Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» — Вікіпедія

Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами»
Международная Сталинская премия «За укрепление мира между народами»
Країна СРСР СРСР
Тип Премія
Вручається: «Громадянам будь-якої країни світу»
Вручає: Комітет з міжнародних Сталінських премій «За зміцнення миру між народами»
Підстава «За видатні заслуги у справі боротьби проти розпалювачів війни та за зміцнення миру»
Статус Не вручається
На честь: Сталін Йосип Віссаріонович
Нагородження
Засновано: 20 грудня 1949 року
Перше: 6 квітня 1950 року
Останнє: 21 грудня 1955 року
Нагороджено: 45
Нагороджені:
Категорія:Лауреати Міжнародної Сталінської премії «За зміцнення миру між народами» (21)
Черговість
Відповідає Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами»

Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» — почесна нагорода СРСР, започаткована Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1949 року. Розмір премії становив 100 тисяч рублів.

Премія вручалась у 19491955 роках. Після XX з'їзду КПРС, на якому Першим Секретарем ЦК КПРС Микита Хрущов зачитав доповідь «Про культ особи та його наслідки», Указом Президії Верховної ради СРСР від 6 вересня 1956 року була перейменована на Міжнародну Ленінську премію «За зміцнення миру між народами». При цьому медаль із зображенням голови Ради міністрів СРСР Йосипа Сталіна була замінена на медаль із зображенням засновника СРСР Володимира Леніна.

Незмінним головою Комітету з міжнародних Сталінських премій «За зміцнення миру між народами» був радянський фізик Дмитро Скобєльцин.

Історія започаткування[ред. | ред. код]

Радянська поштова марка з зображенням медалі лауреата премії, 1953. Художник С. Поманський

Ініціатива започаткування премії обговорювалась 17 грудня 1949 року на засіданні Комітету з розробки та організації проведення заходів, пов'язаних із сімдесятиріччям Сталіна. На цьому засіданні голова Комітету Микола Шверник озвучив пропозицію «започаткувати 5—10 міжнародних Сталінських премій „За зміцнення миру між народами“». За словами В'ячеслава Молотова, який брав участь у тому засіданні, питання про премії «має величезне політичне значення не лише для нашої країни, але й для всього світу. Воно буде відображати найглибші думи та прагнення народних мас нині, буде відповідати бажанням усього нашого народу».[1]

Примітно, що кінорежисер Григорій Александров висловив побажання, «щоб першу премію присудили товаришу Сталіну». На цю пропозицію зробив зауваження Мікоян: «Сталінську премію і йому ж присуджувати?». Зрештою Григорій Маленков запропонував: «Присуджувати буде спеціальний Комітет. Він розгляне, можливо, й буде така пропозиція.»[1]

Відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР «Про започаткування міжнародних Сталінських премій „За зміцнення миру між народами“» «премії надаються громадянам будь-якої країни світу, незалежно від їхніх політичних, релігійних та расових відмінностей, за видатні заслуги у справі боротьби проти розпалювачів війни та за зміцнення миру». Указом було встановлено, що особи, які нагороджуються премією, отримують диплом лауреата[2], золоту нагрудну медаль із зображенням Сталіна[3], а також грошову премію в розмірі 100 тисяч рублів. Цим же указом було встановлено, що премії «присуджуються щороку в кількості від 5 до 10 премій спеціальним Комітетом, що утворюється Президією Верховної Ради СРСР з представників демократичних сил різних країн світу», та присудження премій «здійснювати у день народження Йосипа Віссаріоновича Сталіна — 21 грудня щороку». Перші премії указ установив присудити 1950 року.

