Монастир святого Онуфрія (Львів) — Вікіпедія

Монастир святого Онуфрія
49°50′57″ пн. ш. 24°01′43″ сх. д. / 49.8493972° пн. ш. 24.0288167° сх. д. / 49.8493972; 24.0288167Координати: 49°50′57″ пн. ш. 24°01′43″ сх. д. / 49.8493972° пн. ш. 24.0288167° сх. д. / 49.8493972; 24.0288167
Тип споруди	монастир
Розташування	Україна, Львів
Стиль	Відродження
Належність	Українська греко-католицька церква
Стан	пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	вул. Б. Хмельницького, 36
Епонім	Онуфрій Великий
Монастир святого Онуфрія (Львів) (Львів)
Монастир святого Онуфрія у Вікісховищі

Монасти́р свято́го Ону́фрія — монастир Української греко-католицької церкви, архітектурна пам'ятка Львова, пов'язана з давньоруським Львовом. Розташовується на вулиці Богдана Хмельницького.

Історія[ред. | ред. код]

Православний період[ред. | ред. код]

Монастир датують приблизно XIII століттям. Збереглось мало відомостей про ранній і зокрема княжий період (до завоювання Львова Казимиром III). Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджує, що князь Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, написану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Володислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови. Також існує досить специфічний документ, що стосується давнього монастиря — фальсифікована у XV столітті грамота про нібито наданий у 1292 році привілей церкві св. Миколая від короля Руси Лева Даниловича, у якому зокрема згадується Онуфріївський монастир. Цей фальсифікований привілей був підтверджений королем Казимиром IV Яґеллончиком у 1448 році. У 1460 і 1463 роках львівський міщанин Степан Дропан зробив пожертвування на монастир (дата певний час вважалась датою заснування). 1573 р. Іван Федоров заснував в монастирі друкарню, з якої вишли львівський «Апостол» та «Буквар»^[1]. Королівський акт від 15 жовтня 1582 року дозволяв монастиреві користуватись водогоном, що проходив його територією. 1583 року на території монастиря поховано одного з першодрукарів Івана Федорова (була надгробна плита з епітафією про те, що він у Львові «друкованіє занедбалоє обновил»^[2]).

Монастир став одним «каменів спотикання» у стосунках між владикою Гедеоном (Балабаном) та Львівським братством.^[3] 13 листопада 1589 року константинопольський патріарх Єремія II звільнив монастир від підпорядкування Унівському монастиреві. Від цього часу він перебував під протекторатом Львівської Ставропігії (підпорядковувався, за одними відомостями, безпосередньо Константинопольському Патріярху,^[1] за іншими — митрополиту^[3]).

Монастир потерпів від великої пожежі Краківського передмістя 1623 року, у 1655 році, під час турецької облоги 1672 р.

Унійний період[ред. | ред. код]

З 1708 року, після переходу Львівської Ставропігії на унію, підпорядковувався Риму^[1]. Від 1762 року незалежний від Стравропігії. 1767 року монастир став Василіянським^[2].

Монастир проіснував до 1946 року (ліквідований московсько-більшовицькою владою). Центральний василіянський архів і бібліотеку, що розміщувались на той час в монастирі, розподілено між державними архівами і бібліотеками.

Радянський період[ред. | ред. код]

Приміщення використовувались Музеєм етнографії. 1977 року тут відкрито Музей Івана Федоровича (Федорова — за радянською версією). Того ж року на території монастиря розміщено трифігурну композицію, що зображує Івана Федоровича з двома помічниками. Скульптор А. Галян^[4]. 1989 року монастир повернено василіянам. Музей перенесено до приміщень на вулиці Коперника і нині має назву Музей мистецтва давньої української книги. Скульптурну групу також перенесено.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

З 1904 року досі (з перервою на період підпільної діяльності Української греко-католицької церкви у 1946—1989 роках) монастир святого Онуфрія є осідком протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні Василіянського Чину святого Йосафата^[5]. Станом на лютий 2011 року в монастирі проживало 22 ченці, в тому числі 14 ієромонахів^[6]. Намісником монастиря з 2020 року є о. Веніамин Чернега, ЧСВВ.

Монастирська церква[ред. | ред. код]

Львівський дослідник Володимир Вуйцик припускав, що церква спочатку була дерев'яною і знаходилась дещо ближче до Замкової гори. Над головним вхідним порталом церкви розміщено дату 1518.

