Мовна норма — Вікіпедія

Вікіпідручник має книгу на тему Категорія:Норми української мови

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І. Огієнко, «для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».

Мова — це сукупність правил, за якими будується мовлення як основа спілкування людей, а отже, і розуміння одне одного. Головною категорією культури мови є мовна норма.

Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом. Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма, словосполука й будь-яке речення. Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється разом із розвитком і зміною суспільства. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара до певної міри ще продовжує існувати. Таким чином з усталених нових правил нагромаджуються винятки.

Як би ми не розглядали питання культури мови — у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і психологічними чинниками,— усі вони неминуче пов'язані з поняттям норми. Мовній нормі притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови.

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Типи норм

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. Орфоепічні норми (вимова).
   Наприклад: [молод'ба́]
2. Акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос).
   Наприклад: вихо́дити- ви́ходити
3. Лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності).
4. Словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова).
5. Морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами).
6. Синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень).
7. Стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування).
8. Орфографічні норми (написання слів).
9. Пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Мовна варіативність

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Див. також

• Мовна межа
• Мовна освіта

Література

• Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К.: Наук. думка, 1984. — 255 с.
• Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. — К.: Наукова думка, 1976. — 286 с.
• Пономарів О. Д. Українське слово для всіх і для кожного. — К.: Либідь, 2012. — 359 с.
• Селігей П. О. Нормативний підхід у мовознавстві й мовна критика // Стиль і текст. — 2012. — Вип. 13. — С. 66—72.
• Селігей П. О. Стильова норма як різновид мовної норми // Наукові записки НаУКМА. — Сер. «Філологічні науки». — 2016. — Т. 189. — С. 83‒86 [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.].
• Струганець Л. В. Динаміка лексичних норм української літературної мови XX століття. — Тернопіль: Астон, 2002. — 351 с.
• Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови: Навч. посіб. для студ. філол. фак. — Тернопіль, 1997. — 96 с.
• Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова. — Вид. 2-ге, доп. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. — 336 с.

Посилання

• Стильова (стилістична) норма // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 435.
• Норма мовна//Ізборнік [Архівовано 10 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
• [1]^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.