Мухаммад-нуцал IV — Вікіпедія

Мухаммад-нуцал IV
ав. Мухӏаммад-нуцал
Мухаммад-нуцал IV
Мухаммад-нуцал IV
Прапор
Прапор
 Аварський нуцал
бл. 1750 — 1774
Попередник: Махмуд-хан I
Наступник: Умма-хан V
 
Народження: 1730 рік або 1731
Хунзах
Смерть: 1774
Релігія: іслам
Батько: Умма-хан IV
Шлюб: Q120134699? і Q120135055?
Діти: сини: Умма-хан V, Ґебек (Екбер-хан), Сурхай
дочки: Хістаман, Бахтіка (Бартіхой), Меседу (Мезеда), Султанзада (Султансад), Шамай, Аймісі

Мухаммад-нуцал IV, також відомий, як Нурсал-бек[1][2], Нурсал-бег[3], Нурсал-бей[4], Мерсел-хан[4] на прізвисько Хоробрий, (1730 або 1731, Хунзах — 1774[5], Шемаха) — правитель Аварського ханства з 1735 по 1774 рік[6] із династії нуцалів[8], батько Умма-хана Аварського.

Як представник аварських нуцалів Мухаммад обійняв престол у 5-річному віці. Правив разом із братом Мухаммад-Мірзою, проте реальна влада в ханстві належала Мухаммад-нуцалу. За іншою версією, через їхнє малолітство, ханом став якийсь Нуцал-хан II, який правив до 1744, а після нього ханом був Махмуд-хан I[9]. Одним із головних досягнень Мухаммад-нуцала стало об'єднання аварських земель навколо Аварського ханства. Мухаммад-нуцал відіграв важливу роль у розгромі військ Надер Шах, також він часто турбував Грузію своїми набігами. У 1772 Мухаммад-нуцал втрутився в конфлікт між азербайджанськими ханами, і в результаті, після однієї з битв, був убитий під час переговорів.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Мухаммад-нуцал народився 1730 чи 1731 року у Хунзахе. Як пише анонімний автор у пам'ятних записах у першій половині XIX століття, «в Умма-хана народився Мухаммад-нуцал». За хунзахськими переказами, цей Мухаммад-нуцал був сином Умма-хана на прізвисько Старший Булач, сина Дугру-нуцала. Спираючись на письмові джерела і залучаючи названі перекази, можна висловити, однак, припущення, що Мухаммад-нуцал IV був сином Умма-хана, сина Булача, сина Дугрі-нуцала II.

У 1735 Умма-хан був смертельно поранений у поході проти тарковського шамхалу і за деякий час помер від ран[10].

Родина[ред. | ред. код]

Генеалогічна схема аварських ханів, починаючи від Мухаммад-нуцала (зазначений як Нуцал-хан) і закінчуючи останніми нуцалами. Упоряд. А. П. Берже.

У 1741 році в Хунзасі ховалися члени сім'ї кайтазьких уцміїв, що втекли від військ Надер Шаха, які вторглися в їхні землі. Між аварським та кайтазьким правлячими сім'ями виникли теплі стосунки, результатом яких став шлюб між Мухаммад-нуцалом і Баху — дочкою вже покійного на той час Хан-Мухаммада, сина кайтазького уцмія Ахмад-хана. Мухаммад-нуцал, у свою чергу, видав свою сестру Баху-Меседу за сина сина уцмія Амірхамзу[11].

Вовк зі штандартом — родовий прапор аварських нуцалів

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Війна з Іраном[ред. | ред. код]

Повернення з набігу

Так, у вересні, ханські війська розгромили 20-тисячний шахський загін в Аймакінській ущелині[12], після чого нуцал попрямував до Андалала та остаточно вигнав персів з Аварії[13].

