсть з 818 жителями, а також кілька десятків селян мешкають у навколишніх фільварках — Маянова корчма (1 подвір'я, 6 чол.), Маянів хутір (5 дворів, 23 чол.), Маяновський млин або Божидарка (10 обійсть, 74 особи).[9]
На початку XX ст. вже нараховується 192 дворів з 1125 жителями, переважно українців православного сповідання, а також невелика частка євреїв та католиків. Остання володарка села — дворянка Бессарабської губернії Єлизавета Федорівна Станкевич, лютеранка, що постійно проживає у маєтку і веде господарство. В селі працює водяний розтрусний млин, є православна церква і парафіяльна школа.[10]

Духовне життя[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква Хресто-Водвиження із дзвіницею побудована у 1781 р. на кошти парафіян. Школа грамоти відкрита парохом Снігурським у 1874 р. Окремий будинок для школи з'явився у 1896 р.[1] Католицька громада Маянова належала до костела Св. Матеуша у Ворошилівці.[11]
З життя православної громади того часу відомо, що: у 1780 р. парох Михайло Рибицький відмовився від приходу через тривалий конфлікт с паном. Наглядачами при церкві у той час були Іван Строцький, а за ним парох сусіднього с. Рижавка Андрій Чапрунський. У 1885 р. службу в церкві правив батько майбутнього поета Володимира Свідзінського — Євтимій Аксентійович. У 1890 р. парохом був Ферапонт Тарногродський (кол. священик Іоано-Богословської домашньої церкви Подільської духовної семінарії у м. Кам'янець-Подільському)[12]

Революційна доба[ред. | ред. код]

У вирії революційних подій та із затвердженням радянської влади у Маянові було знищено панські маєтки і церква.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи 1923 р. Маянів мав сільську раду, яка відносилася до Краснянського району Вінницької округи.[13]

У 1928 створено колгосп ім. Губаря (голова колгоспу — Ременюк, голова сільради — Петровський). Жертвами голодомору офіційно визнано 20 мешканців села.[14]

Нацистська окупація[ред. | ред. код]

Село було захоплено 17 липня 1941 р. і опинилось у румунській зоні окупації «Трансністрія». Остаточне визволення сталося 15—17 березня 1944 р. На фронтах війни загинули 49 односельців.

Нова історія[ред. | ред. код]

У 1954 році Маянів перетворився на бригадне село після об'єднання господарств у колгосп ім. імені Свердлова з конторою у Ворошилівці. Господарство спеціалізувалося на відгодівлі великої рогатої худоби.[15]

Новітня історія[ред. | ред. код]

У сучасну добу село являє усі ознаки занепаду.[16][17]

Пам'ятки і видатні люди[ред. | ред. код]

Володимир Свідзінський

В селі є Пам'ятник 49 воїнам-односельцям, загиблим у часи Другої світової війни (1968).[18]

В селі народився Свідзінський Володимир Євтимович (1885–1941) — український поет, перекладач, краєзнавець.

Галерея[ред. | ред. код]

  • Хрест на роздоріжжі в Маянові
    Хрест на роздоріжжі в Маянові
  • Маянівський краєвид
    Маянівський краєвид
  • Старий льох в Маянові
    Старий льох в Маянові

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Приходы и церкви Подольской епархіи / Подъ редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго // Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскъ, 1901. — Вип. 9. — ХХІІІ + 1064 + 175 с. (рос. дореф.) — С. 276.
  2. ↑ Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 58, 62.
  3. ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 15.
  4. ↑ Цит. по: Ролле, Антоний. Побожье в XVII–XVIII вв. : к истории польского землевладения в Брацлавщине. — Киевская старина. — 1890. — № 9. — С. 456–476; № 11. — С. 303–316; № 12. — С. 412–433.
  5. ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 32, 34.
  6. ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 135.
  7. ↑ Цит. по: Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 45.
  8. ↑ пол. Epsztein, Tadeusz. Polska Własność Ziemska Na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 r. — Warszawa: Wydawnictwo Neriton. Instytut Historii PAN, 2008. — 618 с. — S. 350–351.
  9. ↑ рос. дореф. Помѣстное землевладѣніе въ Подольской губерніи. Составилъ В. К. Гульдманъ. Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. — Каменецъ-Подольскій, 1898. — 362 + 46 + 26 + 3 с. — С. 289–290.
  10. ↑ Крыловъ А. Населенныя мѣста Подольской губерніи / Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго губернскаго правленія, 1905. — VIII + 563 с.(рос. дореф.)  — С. 184.
  11. ↑ Woroszyłówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 958. (пол.)
  12. ↑ рос. дореф. Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ пятый. Подъ редакціей Н.И. Яворскаго. – Каменецъ-Подольскъ, 1890-1891. – ХХІ + 445 с. — С. 85, 149, 154.
  13. ↑ Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 190.
  14. ↑ Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 151, 166.
  15. ↑ История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 571–572.
  16. ↑ Дмитрук, Олексій. «Це ж єдине, що в них є» // 33 канал. — 2004. — 30 червня. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
  17. ↑ Єрофеєва, Світлана. Воно волає, але голос цей німий [Текст] : [Проблеми і потреби жителів с. Маянів Тиврівському районі] / С. Єрофєєва // Подолія. — 2006. — 4 липня.
  18. ↑ Тиврівщина: Альбом / Стебелєв А., Очеретяний Є. — Туристичне видання. — Вінниця: ТОВ Нілан-ЛТД, 2015. — 80 с. — ISBN 978-966-924-014-9. — С. 45, 62.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Вороши́лівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.571

Посилання[ред. | ред. код]

Міста
Села
Населені пункти колишнього Тиврівського району
Міста
Смт
Селища
Села
Борсків • Бушинка • Василівка • Велика Вулига • Ворошилівка • Грижинці • Гришівці • Гута-Шершнівська • Дзвониха • Довгополівка • Дубина • Жахнівка • Зарванка • Іванківці • Івонівці • Іскрівка • Кальнишівка • Канава • Кліщів • Кобелецьке • Колюхів • Красне • Краснянка • Круги • Курники • Лани • Майдан • Мала Вулига • Марківка • Маянів • Нове Місто • Онитківці • Пилява • Пирогів • Підлісівка • Польова Слобідка • Потуш • Рахни-Польові • Рогізна • Селище • Сліди • Соколинці • Строїнці • Студениця • Тростянець • Урожайне • Уяринці • Федорівка • Черемошне • Шендерів • Шершні • Яришівка


Вінницька область Це незавершена стаття з географії Вінницької області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маянів&oldid=41943720