Мічурінська агробіологія — Вікіпедія

Мічурінська агробіологія (також Мічурінська біологія, Мічурінська генетика) — псевдонаукова[1][2][3][4] школа, що досягла розквіту у 20ті-30ті роки XX сторіччя в СРСР. Школа розвивалася під керівництвом Трохима Денисовича Лисенка. До Івана Володимировича Мічуріна має лише опосередковане відношення. Сьогодні більш відома як лисенківщина — радянська кампанія проти генетики, яка розпочалася в середині 1930-х років.

Критерії, за якими мічуринська агробіологія не є науковою[ред. | ред. код]

  1. Принцип верифікації: численні експерименти генетиків, що проводилися як в Радянському Союзі, так і за кордоном, не тільки не підтвердили тезиси мічурінської агробіології, але й спростували їх.[5] Також були відмічені прямі підтасовки.[6][7]
  2. Принцип непротиріччя: наукові теорії не повинні суперечити вже підтвердженим та перевіреним положенням науки. Мічурінська агробіологія суперечила досягненням генетики, цитології, ембріології, вже підтвердженим та перевіреним (приклад: самозародження клітин з неклітинної маси в експериментах Лепешинської, ця теорія Лепешинської використовувалась самим Лисенком для обґрунтування перетворення одних сучасних видів злакових в інші.[8][9] суперечить принципу Вірхова «Кожна клітина — з клітини»).
  3. Раціональний принцип: Мічурінська генетика існувала на спростованих сучасною (і на той період) біологією передумовах ламаркізму й можливості спадкування надбаних ознак
  4. Саме твердження про спадковість надбаних ознак ставить закономірне питання — як можуть існувати види як стабільні репродуктивно ізольовані одиниці еволюції в умовах, коли при спадкуванні надбаних ознак у кожному поколінні вид повинен необоротно змінюватися, що ставить під сумнів саме існування виду?[10]

Таким чином, мічурінська агробіологія не є науковою, тому що не відповідає критеріям науковості.

Основні тези мічурінської агробіології[ред. | ред. код]

  • Змінені умови зовнішнього середовища можуть змінювати процес побудови тіла, у тому числі й будова хромосом і взагалі зародкових клітин для майбутнього покоління.[11]
  • Механізм зміни спадковості - зміна асиміляції й дисиміляції в організмі, зміна обміну речовин, що впливають на формування гамет.[11]
  • Спадкові ознаки можуть передаватися безпосередньо від привою до підщепи (за вегетативній гібридизації).[12]
  • Зміна організмів або окремих органів і властивостей не завжди або не в повному ступені передається потомству, але змінені зародки нових організмів завжди виходять тільки в результаті зміни тіла батьківського організму, у результаті прямого або непрямого впливу умов життя на розвиток організму або окремих його частин.[11]
  • Зміна спадковості, надбання нових властивостей і їх посилення в ряді послідовних поколінь завжди визначається умовами життя організмів.[11]
  • Мічурінська генетика заперечувала значення хромосом як носія спадковості:

Отвергая наследуемость приобретаемых качеств, Вейсман измыслил особое наследственное вещество, заявляя, что следует «искать наследственное вещество в ядре» и что «искомый носитель наследственности заключается в веществе хромосом», содержащих зачатки, каждый из которых «определяет определенную часть организма в ее появлении и окончательной форме.[13]

Само собой понятно, что сказанным биологическая роль и значимость хромосом в развитии клеток и организма нисколько, конечно, не отрицается, но это вовсе не та роль, которая приписана хромосомам морганистами.[13]

  • Мічурінська генетика затверджувала, що клітини здатні самозароджуватися з неклітинної маси.[8][14][15] і заперечувала загальноприйнятий в біології принцип Вірхова, охарактеризувавши такі погляди як „вірховіанство“ (пор. з вейсманізм-морганізм — термін, що використовували послідовники Лисенка для позначення класичної генетики)[16][9]
  • Також оперувала поняттям «живого вещества»[8][14][15][9], тим самим відроджуючи віталізм.
  • Вважала статистику й математику лише „вспомогательными орудиями" у вивченні біологічних закономірностей.[17]
  • Заперечувала існування внутрішньовидової конкуренції.[18]