Близько 1550 року на кошти князя Костянтина Острозького завершено будівництво двох нових мурованих церков на нинішньому їх місці. Це були церкви св. Онуфрія і св. Трійці, що прилягали одна до одної, але фактично функціонували окремо, кожна — із власним входом. Однак дослідження 1993 року, проведені Костянтином Присяжним, Миколою Бевзом, А. Мартинюк та студентами В. Романюком, В. Рижим та В. Накопало, показали, що кладка з коленого каменю, збережена аж до вінцевого карнизу основної нави, має давніше походження. За новою версією 1550 року скоріш за все проведено лише реконструкцію, під час якої збоку прибудовано другий храм (св. Трійці). Водночас у самої церкви св. Онуфрія розібрано чільну стіну фасаду, храм видовжено і перемуровано склепіння. Відповідно постав ряд наразі нерозв'язаних питань про те, якими були первісні склепіння, чи існували бані^[7].

Після пожежі 1623 року, нападу Б. Хмельницького і московитів 1655 року, турецько-татарської облоги 1672 року храм відбудовано і наново освячено 10 жовтня 1680 єпископом Йосифом Шумлянським. 1770 року невідомий почаївський архітектор виконав проєкт повністю нової церкви і монастиря у барокових формах, котрий однак не був реалізований. Автором проєкту був, ймовірно, Готфрід Гофман. 1776 року церкви з'єднали в один об'єм під керівництвом архітектора Франциска Кульчицького. 1777 року було розібрано стіну, що відділяла наву від презбітерію, мала проходи на місці царських і дияконських врат іконостасу. Дана стіна — архаїчний архітектурний елемент, характерний для українських церков XV–XVI ст. Одночасно підлогу вівтарної частини піднято на дві сходинки. 1821 року^[8]/1824 року за проєктом Франца Трешера (молодшого^[8]) добудовано притвор. У 1902 р. за проєктом Едґара Ковача будівничий Іван Левинський спорудив північну наву, у результаті чого пам'ятка має вигляд тринавного храму. Сучасний вигляд церкви — це конгломерат різночасових нашарувань. 1906 року храм розписаний художником Йозефом Балою поверх стінопису Мартина Яблонського 1854 року.

Про іконостас церкви відомо, що 1777 року він був перебудований за зразком іконостасу церкви св. Миколая, львівським різьбярем Іваном Щуровським. До нашого часу не зберігся. 1820 року новий іконостас виконаний Лукою Долинським. 1908 року його замінено новим, з іконами Модеста Сосенка, із різьбою на зразок краснопущанського іконостаса^[9].

У 1885 році в церкві встановили нові органи (без відома митрополичого Ординаріату).^[10]

• Інтер'єр церкви
• 
• 
• 
• 
• 

Дзвіниця[ред. | ред. код]

Будівництво первинної дзвіниці почато 1554 року, вимурувано на невелику висоту. Дзвіниця водночас була головною^[11] брамою (мала наскрізний прохід). 1681 року зроблено дерев'яну надбудову. Точну локалізацію дзвіниці не встановлено. Відомо, що вона мала оборонне значення — на ній було розміщено гармати. У 1820 році збудовано нову дзвіницю за проєктом Франца Трешера, що збереглась донині. Зовні на дзвіниці було зроблено розписи Лукою Долинським: образи Ісуса Христа, св. Василія, Антонія і Феодосія Печерських, св. Йосафата.

Келії[ред. | ред. код]

1688 р. розібрано дерев'яний паркан, на місці якого протягом 1693–1698 років було вибудувано мур довкола території монастиря. На північній межі із володіннями вірменського монастиря св. Анни муру не було, під час ворожих набігів монастирі утворювали єдиний оборонний комплекс (відіграло роль під час татарського нападу на Львів 1695 року^[8]). Сходи до брами збудовано у 1780 р.^[11] У 1815–1819 роках проведено надбудову другого поверху келій. Це було пов'язано із переселенням групи василіян із скасованого монастиря при соборі святого Юра. У 1820-х роках Францом Трешером також було спроєктоване крило монастиря, що повинно було примикати до дзвіниці з півночі, однак з невідомих причин не реалізоване. 1854 року проєкт розбудови монастиря авторства Йозефа Енґеля також не реалізовано^[12]. У 1990-х роках збудовано додатковий корпус келій з каплицею за проєктом групи архітекторів інституту «Укрзахідпроектреставрація» під керівництвом Уляни Піхурко та Миколи Гайди.

