Мілов Володимир Станіславович — Вікіпедія

Мілов Володимир Станіславович
рос. Владимир Станиславович Милов
Народився 18 червня 1972(1972-06-18)[1] (51 рік)
Кемерово, РРФСР, СРСР[2]
Громадянство Росія
Національність Росіянин
Діяльність політик, економіст, громадський діяч, гірничий інженер, публіцист
Галузь енергетика і Державний устрій Росіїd
Alma mater Московський державний гірничий університет (1994)[2]
Знання мов російська, англійська і румунська[3]
Заклад Federal Tariff Serviced[2], Center for Strategic Researchd[2] і Міністерство енергетикиd[2]
Посада заступник міністра[2] і консультант[2]
Партія Росія майбутнього
Родичі Vladimir Pushkarevd
Нагороди
Срібна кнопка YouTube
IMDb ID 10359998
Сайт milov.org
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мілов.

Володимир Станіславович Мілов (рос. Владимир Станиславович Милов; нар. 18 червня 1972, Кемерово) — російський політичний діяч, інтелектуал, з травня 2012 року по грудень 2015 року голова російської політичної партії «Демократичний вибір». З травня по жовтень 2002 року обіймав посаду заступника міністра енергетики Росії. Член федеральної політради «Об'єднаного демократичного руху „Солідарність“» (2008–2010). Один з творців коаліції «За Росію без свавілля і корупції». До 2013 року — генеральний директор ТОВ «Інститут енергетичної політики»[4]. Член партії Навального «Росія майбутнього».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 червня 1972 року в Кемерові. Батько — інженер-машинобудівник[5]. Мати — вчителька англійської мови[6], голова ТОВ «Авента», співзасновниця ТОВ «Науково-виробнича комерційна фірма»[7]. Дитиною кілька років провів в Індії, де його батько працював «по лінії радянсько-індійського співробітництва». З 1982 року проживає в Москві (до 2002 року — в Теплому Стані, з 2002 року — в Ясенєві).

У 1994 році закінчив електромеханічний факультет Московського державного гірничого університету за фахом «Технологія машинобудування».

У 1994–1997 роках працював у Всеросійському науково-дослідному і проектно-технічному інституті вугільного машинобудування.

У 1997–2001 роках працював у Федеральній енергетичній комісії Росії.

З 1999 по 2001 рік — начальник управління економічного аналізу Федеральної енергетичної комісії.

У 2001 році очолив експертну групу Центру стратегічних розробок. У грудні 2001 року був призначений радником міністра енергетики.

У 2002 році був членом ради директорів ВАТ «Компанія проектної приватизації».

Суспільно-політична діяльність[ред. | ред. код]

З 19 жовтня 2019 року веде щотижневу передачу про міжнародну політику «Обіймашки з диктаторами» на власному ютуб-каналі[8]. З 31 січня 2020 року веде також цикл передач «Why Russia Fails?» (назва є відсиланням до книги Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності», англ. «Why Nations Fail»), із 2 вересня 2020 року — цикл передач «Як розвалювався СРСР«, із 3 березня 2021 року — цикл передач «Інші 90-ті», із 14 червня 2022 року — цикл передач «Лихі 2000», із 16 січня 2021 року — цикл передач «Коротко про головне», із 11 березня 2022 року — цикл передач «Війна з Україною», із 13 листопада 2019 року — цикл передач «Росія VS Китай», із 12 червня 2022 року — цикл передач «Уся правда про НАТО». З 9 вересня 2022 року почав проводити ефіри на своєму власному каналі, що налічує на січень 2024 року понад 531 тисячу підписників і 60 млн переглядів.

У квітні 2021 року на тлі переслідувань організацій Навального виїхав до Литви[9][10].

У лютому 2022 року виступив проти вторгнення Росії в Україну.

6 травня 2022 року Мін'юст Росії вніс Мілова до списку ЗМІ — «іноземних агентів»[11].

У жовтні 2023 року на офіційному сайті фонду «Вільна Росія» було опубліковано доповідь «Нормальна Росія майбутнього: Так, ми можемо» — спільна праця Володимира Мілова та опозиційного політичного аналітика Федора Крашеніннікова. У документі представлено ключові принципи, які, на думку його авторів, необхідні для побудови майбутньої вільної Росії.

16 листопада 2023 року Володимир Мілов був заочно засуджений Басманним судом до 8 років колонії[12].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина — Наталія Ярославівна Степанова (нар. 21 березня 1990 року). Закінчила Московський поліграфічний інститут, працювала в газеті «Вєдомості». Наразі керує регіональним відділом Міжрегіональної профспілки підприємців «Ліга свободи», є співзасновницею політичної партії «Демократичний вибір» та її московського міського регіонального відділення, члениня контрольно-ревізійної комісії партії. Одружилися в травні 2016 року[13]. Подружжя виховує сина Андрія[14]. У грудні 2023 року в інтерв'ю на ютуб-каналі «Популярная политика» Володимир згадав Наталю як «колишню дружину»[15].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ MAK
  2. ↑ а б в г д е ж http://milov.org/about.htm
  3. ↑ Czech National Authority Database
  4. ↑ Володимир Мілов. nv.ua. Процитовано 6 травня 2020.
  5. ↑ Эпоксидная композиция — SU 444792. Архів оригіналу за 4 листопада 2017. Процитовано 3 грудня 2020.
  6. ↑ Как выучить английский? Методика Милова — YouTube. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
  7. ↑ Владимир Милов — Политический деятель — Статьи, Фото, Видео — Свободная Пресса. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
  8. ↑ [Пилот] Глобализация, импичмент и обнимашки с диктаторами (рос.). Архів оригіналу за 5 листопада 2019. Процитовано 26 листопада 2019.
  9. ↑ Соратник Навального Владимир Милов уехал из России : [арх. 20.04.2021] // Новая газета. — 2021. — 18 квітня. — Дата звернення: 28.09.2021.
  10. ↑ Владимир Милов: Мы, русские люди, хотим все и сразу. Надо уметь выгрызать свою свободу, долго, по кусочкам : [арх. 28.09.2021] // Delfi. — 2021. — 23 квітня. — Дата звернення: 28.09.2021.
  11. ↑ Рэпер Моргенштерн, Любовь Соболь, Леонид Гозман и еще четыре человека включены в реестр «иноагентов». BBC. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 7 травня 2022.
  12. ↑ Суд заочно приговорил иноагента Милова к восьми годам колонии за фейки о ВС РФ. TACC. Процитовано 14 грудня 2023.
  13. ↑ Владимир Милов — Политический деятель — Статьи, Фото, Видео — Свободная Пресса. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
  14. ↑ Персоны: Владимир Милов. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
  15. ↑ МИЛОВ – худшее ещё впереди // Популярная политика. — 2023. — 18 грудня.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мілов_Володимир_Станіславович&oldid=42280294