Мігулін Володимир Васильович — Вікіпедія

Володимир Васильович Мігулін
Владимир Васильевич Мигулин
Народився 10 липня 1911(1911-07-10)
Фурманов, Костромська губернія, Російська імперія)
Помер 22 вересня 2002(2002-09-22) (91 рік)
Москва, Російська Федерація
Країна СРСР СРСР, Росія Росія
Діяльність фізик
Alma mater Ленінградський політехнічний інститут
Галузь радіофізика, геофізика
Заклад Фізичний інститут АН СРСР, Інститут земного магнетизму, іоносфери і поширення радіохвиль АН СРСР, МДУ
Вчене звання професор, академік РАН
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Мандельштам Леонід Ісаакович
Аспіранти, докторанти Прохоров Олександр Михайлович
Членство Російська академія наук
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції
Орден Червоної Зірки Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Сталінська премія Сталінська премія

Володимир Васильович Мігулін (рос. Владимир Васильевич Мигулин, 19112002) — радянський та російський радіофізик і геофізик.

Двічі лауреат Сталінської премії (1946, 1953). Академік Російської академії наук (1992). Заслужений професор МДУ (1993), лауреат Ломоносовської премії МДУ за педагогічну діяльність (1999).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Середі (нині — місто Фурманов Івановської області), в 1932 закінчив Ленінградський політехнічний інститут. У 1932-34 працював у Ленінградському електрофізичному інституті, в 1934-41 — у Фізичному інституті АН СРСР, у 1946-51 — завідувач сектору Теплотехнічної лабораторії АН СРСР, 1951-54 — директор Сухумського фізико-технічного інституту («Об'єкт 0908»), в 1957—1959 — заступник генерального директора МАГАТЕ.

У 1969—1989 — директор Інституту земного магнетизму, іоносфери і розповсюдження радіохвиль АН СРСР.

З 1935 викладав у МДУ (з 1948 — професор, у 1957-69 — завідувач кафедри). У 1972—1978 — віце-президент Міжнародного наукового радиосоюза (УРСІ) і голова Радянського національного комітету УРСІ. У 1972—2001 — заступник академіка-секретаря Відділення загальної фізики та астрономії АН СРСР (пізніше — РАН).

Помер 22 вересня 2002 року. Прах академіка В. В. Мігуліна похований на Іллінському кладовищі в Москві[1]. .

Наукова робота[ред. | ред. код]

Основні праці в галузі теорії коливань, радіоінтерферометрії, кріогенної радіофізики, вивчення розповсюдження радіохвиль, іоносфери і магнітосфери Землі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

  • Основные принципы радиолокации. — М., 1945.
  • Лекции по основам радиолокации. — М., 1958.
  • Комбинационный резонанс. / Труды Физического института им. П. Н. Лебедева. — 1938. — № 1. — Вып. 3. — С. 71.
  • Исследование фазовой структуры электромагнитного поля радиоволн вблизи земной поверхности. / Известия АН СССР, серия физическая. — 1940. — Т. 4. — № 3. — С. 458 (совм. с Я. Л. Альпертом).
  • Параметрическая регенерация. / Вестник МГУ. — Сер. 3. — 1960. — № 6. — С. 67.
  • Приемники миллиметровых и субмиллиметровых волн. / Радиотехника и электроника. — 1967. — Т. 12. — Вып. 11. — С. 1989 (совм. с А. Н. Выставкиным).
  • О параметрическом преобразовании и усилении с использованием сверхпроводящих точечных контактов. / Там же. — 1970. — Т. 15. — Вып. 11 (совм. с др.).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Владимир Васильевич Мигулин. Серия «Выдающиеся учёные физического факультета МГУ, выпуск XI». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 січня 2016. 

Література[ред. | ред. код]

  • Развитие физики в СССР. — М., Наука, 1967. — 2 кн.
  • Храмов Ю. А. Мигулин Владимир Васильевич // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 187. — 400 с. — 200 000 экз. (в пер.)

Посилання[ред. | ред. код]