…Но внутривидовой конкуренции нет и в самой природе. Существует лишь конкуренция между видами: зайца ест волк, но заяц зайца не ест, — он ест траву. Пшеница пшенице также не мешает жить. А вот пырей, лебеда, осот являются представителями других видов и, появившись в посевах пшеницы или кок-сагыза, отнимают у них пищу, борются с ними.[18]

  • Заперечувала роль ДНК як речовини спадковості:[1]

Никакого шифра или кода, записей информации и т. п. в ДНК также нет. О какой матрице для копирования наследственного вещества (для копирования ДНК) можно говорить, зная детально наши экспериментальные данные по получению озимых из яровых?[19]

  • Заперечувала наявність летальних генів.[20]
  • Стверджувала, що сучасні види здатні перетворюватися один в іншій під дією умов зовнішнього середовища:[21]

Отрицать порождение в соответствующих условиях пшеницей ржи — это значит противоречить действительности. Отрицать, что пшеница в соответствующих условиях порождает отдельные зерна ржи, которые потом вырастают и вытесняют пшеницу, — это значит отворачиваться от жизни, от практики.[22]

Мічурінська біологія й І. В. Мічурін[ред. | ред. код]

Російський і радянський селекціонер І. В. Мічурін вважав, що навколишнє середовище впливає на спадковість організмів (особливо в деякі стадії розвитку рослин і у гібридів). Також І. В. Мічурін вірив у можливість утворення гібридів шляхом щеплення й спочатку відкидав закони Менделя (на його думку, що діяли тільки лише в особливих умовах), можливо, передбачаючи теорію Лисенко. Однак Мічурін ніколи не створював загальнобіологічної системи (якою була мічурінська генетика) і не абсолютизував вплив навколишнього середовища на спадковість. Надалі І. В. Мічурін прийняв навчання Менделя й стверджував, що досліди, поставлені їм для спростування законів Менделя, насправді підтвердили їх (Мічурін ставив експерименти на плодових деревах, а тому що вони самі по собі є гібридами, то при їхньому схрещуванні вищеплялись гомозиготні по деяких генах генотипи - "дички").

Мічурінська агробіологія в такий спосіб ґрунтувалася на ранніх роботах Мічуріна (причому пізні роботи з підтвердженням законів Менделя замовчувалися) і Мічуріна не можна назвати основоположником так званої "мічурінської генетики" - мічурінська біологія від Мічуріна побрала лише ім'я й деякі з його ранніх припущень.[23]

Сучасні уявлення[ред. | ред. код]

У сучасній біології відомі багато явищ, що представляються як докази ламаркізму й мічурінської генетики, наприклад, епігенетичні зміни, що проявляються в зміні профілю метилювання ДНК, специфічна соматична рекомбінація генів імуноглобулінів у ссавців. Але по суті ці явища не є доказом істинності мічурінської генетики. Епігенетичні зміни є модифікаційними змінами й при цьому не змінюється послідовність нуклеотидів у генах, самі епігенетичні зміни рідко успадковуються більш ніж на одне покоління [24],[25], епігенетика не спростовує закони Менделя, точно також як і не відроджує ламаркізм [26]. При спеціалізованій соматичній рекомбінації генів імуноглобулінів зміни в послідовності генів імуноглобулінів відбуваються лише в В-Лімфоцитах - і ніколи в гаметах або зиготі. Наявність же в плода й новонародженого гуморального імунітету проти захворювань, якими перехворіла мати, пояснюється транспортом імуноглобулінів класу G (IgG) через гематоплацентарний бар'єр під час вагітності й наявності IgG у материнськім молоці - у такий спосіб мова йде скоріше про пасивну імунізацію дитини, що захищає дитину в перші місяці життя, ніж про спадкування придбаного імунітету[27].

Протистояння мічурінської агробіології й класичної генетики[ред. | ред. код]

Питання про протиріччя між "мічурінською агробіологією" і класичною генетикою зв'язаний більшою мірою зі внутрішньополітичною ситуацією в СРСР, ніж з наукою.

