Микола Гяуров — Вікіпедія

Микола Гяуров
Николай Гяуров
Основна інформація
Дата народження	13 вересня 1929
Місце народження	Велинград, Третє Болгарське царство
Дата смерті	2 червня 2004 (74 роки)
Місце смерті	Модена, Емілія-Романья, Італія
Роки активності	1955 — 2004
Громадянство	Болгарія
Професія	оперний співак
Освіта	Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Співацький голос	бас
Інструменти	вокал[d]
Жанри	опера
Нагороди	; ;
Діти	Elena Ghiaurovd
	Файли у Вікісховищі

Мико́ла Гяуров (болг. Николай Гяуров; нар. 13 вересня 1929 — 2 червня 2004) — болгарський оперний співак (бас), педагог, Народний артист НРБ (1962), Герой Соціалістичної Праці (1976), двічі лауреат Димитровської премії (1959, 1966).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився майбутній оперний співак у маленькому містечку Велінград в гористій місцевості на півдні Болгарії.

Розпочав навчання вокалу у Софійській консерваторії у Христо Бримбарова, вдосконалював майстерність в Московскій консерваторії (педагог А. І. Батурин), котру завершив у 1955 році. Свій талант неодноразово демонстрував на міжнародних конкурсах для оперних співаків у Варшаві та Парижі. Дебютував 1955 року на великій сцені в ролі Дона Базіліо в «Севільському цирульнику» Дж.-А. Россіні, ставши незабаром солістом Софійської народної опери.

У 1956–1957 роках він став стажером, а у 1957–1958 — вже солістом Большого театру СРСР.

У подальшому співав в оперних театрах Ла Скала (Італія), Ковент-Гарден (Велика Британія), Віденській державній опері (Австрія), Метрополітен-опера (США) та інших.

Першою дружиною Миколи Гяурова була піаністка Златінка Мішакова. У шлюбі з нею народилося двоє дітей: майбутні диригент Володимир Гяуров та актриса Олена Гяурова.

Другий шлюб співака склався з італійською співачкою Мірелою Френі. Перше знайомство з нею у Миколи Гяурова відбулося ще 1961 року під час спільної гри в опері «Фауст» в Генуї. Френі грала Маргариту, а Гяуров звичну для себе роль Мефістофеля. Одружившись у 1978 році, пара оселилася у власному будинку в Модені. До кінця життя Миколи Гяурова його нова дружина підтримувала і неодноразово виступала разом з ним на сцені.

Репертуар[ред. | ред. код]

Виконував як комедійні, так і драматичні партії. Серед них:

Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж.-А. Россіні);
Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно);
Пімен, Варлаам та Борис Годунов («Борис Годунов» М. П. Мусоргського);
Галицький («Князь Ігор» О. П. Бородіна);
Креон («Медея» Л. Керубіні);
Гремін («Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського);
Даланд («Летючий Голландець» Р. Вагнера);
Філіп ІІ («Дон Карлос» Дж. Верді);
Дон Жуан («Дон Жуан» В. А. Моцарта).

Творчість[ред. | ред. код]

Гяуров розповідав про виконані їм партії^[3]:

Мефістофель був партією, котру в якийсь момент я почав співати частіше за інших. Мені тоді здавалось, що для мене навіть зарезервовано апартаменти у Пеклі. Проте це не була улюблена партія. У мене взагалі відсутнє таке поняття. Ті партії, над якими я працюю в даний момент, мене більш за все й займають — це природно.

Творчість Миколи Гяурова здобула високу оцінку критиків та публіки.

Музиканти Великого симфонічного оркестру імені П. І. Чайковського характеризували співака разом з його другою дружиною наступним чином^[4]:

Вони [Мірела Френі та Микола Гяуров] покорили всіх — і майстерним володінням голосом, і бережливим ставленням до свого «інструменту» та, як наслідок, збереженою тембровою чистотою, і дивовижним артистизмом, коли кожне заспіване слово — легкий штрих у створюваному перед зачарованою публікою образі. ... Проте найголовніше, незвичайне та незнайоме російському слухачу — неймовірна хвиля сонячної енергії та воістину божественної привабливості та простоти, що йшла від необділених світовою славою артистів…

Цей лист було опубліковано у жовтні 2002 року, після того як виступ Френі та Гяурова в Москві було зовсім незаслужено розкритиковано у російських ЗМІ. Дізнавшись про цю доволі негативну реакцію російських музичних критиків на їхній виступ, Гяуров та Френі заявили про те, що більше ніколи не будуть виступати на території Росії.