• Дзвіниця, келії, пам'ятні таблиці
• 
• 
• 
• 

Пам'ятні таблиці[ред. | ред. код]

Зліва та справа від головного входу є дві, також 2 містяться справа та зліва біля входу всередині храму.

Усипальниця[ред. | ред. код]

У підземеллях ховали шляхтичів та багатших міщан-русинів. Також тут був похований страчений на львівському пранґері молдавський господар Стефан VII Томша.

Монастирський цвинтар[ред. | ред. код]

На місці теперішнього монастирського саду з кінця XVI століття був цвинтар ченців монастиря і парафіян Успенської церкви. Окрім Івана Федоровича, тут були поховані: Арсеній Радкевич (1759–1821), Модест Гриневецький (1758–1823), Теофан Голдаєвич (1822).

• Надгробні плити, вмуровані у стіну церкви Святого Онуфрія
• 
• 
• 
• 
• 

Настоятелі монастиря[ред. | ред. код]

До Добромильської реформи:

• зокрема, у 1776: Боніфатій Кровницький^[13];
• ?-1821: Арсеній Радкевич (був спочатку ігуменом для всіх трьох об'єднаних львівських монастирів);
• [1822]: Модест Михайло Гриневецький (як протоігумен був одночасно й ігуменом Святоонуфріївського монастиря);
• 1823—1838: Орест Онуфрій Хомчинський (протоігумен, заразом і настоятель монастиря св. Онуфрія; 1838 став архимандритом у Жовкві; керівництво монастирем передав, мабуть, вікарію о. Компаневичу);
• 1838-[1843]: Варлаам Василь Компаневич (вікарій);
• 1843 (з 7 вересня (інсталяція) — 1847: Юст Юстин Ганкевич;
• 1847—1854: Ігнатій Іван Сінгалевич;
• 1854—1855: Мар'ян Модест Максимович;
• 1858-1866: Терентій Теодор Бубес (пом. 1866);
• 1867—1878: Климентій Кароль Сарницький;
• 1878—1886: Яків Іван Загайський;

Від початку реформи і до закриття монастиря радянською владою:

• 1887—1889: Йосиф Василевський, єзуїт;
• 1890: Павло Маковський, єзуїт;
• 1891—1892: Михайло Андрейчак, єзуїт, Юліян Іван Зємба, ЧСВВ — вікарій;
• 1893: Едуард Буркевич, єзуїт;
• 1894: Юліян Іван Дацій;
• 1895—1896: Єронім Йосиф Малицький;
• 1896 (з 23 червня) — 1898: Андрей Роман Шептицький;
• 1898 (з 26 серпня) — 1901: Платонід Петро Філяс;
• 1901 (з 21 червня): Віталій Володимир Градюк;
• 1901 (з 4 листопада) — 1918: Мелетій Матей Лончина;
• 1918 (з 1 вересня) — 1921: Яків Йосиф Вацура;
• 1921 (з 23 жовтня) — 1924: Ігнатій Іван Тисовський;
• 1924 (з 27 січня) — 1926: Віталій Володимир Градюк;
• 1926 (з 28 жовтня) — 1931: Теодосій Тит Галущинський;
• 1931 (з 21 серпня) — 1935: Йосиф Іван Лучинський;
• 1935 (з 13 листопада) — 1939: Йосиф Іван Чепіль;
• 1939 — (1940/41) — 1944: Іриней Іван Назарко;

Новітній період:

• 1990 (з 19 січня): Антоній Теодор Масюк (ігумен);
• Протоігумен провінції Василь Мендрунь був одночасно і настоятелем монастиря св. Онуфрія у Львові;
• 1998 (з 17 серпня): Теодор Тарас Пилявський (ігумен);
• 2001 (з 3 травня): Віталій Володимир Дудкевич;
• 2004 (з 17 лютого): Дам'ян Зиновій Кастран (ігумен);
• 2005 (з 2 грудня): Михайло Микола Лучків (настоятель);
• 2007 (з 7 серпня): Корнилій Віктор Яремак (настоятель);
• 2010 (з 29 січня): Юстин Юрій Кучер (намісник);
• 2012 (з 21 лютого): Макарій Віктор Солюк (намісник);
• 2012 (з 3 серпня): Вінкентій Василь Пелих (намісник);
• 2016: Йоаким Ігор Ошуст (намісник);
• 2020: Веніамин Володимир Чернега (намісник).