Значення генетики для сільського господарства[ред. | ред. код]

В 1900-му році відбулося перевідкриття законів Менделя, що дало початок інтенсивному розвитку генетики й селекції. Були з'ясовані механізми спадкування й прояву різних особливостей організмів, у тому числі - і хазяйновито важливих ознак. Розроблені нові ефективні методи одержання нових сортів рослин і порід тварин. Проте, час необхідний на одержання нових сільськогосподарських сортів (порід), залишалося досить більшим - більш 10 років. Сільське господарство СРСР потребувало більш швидкого одержання високопродуктивних груп рослин і худоби.

Проблеми менделівської генетики початку XX століття. Роботи Мічуріна[ред. | ред. код]

На початку XX століття багато вчених, а також селекціонер Мічурін ставили під сумнів універсальність механізмів спадкування ознак, відкритих Грегором Менделем. Зокрема, Мічурін, який працював із плодовими деревами, спостерігав більш складну й неоднозначну картину спадкування, чим очікується при менделевском спадкуванні. Не можна сказати, що Мічурін був супротивником класичної генетики, але його досвід показував, що класична генетика того часу не могла пояснити багато закономірностей спадкування ознак у тих об'єктів, з якими він працював. Мічурін не дожив до розгрому радянської генетики в 1948 році (він умер в 1935 році). Є дані, що Мічурін, у шляхах виведення нових сортів рослин, оцінював метод "виховання" (термін, що часто згадується згодом у лисенківській ідеології) - тобто приучення рослин до нових умов середовища, як помилковий, а методи близькі до класичних селекционерным - занадто повільними [28].

Уявлення про спадковість Т. Д. Лисенко. Їхнє внутрішньополітичне значення в СРСР[ред. | ред. код]

Трохим Денисович Лисенко

В 1930-х роках вплив у радянській генетиці здобуває Трохим Денисович Лисенко. Його уявлення про принципи спадкування відрізняються від класичної генетики за такими пунктами:

  1. успадковуються надбані ознаки;
  2. відсутній матеріал спадковості, у високому ступені незалежний від дії різних зовнішніх факторів на організм;
  3. шляхом особливого "виховання" організмів можливе одержання спрямованих наслідуваних змін.

Уявлення Лисенко (подібні з поглядами Ж. Б. Ламарка) потрапили на благодатний ґрунт у СРСР.

По-перше, Лисенко обіцяв, що за допомогою його методів можливе одержання високоврожайних сортів (порід) у дуже короткий термін.

По-друге - уявлення Лисенка у високому ступені відповідали ідеології комуністичної партії СРСР; Лисенко протиставляв "комуністичну" і "буржуазну" науку. Під "буржуазною" наукою розумілася класична генетика. Класичних генетиків презирливо називали "вейсманісти-морганісти", відповідно до прізвищ Августа Вейсмана, творця уявлення про зародкову плазму - речовину спадковості, і Томаса Ганта Моргана - відомого американського генетика.

Наукові й практичні результати, отримані на підставі уявлень Лисенка, часто фальсифікувалися або виконувалися з методологічними помилками.

Псевдонаукова школа Лисенка, посилалючись на авторитети вже померлих Мічуріна й Тімірязєва, проголосила себе продовжувачкою робіт Мічуріна. Послідовники Лисенко стали називатися мічурінцями.

Наслідком суперечностей, що виникли між псевдонауковою школою Лисенко й радянськими класичними генетиками[29] були репресії радянських генетиків наприкінці 30-х років - початку 40-х. Найбільш важкою втратою для світової генетики був арешт М. І. Вавилова в 1940 році.

Ідеологічні суперечності підігрівалися також тим, що ряд ранніх генетиків, зокрема, Морган, скептично ставився до дарвінівської теорії еволюції [30].

Микола Іванович Вавілов

Розгром Радянської генетики[ред. | ред. код]

В 1948 році відбулася сумно відома серед генетиків "серпнева сесія ВАСГНІЛ". Ця наукова нарада була проведена лисенківцями з метою оголосити класичну генетику лженаукою. У результаті, люди, які займалися генетикою, були звільнені з освітніх і наукових установ, або були змушені працювати там за іншими спеціальностями.