Війна з Кахетією[ред. | ред. код]

У 1751 об'єднане військо дагестанських феодалів і Шакі-Шірвана завдало поразки грузинським військам. Це було першою серйозною поразкою Теймураза та Іраклія. За даними Буткова П. Г. у 1752/1753 прийшов у Грузію з лезгінським військом Мерсел-Хан аварський та оточив фортецю Мчадіс-Джварі. Цар Теймураз у першій битві з ним розбив і прогнав лезгінів, але лезгіни потім, збираючись у Гартіскарі, не припиняли здійснювати набіги на Грузію. Цар Іраклій припинив їм дорогу і всіх винищив.[14]

За даними з грузинських джерел, у 1754 році в битві при Мчадіджварі, цар Кахетії Іраклій II здобув перемогу над дагестанцями, що вторглися в Грузію, на чолі з якимсь Нурсал-бегом. Цей хунзахський володар із великим військом вторгся в Грузію, пройшов Кахетію, грабуючи і знищуючи все на своєму шляху, переправився через Арагві, вступив у Картлі і обложив Мчадісджварську фортецю, що прикривала Мухрано-Душетську дорогу в ущелині річки Нарекваві. Біля стін цієї фортеці відбулася жорстока битва; ворог, зазнавши тяжких втрат, змушений був відступити. Але радість великої перемоги, здобутої над хунзахським володарем, затьмарювали безперервні дрібні набіги.[3]

В 1755 году противник вновь вторгся в Грузию с большими силами. Хундзахский владетель жаждал отомстить за поражение у Мчадисджвари. Нурсал-бек собрал большое войско; в надежде на легкую наживу к нему присоединились многие дагестанские феодалы. С многочисленным войском Нурсал-бек подступил к Кварели. Двадцатитысячный отряд неприятеля осадил мощную Кварельскую крепость.

Грузины не обладали такими силами, чтобы вступить в открытый бой с многочисленным войском Нурсал-бека. Защитники крепости находились в тяжелом положении, необходимо было поднять их дух и прислать гарнизону подкрепления. Ираклий II решил направить в осажденную крепость вспомогательный отряд. Осуществить этот план могли только отважные и самоотверженные люди. Двести шесть смельчаков вызвались совершить этот героический подвиг; все они, за исключением девяти тавадов и азнауров, были крестьяне. Ночью вспомогательный отряд выступил из Кизики, переправился через Алазань и, бесшумно сняв вражеские посты, с боем прорвался к крепости. Вспомогательный отряд доставил осажденным большое количество пороха. Теперь крепость могла успешно выдержать длительную осаду.

Послав в Кварельскую крепость вспомогательный отряд, Ираклий одновременно сформировал из наиболее смелых и искусных всадников-кизикцев конную группу и бросил ее против Чари. Военный маневр Ираклия удался: чарцы покинули войска, осаждавшие Кварельскую крепость, и поспешили на защиту своих деревень. Их примеру последовал Какский султан, владениям которого также угрожал грузинский отряд, направленный в Чари. Видя, как тают силы осаждавших, нухинский хан также снял свой отряд и поспешил возвратиться в свою страну. В результате одно крыло осаждавших значительно поредело. Опасаясь разгрома, дагестанский владетель Сурхай-хан тоже покинул своего союзника и отправился восвояси. Вскоре Нурсал-бек и шамхал тарковский сняли осаду Кварельской крепости.[15].

У 1756—1760 роках було скоєно кілька набігів аварських та лакських феодалів на Кахетію та Картлію.

Відносини з Росією[ред. | ред. код]

У 1753 Магомед-нуцал-хан аварський звернувся з проханням про прийняття його в російське підданство.

