French
DeutschМухаммад I ан-Насір — Вікіпедія
| Мухаммад I ан-Насір араб. الناصر محمد | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1294 — 1295 | |||
| Попередник: | Халіль аль-Ашраф | ||
| Спадкоємець: | Кітбуга аль-Аділь | ||
| 1299 — 1309 | |||
| Попередник: | Ладжін аль-Мансур | ||
| Спадкоємець: | Бейбарс II аль-Джашанкір | ||
| 1309 — 1340 | |||
| Попередник: | Бейбарс II аль-Джашанкір | ||
| Спадкоємець: | Аль-Мансур Абу Бакр | ||
| Народження: | 1284[1][2] Каїр, Єгипет[1][2] | ||
| Смерть: | 1341[1] Каїр, Єгипет | ||
| Національність: | Половець | ||
| Країна: | Єгипет[3] і Мамлюкський султанат | ||
| Релігія: | Іслам сунітського спрямування | ||
| Рід: | Бахріти | ||
| Батько: | Калаун | ||
| Шлюб: | Khawand Toghayd | ||
| Діти: | Ісмаїл ас-Саліх, Аль-Мансур Абу Бакр, Саліх Салахуддін, Аль-Хасан ан-Насір, Хаджжі I аль-Музаффар, Шабан I аль-Каміль, Куджук аль-Ашраф, Ахмад ан-Насір і Al-Amjad Husayn ibn Muhammad ibn Qalawund[4] | ||
Аль-Малік Насіруддін Мухаммад ібн Калаун ан-Насір (араб. الناصر محمد; 1285–1341) — мамелюкський султан Єгипту, який тричі сходив на престол з грудня 1293 до своєї смерті 1341 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у Каїрі. Був молодшим сином султана Калауна та братом султана Халіля. Його мати мала монгольське походження.
1294 року мамелюки убили султана Халіля, в результаті чого на трон зійшов його малолітній брат Мухаммад. Однак за рік його усунув від влади мамелюкський емір монгольського походження Кітбуга аль-Аділь.
У той же час велике значення у політичному житті Єгипту почали відігравати вихідці з Кавказу, яких називали Бурджитами. 1296 року проти Кітбуги повстав один з мамелюкських воєначальників тюрків Ладжін, а сам Кітбуга був змушений тікати в Дамаск і добровільно зректись престолу. Ладжін став султаном, але не отримав абсолютної влади. Він мав розділяти її з мамелюкськими емірами, які 1299 року склали змову, убили Ладжіна й повернули на престол Мухаммада. Причиною невдоволення емірів було скорочення податкових надходжень на користь гвардії[5].
Після другого сходження на престол реальна влада перебувала в руках лідера Бахритів Салара й лідера Бурджитів Бейбарса. 1299 року правитель Ірану ільхан Махмуд Газан вторгся до Сирії та завдав поразки мамлюкам у битві біля Хомса. Після цього Газан зайняв Дамаск і Єрусалим, але довідавшись про зібрану нову єгипетську армію, у березні 1300 року монголи пішли з Сирії. 20 квітня 1303 року в долині Мардж ас-Суффар, на південь від Дамаска, мамелюки завдали поразки монголам, після якої вони вже не наважувались вторгатись до Сирії[5].
1309 року Мухаммад зачинився у фортеці Карак й оголосив про своє зречення. У квітні в Каїрі мамелюки обрали нового султана, яким став Бейбарс II. На бік Мухаммада встала вся Сирія та лідер Бахритів Салар. Невдовзі Бейбарс II залишив Каїр, а Мухаммад утретє зійшов на престол. Невдовзі Бейбарса й Салара схопили і стратили. Під час третього правління Мухаммада репресій зазнали Бурджитські мамелюки, в результаті чого їхній корпус на кілька десятиліть втратив своє значення.
Мухаммад уперто боровся зі спекулянтами й підтримував порівняно низькі ціни на зерно. Завдяки таким заходам населення переживало тривалий період матеріального статку[5].
Примітки[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Рижов К.В. Бахріти. — Мусульманський Схід VII-XV ст. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — (Всі монархи світу) — 3000 прим. — ISBN 5-94538-301-5.
- Правління ан-Насіра Мухаммеда. egypt-info.ru. Архів оригіналу за 5 липня 2013. Процитовано 22 листопада 2015.
|