Відновлення генетики в СРСР[ред. | ред. код]

Після розгрому генетики її відродження в СРСР відбувалося, головним чином, на базі Сибірського відділення академії наук СРСР, що формувалося в Новосибірську. В 1957 році був відкритий Інститут цитології й генетики СВ АН СРСР. Більшість найкращих генетиків країни, які прагнули й не боялися знову почати працювати за спеціальністю, приїхали працювати саме в ІЦіГ СВ АН. Інститут тривалий час перебував у напівлегальному становищі. З кінця 50-х років по 60-ті роки інститут пережив безліч перевірок, метою яких було закриття інституту.

Згодом генетика в СРСР відновилася як наука. Відновилося викладання генетики в Московському, Ленінградському, Томському й інших університетах. Відкрилися дослідницькі інститути генетичного напрямку. В 1970-х роках офіційно було визнано помилковість уявлень Лисенка.

Образ мічурінської агробіології в літературі[ред. | ред. код]

У повісті Аркадія й Бориса Стругацьких «Казка про трійку» одіозний псевдовчений Вибегалло Амбросій Амбруазович (прототип для нього по запевненню авторів був сам Т. Д. Лисенко) закінчував велику працю з «выведению путём перевоспитания самонадевающегося на рыболовный крючок дождевого червя» — аллюзия до «методу воспитания», відпрацьованому Т. Д. Лисенко в межах мічурінської генетики[31].

Мічурінська агробіологія також фігурує в романі Володимира Дудинцева «Білі одяги», де головний персонаж, на початку роману затятий «мічурінець», проводить інспекцію діяльності свого рідного інституту на предмет виявлення схованих «вейсманистів-морганістів», і поступово усвідомлює хибність постулатів мічурінської агробіології й приєднується до підпільно діючих генетиків[32]. Роман був визнаний гідним Державної премії СРСР (1988).