Намісники[ред. | ред. код]

• Никанор Микола Краєвський (1858—1861)^[14]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монастир св. Онуфрія у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Монастир св. Онуфрія у Вікісховищі?

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 54. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Бобкова С. 99 відсотків вірогідності, що перепоховали останки Івана Федоровича // Високий замок. — 2014. — № 188 (5252). — 19—21 грудня). — С. 1, 5.
• Вечерський В. Українські монастирі. — Київ, Харків: ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — 400 с., іл. — (Невідома Україна). — ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7.
• Вуйцик В. С. Монастир святого Онуфрія у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 48—59. — ISBN 966-95066-4-13.
• Вуйцик В. С. Дзвіниця церкви святого Онуфрія Василіянського монастиря у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 14, 2004. — С. 60—63. — ISBN 966-95066-4-13.
• Монастир святого Онуфрія у Львові. Сьомі наукові драганівські читання / Упорядник Лев Скоп. — Львів : Місіонер, 2007. — 304(+4 с. вкл.) с. — ISBN 978-966-658-123-8.
• Скленар І. Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія [Архівовано 22 листопада 2011 у Wayback Machine.]
• Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — 276 s. — 173—174 s. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Онуфріївський монастир, відео з дрона
• Василіянський монастир святого Онуфрія у Львові. Офіційний сайт [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.]

п о р Визначні пам'ятки Львова Загальне Львів (хронологія) Старе місто Сакральна архітектура Церкви та костели Вірменський собор (ансамбль: Дзвіниця Вірменського собору • Палац вірменських архієпископів • Колона святого Христофора • Монастир вірменських бенедиктинок • Вірменський банк • Вівтар «Голгофа») Комплекс Успенської церкви (Каплиця трьох святителів • Вежа Корнякта) Собор святого Юра Костел і монастир домініканців Церква Матері Божої Неустанної Помочі Преображенська церква Церква святих Ольги і Єлизавети Церква святого Миколая Церква святої Параскеви П'ятниці Церква Успіння Богородиці Храм святого Івана Хрестителя Костел і монастир кармелітів босих Костел Марії Магдалини Латинська катедра Костел Святого Антонія Костел єзуїтів Королівський арсенал Костел Бернардинців Копець Люблінської унії Монастир святого Онуфрія Шпиталь святого Лазаря Церква Володимира і Ольги Синагоги Велика міська Золота Роза Передміська Цорі-Ґілод Староцвинтарна Хасидим Шуль Хадашим Темпль Світська архітектура Палаци Палац Бандінеллі Палац Бєльських Палац губернаторів Палац Корнякта Палац Любомирських Палац Потоцьких Палац римо-католицьких архієпископів Палац Сапіг Палац Бесядецьких Кам'яниці Палац Сосновського Будинок вчених Палац латинських архієпископів Палац Бандінеллі Чорна кам'яниця Фортифікації Високий замок Міський арсенал Порохова вежа Цитадель Музеї Історичний музей Національний музей Галерея мистецтв Театри Оперний театр Театр імені Марії Заньковецької Навчальні заклади Львівський університет Львівська Політехніка Інше Бібліотека імені Стефаника Будинок Галицького намісництва Бригідки Вернісаж Головний залізничний вокзал Залізниця Підзамче — Личаків Лев Лоренцовича Митрополичі палати Тюрма на Лонцького Аптека «Під чорним орлом» Шотландська кав'ярня Старе місто Глинянська брама • Каплиця Боїмів • Площа Ринок • Проспект Свободи • Ратуша Парки Парк «Знесіння» Стрийський парк Бернарденгарден Парк Івана Франка Митрополичі сади Шевченківський гай (Кайзервальд) Цвинтарі Личаківський цвинтар Польський військовий меморіал Янівський цвинтар

У соціальних мережах Facebook Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Енциклопедія України в Інтернеті Нормативний контроль Freebase: /m/03ccvw4 · GND: 7618482-1 · VIAF: 36146332816418731315 · WorldCat: viaf-36146332816418731315