French
DeutschМешко Оксана Яківна — Вікіпедія
| Оксана Яківна Мешко | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 30 січня 1905 Старі Санжари, Полтавська губернія,  Російська імперія |
| Померла | 2 січня 1991 (85 років) Київ, Українська РСР,  СРСР |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | СРСР.svg){kind=small} УНР |
| Національність | українка |
| Діяльність | правозахисниця |
| Брати, сестри | Мешко Катерина Яківна |
| Діти | Сергієнко Олександр Федорович |
| Нагороди |  |
| |
Оксана Яківна Мешко (30 січня 1905, Старі Санжари, нині село Полтавського району Полтавської області, Української РСР — 2 січня 1991, Київ, Україна) — учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період, фактична голова Української Гельсінської групи в період масових арештів з боку КДБ в кінці 1970-х років. Мати Олександра Сергієнка. Сестра Катерини Мешко.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари над Ворсклою на Полтавщині в малоземельній хліборобській родині давнього козацького коріння, що уникнула свого часу покріпачення.
У грудні 1920 року в Харкові на Холодній горі комуністи розстріляли батька Оксани, взятого ними у числі інших навесні в заручники за невиконання волостю продподатку. Невдовзі від руки місцевого «активіста» гине 17-річний брат Євген, член «Просвіти».
У 1927 році Оксана Мешко вступає на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську. Під час навчання одружується з викладачем інституту Федором Сергієнком — колишнім членом Української комуністичної партії (боротьбистів). За час навчання декілька разів виключалась з інституту «за соцпоходження» та знову добивалась поновлення. У 1931 році закінчила інститут.
На початку 1935 року вдруге заарештовують чоловіка Федора (вперше в 1925 році як члена УКП (боротьбистів)). Як родичку «ворогів народу» в 1937 році Оксану Мешко звільняють «за скороченням» з хімічної лабораторії Інституту зернового господарства. Вона переїжджає у Тамбов до чоловіка, де їх і застала німецько-радянська війна. У травні 1944 року повертається до Дніпропетровська, потім до Києва.
Перший арешт[ред. | ред. код]
19 лютого 1947 року Оксана Мешко заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправно-трудових таборів.
У 1947—1954 роках — ув'язнена радянських таборів в Ухті (Комі АРСР). У 1954 році комісована як недужа. Вийшла з-за колючого дроту на заслання. Була реабілітована. Паспорт отримала лише в 1956 році та змогла в червні того ж року повернутися до Києва. 11 липня 1956 року отримала реабілітаційне посвідчення.
Дисидентська діяльність[ред. | ред. код]
22 травня 1972 року заарештована в справі сина — Олеся Сергієнка. Знову почалися обшуки, виклики в КДБ, допити.
Одна із членів-засновників Української гельсінської групи. У 1979 році членкині УГГ Оксана Мешко, Ніна Строката та Ірина Сеник оприлюднили документ «Ляментація» — про фабрикування кримінальних справ проти дисидентів, про численні факти «ескалації державного терору і наклепів проти учасників правозахисного руху в Україні».
З червня 1980 року знаходилась два з половиною місяці в камері з хворими на примусовому «обстеженні» в психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві.
Другий арешт[ред. | ред. код]
12 жовтня 1980 року — знову обшук. 14 жовтня — новий арешт, допити та повторна «судово-медична експертиза» в психіатричній лікарні. Звинувачувалась у антирадянській агітації та пропаганді. У січні 1981 року отримала вирок — півроку ув'язнення і п'ять років заслання. Етапована до містечка Аян (Хабаровський край) на березі Охотського моря. На той час Оксані Мешко було вже майже 76 років. Наприкінці 1985 року повертається із заслання, проживає в Києві на Куренівці (Верболозна вулиця, 16).
Після звільнення[ред. | ред. код]
Одна із провідників Української Гельсінської Спілки, створеної 7 липня 1988 року на основі Української Гельсінкської Групи, членкиня Координаційної Ради.
У червні 1990 року, насамперед зусиллями Оксани Мешко, було поновлено правозахисну діяльність — створено Український комітет «Гельсінкі-90».
Померла 2 січня 1991 року в 85-річному віці у Києві. Похована 5 січня на Байковому кладовищі в могилі матері (ділянка № 13). 1995 року на кошти, зібрані громадськістю, на могилі Оксани Мешко встановлені два козацькі хрести, які витесав із каменю Микола Малишко.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[1] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
20 травня 2016 року в Полтаві розпорядженням Голови обласної державної адміністрації вулиця Клари Цеткін була перейменована на вулицю Оксани Мешко[2].
23 березня 2023 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тагільську на вулицю Оксани Мешко.[3]
Родина[ред. | ред. код]
- чоловік Сергієнко Федір — колишній член УКП (боротьбистів), політв'язень; викладач.
- син Євген (1930—1941) — загинув на початку війни під час німецького бомбардування.
- син Олександр (Олесь) (1932) — український громадський і політичний діяч; шістдесятник.
Творча спадщина[ред. | ред. код]
- Between death and life. By Oksana Meshko. Translated from Ukainian by George Moshinsky. N.Y.: Women's Association for the Defense of Four Freedoms for Ukraine, 1981, 176 p. [Архівовано 6 липня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Оксана Мешко. Між смертю і життям. — К.: НВП «Ява», 1991. — 90 стор.
- Оксана Мешко, Василь Скрипка. Свідчу. — К.: Українська республіканська партія, 1996. — 55 стор.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
- ↑ Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві [Архівовано 29 травня 2016 у Wayback Machine.] // Полтавська обласна державна адміністрація, 20 травня 2016
- ↑ У Києві перейменували ще 16 міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією та її сателітами (+повний перелік). Офіційний портал КМДА - Головна (укр.). Процитовано 23 березня 2023.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- О. Г. Бажан. Мешко Оксана Яківна [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 632. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Русначенко А. «Мешко Оксана Омелянівна» // Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 466.
- Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 1 // «Слово Просвіти», ч. 9, 4—10 березня 2010 р. — С. 9 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Сергієнко О. «Оксана Мешко: феномен Української гельсінкської групи», ч. 2 // «Слово Просвіти», ч. 10, 11—17 березня 2010 р. — С. 6 [Архівовано 15 листопада 2016 у Wayback Machine.]
- Дисидентський рух в Україні. Мешко Оксана Яківна [Архівовано 3 червня 2011 у Wayback Machine.]
- М. О. Бердник. Спогади про батька [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.].— С. 147.
|
| ||||||||||||||||||||||||