Згідно з Волковою, у XVII столітті і значно пізніше, в першій чверті XIX століття деякі чеченські суспільства перебували в політичній залежності від аварського хана[16]. У квітні 1758 року, на заклик повсталих чеченців на допомогу їм, прийшли добровольчі загони андійців, аварців, ендірейських та аксайських кумиків.[17]

У листі кизлярському коменданту Фрауендорфу, отриманому 21 травня 1758 року, Мухаммад-нуцал мотивував своє негативне ставлення до передбачуваних репресій царської влади проти чеченців: «а що стосується до руйнування чеченців, то не бажаю, бо з них мої беремо, а якщо в руйнування тих чеченців приведете, то й наші податі пропадуть, а для давньо заснованої нашої з вами дружби і спорідненості до примирення тих чеченців я приведу».[18]

Війна з Фаталі-ханом[ред. | ред. код]

Водночас, у Ширвані почало набирати силу Кубинське ханство. У 1765 Фаталі-хан Кубинський захопив Дербент, а в 1768 зайняв Шемаху. Шемахинський правитель Агасі-хан утік у Карабах, де зібрав загін. Він навернув на свій бік шекінського Гусейн-хана та Мухаммад-нуцала, які не бажали посилення Фаталі-хана. Аварський нуцал прислав озброєний загін під проводом свого брата Мухаммада-Мірзи та його сина Булача (за іншою версією він Булач Молодший, брат Мухаммада-нуцала та Мухаммад-Мірзи[19]). У битві між Гусейн-ханом, Агасі-ханом та аварськими нуцалами з одного боку, і Фаталі-ханом, з іншого, перші були розбиті, Мухаммад-Мірза і його син Булач загинули, Гусейн-хан утік у Шекі, а Агасі-хан у Котеван[20].

Бутков П. Г. у своїх «Матеріалах для нової історії Кавказу» пише, цар Грузії — Іраклій II і Фаталі-Хан є союзниками і що якийсь аварський Нурсал-Бей (Мерсел-Хан), восени 1773 року, зібравши велику кількість війська з лезгінів, напав на Кізік але не встиг у своїй зухвалості; бо лезгіни були розбиті князем Ревазом Андроніковим, кизицьким моуравом, і Нурсал-Бек врятував своє життя тільки втечею. Аварський власник до цього заходу запрошував і кумицьких власників, але ті, за письмовим повідомленням Фаталі-Хана начальства російського у жовтні 1773 року, від того утримані забороною.[4]

У 1774 році Мухаммад-нуцал сам виступив проти Фаталі-хана і спільно з шемахінським Агасі-ханом йому вдалося заволодіти Шамахою. Однак, незабаром, на чолі з набраним у своїх володіннях силами та загоном бакинського Меліка Мухаммад-хана, Фаталі-хан, також найнявши акушинців рушив до Ширвану.[21][22] Аварський нуцал та Агасі-хан рушили назустріч Фаталі-хану і вступили з ним у бій. Військо Агасі-хана зазнало поразки і втекло, а нуцал вирішив продовжити бій, але під кінець був розбитий. Не бачачи благополучного результату бою аварський нуцал запропонував переговори, на що погодився Фаталі-хан і запросив Магомед-Нуцала до себе для переговорів.[23] Де під час переговорів він був убитий акушинцями. За версією Т. Айтберова, нуцал був убитий не від рук акушинців.[24]

