Мирон Людомир Новина Зарицький — Вікіпедія

Мирон Людомир Новина Зарицький
Народився	27 липня 1901(1901-07-27) с. Устя
Помер	2 лютого 1989(1989-02-02) (87 років) Нью-Йорк
Батько	Людомир Констянтин
Матір	Олена
Дружина	Ярослава Макух
Походження	українець
Конфесія	УГКЦ
Голова Українського Лікарського Товариства Північної Америки
1963—1965
Нагороди

Мирон Людомир Новина Зарицький (27 липня 1901, Устя, нині Миколаївський район — 2 лютого 1989, Нью-Йорк) — український медик, доктор медицини, громадський діяч, під час Визвольних змагань 1917—1921 — вояк Української Галицької армії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 липня 1901 р. в Устю над Дністром (повіт Жидачів) у сім'ї Олени і Людомира Констянтина Зарицьких. Походив з давньої священичої родини, його прадіди і прапрадіди були священиками. Коли він народився, батько був парохом і деканом в Устю.

На шостому році життя батьки видправили його до Стрия, де він почав ходити до народної школи від 1907 року. По закінченні народної школи в 1911 р. здав вступний іспит до гімназії, де вчився до 1918 р.; іспит зрілості здобув як екстерніст 17 листопада 1920 р. по дволітній перерві, будучи в рядах УГА.

Під час другого походу УГА на Україну потрапив до польського полону — був поранений у ногу та ув'язнений у фортеці Брест Литовськ, одного з найгірших таборів полонених, потрапив до шпиталю і це пришвидшило його звільнення з табору. Один рік перебув удома, щоб поправити своє здоров'я, а потім записався на Український Таємний Університет у Львові, а в 1922 р. виїхав з товаришами до Ґрацу в Австрії, де записався на медичний факультет Університету Карла Франца. По закінченні, 17 березня 1928 р. отримав ступінь доктора медицини. У Ґраці під час студій брав активну участь у житті студентських спільнот. Став членом Академічного Товариства «Січ» у Ґраці, займаючи різні посади в управлінні товариства, включно з головуванням. Був головою «Медичної громади» в Ґраці, довголітнім касиром «Студентської Самопомочі» в Ґраці та членом «Націоналістичного Гуртка».

Восени 1929 р. був допущений до нострифікації свого диплому в Познанському університеті. По іспитах, одержавши право на виконування лікарської практики в Польщі, працював ще три роки по шпиталях у Познані, щоби краще приготуватися та набрати практики, а восени 1933 р. переїхав до Луцька на Волині, де відчинив свою приватну лікарську приймальню.

За часів навчання в Познані був членом «Студентської громади» та Корпорації «Чорноморе». У Познані познайомився з Ярославою Макухівною, студенткою фармації, і 1 вересня 1930 р. з нею одружився.

У Луцьку проживав до початку Другої світової війни. Якийсь час перебував у Карлсбаді, а потім переїхав до Зґєжа коло Лодзі, де працював у шпиталі, а опісля в Касі Хворих у Лодзі у відділенні рентгенології. В 1944 р. був висланий на копання окопів, а коли східний фронт заломався і більшовицька армія наближалася до границь Німеччини, йому вдалося дістатися до Австрії. По капітуляції Німеччини перебував у таборі в Зальцбурґу, де був спершу лагерним лікарем, а опісля працював у шпиталі. У жовтні 1949 р. переїхав з родиною до США.

Від початку працював по шпиталях, а по приписаних іспитах одержав право на виконання лікарської практики в штатах Нью-Йорк і Огайо. У лютому 1953 р. відкрив власну лікарську приймальню в Брукліні, Нью-Йорк.

За час життя в Америці став членом Українського Лікарського Товариства Північної Америки від самого заснування його в 1952 р. Кілька разів був членом Управи та головою Метрополітального Відділу Нью-Йорка. В 1959—1961 рр. був головою Головної Управи Українського Лікарського Товариства, а в 1963—1965 роках — його очолював. Був членом Комітету побудови пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні, членом Наукового Товариства ім. Шевченка та з нагоди 100-річчя товариства нагороджений почесною грамотою, членом Українського Історичного Товариства, Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства в Америці, членом Об'єднання Вояків Українців Америки, Українського Інституту Америки.

Нагороди[ред. | ред. код]

За участь у визвольних змаганнях відзначений хрестом УГА, Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом, пропам'ятним хрестом 50-ліття Українських Збройних Сил.

Джерела[ред. | ред. код]

• Пундій П., Ганіткевич Я. Зарицький Мирон-Людомир [Архівовано 5 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 323. — ISBN 978-966-02-5721-4.

Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.