Осміянню діяльності Лисенко Т. Д., як і мічурінської агробіології присвячені поширювані самвидавом поеми професора Пузанова І. І., завідувача кафедри зоології Одеського державного університету[33] «Астронавт» и «Трофимиана» (остання потрапила в архів Лисенко[34])[35].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Владимир Яковлевич Александров (1992). Трудные годы советской биологии. СПб: Наука. с. 262. Архів оригіналу за 20 травня 2007. Процитовано 8 травня 2010. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |пубрік=, |посилання=, |авторлінк=, |пубдата= та |пубмісяць= (довідка)
  2. ↑ А. И. Китайгородский (1967). Реникса (Научно-популярная книга). М.: «Молодая гвардия». с. 240. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |посилання= (довідка)
  3. ↑ Научно-популярное издание «В защиту науки», Бюллетень № 3, «Неолысенковщина в современной биологии», С.115
  4. ↑ Жорес А. Медведев. Лысенко и Сталин // Зеркало недели. — Вип. 36 (205). Архівовано з джерела 29 січня 2009. Процитовано.
  5. ↑ V.N. Soyfer, 2001. «The consequences of political dictatorship for Russian science», Nature Reviews Genetics 2, 723–729
  6. ↑ Власть и наука (История разгрома коммунистами генетики в СССР)
  7. ↑ Открытое письмо в редакцию «Литературной газеты»(5 июня 1953 г.) И. А. Рапопорт. Архів оригіналу за 7 лютого 2007. Процитовано 8 травня 2010.
  8. ↑ а б в Лепешинская О. Б. (1950). Происхождение клеток из живого вещества и роль живого вещества в организме (вид. 2-е изд., испр. и доп). М.: Изд-во АМН СССР. с. 304. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |посилання= (довідка)— книга вийшла з передмовою Лисенка Т. Д., вигадництва Лепешинської стали основою мічурінської агробіології і пояснювали перетворення одних сучасних видів рослин в інші, що нібито відбувалося
  9. ↑ а б в О работах действительного члена Академии медицинских наук СССР О. Б. Лепешинской. Выступление на совещании по проблеме живого вещества и развития клетки, происходившем в Москве 22—24 мая 1950 г. в Отделении биологических паук Академии наук СССР, публикуемое в издаваемом Академией наук стенографическом отчете. Т. Д. Лысенко
  10. ↑ главный редактор М. С. Гиляров, ред. (1986). Биологический энциклопедический словарь (вид. 2-е изд., испр. и доп). М.: Советская энциклопедия. с. 94. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |посилання= (довідка) — Див. означення виду як стабільної репродуктивно ізольованої одиниці еволюції
  11. ↑ а б в г Т. Д. Лысенко «Агробиология» «Генетика», для 3-го издания Сельскохозяйственной энциклопедии (том I, слово «Генетика»), 1946.
  12. ↑ Т. Д. Лысенко «Агробиология» — «О путях управления растительными организмами», 28 апреля 1940 г.
  13. ↑ а б О положении в биологической науке. Стенографический отчёт сессии всесоюзной Академии Сельскохозяйственных Наук имени В. И. Ленина,31 июля— 7 августа 1948 г. [Архівовано 2007-09-02 у Wayback Machine.], Заседание первое (Вечернее заседание 31 июля 1948 г. — доклад академика Т. Д. Лысенко о положении в биологической науке)
  14. ↑ а б Владимир Яковлевич Александров (1992). Трудные годы советской биологии. СПб: Наука. с. 262. Архів оригіналу за 11 листопада 2011. Процитовано 8 травня 2010. {{cite book}}: Cite має пусті невідомі параметри: |пубрік=, |посилання=, |авторлінк=, |пубдата= та |пубмісяць= (довідка)
  15. ↑ а б Струнников В. А., Шамин А. Н. Лысенко и лысенковщина: особенности развития отечественной генетики // Биология в школе. — 1989. — Вип. 2 (11 квітня). — С. 15 — 20.
  16. ↑ ЖИВОЕ ВЕЩЕСТВО, Профессор А. Н. СТУДИТСКИЙ, доктор биологических наук „Огонёк“, № 31 (июль) 1950 г. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 8 травня 2010.
  17. ↑ Див. Долгое прощание с лысенковщиной В. П. ЛЕОНОВ Часть 2 Ответная статья Лысенко
  18. ↑ а б Див. Т. Д. Лысенко „Почему буржуазная наука восстаёт против работ советских учёных“, 1947 г. Цитируется по изданию Т. Д. Лысенко „Агробиология. Работы по вопросам генетики, селекции и семеноводства“, Москва, Государственное издательство сельскохозяйственной литературы, 1952 г., с.542-545
  19. ↑ Зі звіту Лисенка о своєї наукової роботі за 1974 р.
  20. ↑ Т. Д. Лысенко Жизненность растительных и животных организмов. Доклады Всесоюзной академии сельскохозяйственных наук имени Ленина», 1952 г., № 9.
  21. ↑ Т. Д. Лысенко Новое в науке о биологическом виде
  22. ↑ Т. Д. Лысенко. Теоретические основы направленного изменения наследственности сельскохозяйственных растений. Газета «Правда», 20 января 1963 г., № 29.
  23. ↑ Лорен Грэхэм «Естествознание, философия и науки о человеческом поведении в Советском Союзе, Глава IV. Генетика» (раздел монографии о науке в СССР)
  24. ↑ Див. [1]
  25. ↑ Див. [2]
  26. ↑ Philip Hunter. The silence of genes. Is genomic imprinting the software of evolution or just a battleground for gender conflict? // EMBO Reports. — Т. 8, вип. 5. — С. 441–443.
  27. ↑ Див. http://vivovoco.rsl.ru/VV/JOURNAL/NATURE/07_04/ANTI.HTM [Архівовано 2007-02-23 у Wayback Machine.]
  28. ↑ Дубинин Н. П. Эволюция популяций и радиация, стр 309
  29. ↑ Жимулёв И. Ф. Общая и молекулярная генетика
  30. ↑ Elof Axel Carlson.The Unfit: A History of a Bad Idea., Cold Spring Harbor Press., 2004
  31. ↑ Див. [3]
  32. ↑ http://www.lib.ru/PROZA/DUDINCEW/odezhdy.txt
  33. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 вересня 2012. Процитовано 8 травня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  34. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 червня 2008. Процитовано 8 травня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  35. ↑ Сатирическая поэма «Трофимиана» профессора И. И. Пузанова. Архів оригіналу за 29 травня 2007. Процитовано 8 травня 2010.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мічурінська_агробіологія&oldid=40816004