Міжпланетний простір — Вікіпедія

Міжпланетний простір — ділянка космічного простору, обмежена орбітою найвіддаленішої від Сонця планети^[1].

Міжпланетний простір не є абсолютним вакуумом; він заповнений міжпланетним середовищем: плазмою, пиловою та газовою складовими, і пронизаний електромагнітним випромінюванням Сонця та інших небесних тіл^[2]^[3]. За умовною межею міжпланетного простору лежить міжзоряний простір. Температуру міжпланетного простору в конкретній точці визначають, як температуру невеликої кульки з абсолютно чорної речовини, поміщеної на відповідній відстані від зорі (на орбіті Землі така кулька нагріється до 277 К)^[3].

До теперішнього часу виявлено безліч зірок, що мають власні планетні системи.

Міжпланетний простір[ред. | ред. код]

Із 2006 року в міжпланетному просторі налічується вісім планет. Дві з них — Меркурій і Венера — розташовані ближче до Сонця, ніж Земля. Земля — третя за віддаленістю від Сонця планета, ще далі розташовані орбіти Марса, Юпітера, Сатурна, Урана і Нептуна. Останньою планетою Сонячної системи більше 70 років вважався Плутон. Однак розвиток космічної техніки спостережень дозволило астрономам виявити в околицях Сонця близько десятка об'єктів схожого розміру. Тому в серпні 2006 основним питанням чергової конференції Міжнародного астрономічного союзу (IAU) став перегляд поняття «планета». 24 серпня 2006 Плутону і ще двом об'єктам Сонячної системи, Ериді і Церері, було призначено статус карликових планет. Відтоді вважається, що міжпланетний простір Сонячної системи обмежено орбітою восьмої планети — Нептуна.

Чотири планети земної групи (Меркурій, Венера, Земля і Марс) являють собою кам'янисті кулі, решта — так звані «газові гіганти» — є зменшеною копією Сонячної системи з великою кількістю супутників, деякі з яких мають розміри, порівнянні з планетами земної групи.

Між орбітами Марса і Юпітера лежить пояс астероїдів, який є джерелом метеоритів, які бомбардують поверхні внутрішніх планет. Сліди цього бомбардування можна бачити на вкритій кратерами поверхні Місяця, Марса і Меркурія. Навіть на захищеній щільною атмосферою Землі виявлено більше 150 астроблем — кратерів від зіткнень із астероїдами.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

↑ Міжпланетний простір // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 294. — ISBN 966-613-263-X.
↑ Межпланетное пространство // Космонавтика : [рос.] : Маленькая энциклопедия / Главный редактор В. П. Глушко. — 2-е издание, дополнительное. — Москва : Советская энциклопедия, 1970. — С. 293.
↑ ^а ^б Межпланетное пространство // Космонавтика : [рос.] : Энциклопедия / Главный редактор В. П. Глушко ; Редколлегия: В. П. Бармин, К. Д. Бушуев, В. С. Верещетин и др . — Москва : Советская энциклопедия, 1985. — С. 240.

Посилання[ред. | ред. код]

Abby Cessna (27.10.2013). Межпланетное пространство. Universe Today - Вселенная Сегодня. Процитовано 20 серпня 2018. (рос.)

[aes_294-1] Міжпланетний простір // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 294. — ISBN 966-613-263-X.

[small-space-1-2] Межпланетное пространство // Космонавтика : [рос.] : Маленькая энциклопедия / Главный редактор В. П. Глушко. — 2-е издание, дополнительное. — Москва : Советская энциклопедия, 1970. — С. 293.

[big-space-1-3] а ^б Межпланетное пространство // Космонавтика : [рос.] : Энциклопедия / Главный редактор В. П. Глушко ; Редколлегия: В. П. Бармин, К. Д. Бушуев, В. С. Верещетин и др . — Москва : Советская энциклопедия, 1985. — С. 240.

[1]

[2]

[3]