Менауліон — Вікіпедія

Менауліо́н, менавліо́н, менауло́н або менавло́н (грец. μεναύλιον, μέναυλον) — важкий спис довжиною від 2,7 до 3,6 метрів[1] з товстим ратищем, використовуваний візантійською піхотою з початку 10-го століття проти ворожої важкої кавалерії[2]. Для збільшення сили зброї при його виготовленні використовували цільні стовбури дуба чи кизила, також він мав довге лезо — 45-50 см[3].

Використання менауліону засвідчено імператором Никифором II Фокою у трактаті Στρατηγικὴ ἔκθεσις καὶ σύνταξις Νικηφόρου δεσπότου (відомого у латинському перекладі як Praecepta Militaria«Військові приписи»), Никифором Оураносом та Львом VI Мудрим у їхньому посібнику «Тактика» (Τακτικά). Менауліон описаний в трактаті десятого століття, відомому як Sylloge Tacticorum («Збірка з тактики»). Воїни, що несли меналіони (μεναύλατοι), були розгорнуті позаду лінії фронту і повинні були висуватися вперед проти ворожої кавалерійської атаки. Вони шикувалися в тонку лінію перед першою лінією фронту[4]. За іншою версією, вони шикувалися на флангах піхоти разом з списоносцями, для атаки на фланги атакуючого ворога[5]. Вони також розгорталися в інтервалах між важкою піхотою поряд з легкою. У таборах вони розташовувалися у виходах[6].

У своїй роботі De Ceremoniis, Костянтин VII наказує почати виробництво різних видів менаул[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Nikephoros Ouranos, Taktika, 56.8
  2. Timothy Dawson; Angus McBride (2007). Byzantine Infantryman: Eastern Roman Empire c.900-1204 (Volume 118 of Warrior Series). Osprey Publishing. с. 58. ISBN 978-1846031052.
  3. Kazhdan, Alexander, ред. (1991). Oxford Dictionary of Byzantium. Oxford University Press. с. 2192. ISBN 978-0-19-504652-6.
  4. Nikephoros Phokas, Praecepta Militaria, I.10
  5. Nikephoros Ouranos, Taktika, 56.13
  6. Nikephoros Phokas, Praecepta Militaria, V.34
  7. Constantine VII Porphyrogenitus, De Ceremoniis Aulae Byzantinae, II.44

Посилання[ред. | ред. код]