Після загибелі Мухаммад-нуцала на престол зійшов його старший син Умма-хан. Бажаючи помститися за смерть свого батька, новий правитель Аварії почав готувати похід проти Фаталі-хана[25]. Зібравши 4-тисячне військо в місцевості Гавдушан біля міста Худат, він розгромив 8-тисячний загін кубинського хана і змусив його втікати[26]. Активна зовнішня політика, яку проводив Умма-хан Аварський, незабаром призвела до того, що кубинський хан і багато інших закавказьких правителів стали платити йому щорічну данину, з тією лише умовою, щоб він не грабував їхнього володіння[27].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
Джерела
  1. ↑ Akhzakov, Alikhadji. Dagestanskiĭ filial Akademii nauk SSSR, In-t istorii, i︠a︡zyka, i literatury im. G. T︠S︡adasy, 1968, p. 37.
  2. ↑ Macharadze, Valerian. Posol'stvo Teĭmuraza II V Rossii͡u, 1960. p. 152.
  3. ↑ а б Книга: История Грузии (с древнейших времен до наших дней). Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 1 листопада 2021.
  4. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 1 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Айтберов, 1986, с. 156.
  6. ↑ Бобровников, 2011, с. 168.
  7. ↑ Броневский, 2004, с. 411.
  8. ↑ Нуцал — титул ханов Аварии[7]
  9. ↑ Государственные деятели — Авария. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 1 листопада 2021.
  10. ↑ Ильясов, 1997, с. 7.
  11. ↑ Айтберов, 1986, с. 159.
  12. ↑ Гаджиев, Мусаев, 2005, с. 105.
  13. ↑ Казиев, 2009, с. 10.
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 1 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Магомедов М. История аварцев [Архівовано 2012-07-11 у Archive.is]
  16. ↑ Волкова, 1973, с. 150-151.
  17. ↑ Абузар Айдамиров. «Хронология Истории Чечено-Ингушетии». Грозный 1991, с. 66
  18. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 1 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ Айтберов Т. М., Шихсаидов А. Р. Из дагестанских памятных записей, стр. 126
  20. ↑ Левиатов, 1948, с. 132—133.
  21. ↑ Гаджиев В. Г. Роль России в истории Дагестана. — Наука, 1965. — С. 141.
  22. ↑ Гаджиев, 1967, с. 141.
  23. ↑ Акуша-Дарго в системе взаимоотношений феодальных владений Дагестана во второй половине xviii в. cyberleninka.ru. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  24. ↑ [ Аварского нуцала в 1774 году убили не даргинцы из Акуша ] | Черновик. chernovik.net. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 3 жовтня 2021.
  25. ↑ Гаджиев, 1967, с. 152.
  26. ↑ Гаджиев, 1988, с. 152.
  27. ↑ Алиев, 2006, с. 227.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Наука", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Гаджинский", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Література[ред. | ред. код]

Книги
  • Хапизов Ш. М. Ума-нуцал (Ума-хан) Великий. — Махачкала : Медиа-Полиграф, 2013. — 200 с.
  • Левиатов В. Н. Очерки из истории Азербайджана в XVIII веке. — Б. : АН АССР, 1948. — 190 с.
  • Гаджиев В. Г. История Дагестана. — М. : Наука, 1967. — Т. 1. — 433 с.
  • Волкова Н. Г. [1] — М. : Наука, 1973. — 208 с. Архівовано з джерела 4 листопада 2021
  • Гаджиев В. Г. Русско-дагестанские отношения в XVIII — начале XIX века. — М. : Наука, 1988. — Т. 1. — 357 с.
  • Ильясов Х. И.. [2] — Мх. : Тип. Дагестанского научного центра РАН, 1997. — 185 с. Архівовано з джерела 2 листопада 2021Ильясов Х. И.. [3] — Мх. : Тип. Дагестанского научного центра РАН, 1997. — 185 с. Архівовано з джерела 2 листопада 2021
  • Гаджиев В. Г., Мусаев С. А. История Дагестана. — Мх. : Юпитер, 2005. — 223 с.
  • Алиев Б. Г. [4] — Институт ИАЭ ДНЦ РАН. — Мх., 2006. — 378 с. Архівовано з джерела 5 листопада 2021
  • Казиев Ш. М. [5] — Мх. : Эпоха, 2009. — 42 с. — ISBN 978-5-98390-066-0. Архівовано з джерела 5 листопада 2021
  • Тотоев Ф. В. Общественный строй Чечни. — Институт ИАЭ ДНЦ РАН. — Шаблон:Нч. : Эль-Фа, 2009. — 374 с. — ISBN 978-5-88195-977-7.
  • Бобровников В. В. Насилие и власть в исторической памяти мусульманского пограничья // [6] — М. : Новое издательство, 2011. — С. 168. — ISBN 978-5-98379-146-6. Архівовано з джерела 5 листопада 2021
Статті
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мухаммад-нуцал_IV&oldid=38228146