Указ було підписано 20 грудня 1949 року головою Президії Верховної Ради СРСР Миколою Шверником і секретарем Президії Верховної Ради СРСР Олександром Горкіним.[4]

Лауреати[ред. | ред. код]

1951[ред. | ред. код]

Премії за 1950 рік[ред. | ред. код]

  1. Франція Фредерік Жоліо-Кюрі (Франція) — професор «Коледж де Франс», член Французької Академії наук
  2. КНР Сун Цинлін (Китай) — голова Китайської асоціації народної допомоги
  3. Велика Британія Г'юлет Джонсон (Велика Британія) — настоятель Кентерберійського собору
  4. Франція Ежені Коттон (Франція) — почесний директор Вищої нормальної школи в Севрі
  5. США Артур Моултон (США) — колишній протестантський єпископ
  6. Північна Корея Пак Ден Ай (КНДР) — голова Демократичного жіночого союзу Кореї
  7. Мексика Еріберто Хара (Мексика) — політик, революціонер

Премії за 1951 рік[ред. | ред. код]

  1. КНР Го Можо (Китай) — президент Китайської академії наук
  2. НДР Анна Зегерс (НДР) — письменниця
  3. Бразилія Жоржі Амаду (Бразилія) — письменник
  4. Японія Ікуо Ояма (Японія) — професор, депутат парламенту
  5. Велика Британія Моніка Фелтон (Велика Британія) — громадська діячка
  6. Італія П'єтро Ненні (Італія) — депутат парламенту

1952[ред. | ред. код]

  1. Індія Сайфуддін Кітчлу (Індія) — голова Всеіндійської Ради миру
  2. США Поль Робсон (США)
  3. Франція Ів Фарж (Франція)
  4. Джеймс Ендікотт (Канада) — священик
  5. СРСР Ілля Еренбург (СРСР) — письменник
  6. НДР Йоганнес Роберт Бехер (НДР) — письменник
  7. Бразилія Еліза Бранко (Бразилія)

1953[ред. | ред. код]

  1. Польща Леон Кручковський (Польща) — письменник
  2. Чилі Пабло Неруда (Чилі) — письменник
  3. Італія Андреа Гаджеро (Італія) — священик
  4. СРСР Ніна Попова (СРСР) — секретар ВЦСПС
  5. Франція П'єр Кот (Франція) — депутат Національних зборів
  6. США Говард Мелвін Фаст (США) — письменник
  7. Бельгія Ізабелла Блюм (Бельгія) — депутат парламенту
  8. Велика Британія Джон Бернал (Велика Британія) — професор Лондонського університету
  9. Швеція Андреа Андреєн (Швеція) — доктор медицини, головний лікар клінічного шпиталю Стокгольма
  10. Індія Сахіб Сінг Сокхей (Індія) — професор, генерал-майор, член Ради штатів парламенту

1954[ред. | ред. код]

  1. НДР Бертольд Брехт (НДР) — поет і драматург
  2. Куба Ніколас Гільєн (Куба) — поет
  3. М'янма Такін Кодо Хмайн (Бірма) — письменник
  4. Франція Ален ле Леап (Франція) — генеральний секретар Загальної конференції праці
  5. Колумбія Бальдомеро Санін Кано (Колумбія) — професор, почесний доктор Единбурзького й Боготинського університетів
  6. Індонезія Прійоно (Індонезія) — професор, декан літературного факультету Державного університету в Джакарті
  7. Швейцарія Андре Боннар (Швейцарія) — професор Лозаннського університету
  8. Фінляндія Фелікс Іверсен (Фінляндія) — професор Гельсінського університету
  9. Велика Британія Деніс Новелл Прітт (Велика Британія) — юрист

1955[ред. | ред. код]

  1. Мексика Ласаро Карденас (Мексика) — колишній президент
  2. Сирія Мухаммед аль-Ашмар (Сирія) — громадський діяч
  3. ФРН Йозеф Вірт (ФРН) — колишній рейхсканцлер Німеччини
  4. В'єтнам Тон Дик Тханг (В'єтнам) — голова Національного комітету Вітчизняного фронту В'єтнаму
  5. Японія Акіко Секі (Японія) — митець
  6. Норвегія Рагнар Форбекк (Норвегія) — пастор, капелан собору Осло

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б За Правду! — Російська історія й антиросійська пропаганда. — Заборонений Сталін. Частина II. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  2. Диплом лауреата було затверджено 1951 року
  3. Власне медаль була започаткована лише 1951 року
  4. Указ Президії Верховної Ради СРСР. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 16 лютого 2013.