Надсяння — Вікіпедія

історична область
Надсяння
Загальна інформація
Інші назви Посяння, Перемищина
Сучасна
локація
Польща Польща,
Україна Україна (незначна частина)
Населення русини, надсянці, українці, поляки
Площа басейн верхньої та середньої течії ріки Сян
Розташування на карті
Мапа історичного Надсяння
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Надсяння
Держави на території (назва історичної області в родовому відмінку)


Надся́ння, рідше Пося́ння, Надсянщина, Сяно́ччина (німецькою Saanland, польською Nadsanie) — українська етнічна територія у верхів'ї та середній течії річки Сян. Основна частина Надсяння збігається із Східною половиною Підкарпатського воєводства Польщі. В межах України невеликий фрагмент Надсяння знаходиться на крайньому заході Львівської області, північно західні частини Самбірського, Мостиського та Яворівського районів. Історичним центром вважається місто Перемишль (пол. Przemyśl). Разом з Лемківщиною Надсяння є частиною історичного регіону Перемишльщина.

Застосування назви[ред. | ред. код]

Мирослав Іваник, один з упорядників книги «Бастіон і Батурин. УПА та підпільна адміністрація ОУН в Ярославщині, Любачівщині та Томашівщині в рр. 1944—1947: Документи і матеріяли», посилаючись на традицію називання окремих частин Закерзоння місцевим населенням та військовій звітності УПА, натомість розрізняє ці поняття: Надсяння — Перемищина, Посяння — Любачівщина та Ярославщина з прилеглими до них галицькими землями, Засяння — українська частина Галичини, відділена від решти земель річкою Сян[1].


Історія[ред. | ред. код]

Плем'я присянців (Prissani) згадане Анонімом Баварським в «Описі міст і територій з північної сторони Дунаю» у 844 році, у них було 70 громад[2]. Предки українців, як автохтонного населення Надсяння проживали у верхів'ї річки Сян з часів формування першої на цих теренах слов'янської спільності відомої як білі хорвати; згодом, після входження хорватів до складу Київської Русі ця територія стала осередком проживання окремої династії Рюриковичів та створеного ними Перемишльського князівства. З 1349 року Надсяння разом з іншими землями Галичини потрапляє до складу королівства Польщі, та новоутвореного Руського воєводства. Наприкінці XVII століття після третього поділу Речі Посполитої опинилось у складі Австрійської монархії, з 1921 року включене до польської держави. 1939 року східну частину Надсяння  включено до УРСР, але після Другої світової війни в 1944—1951 рр. передано Польщі, за виключенням крайньої східної частини, яка розташована у північно-західних частинах Самбірського, Мостиського та Яворівського районів, Львівської області, України. .

Депортація місцевого населення[ред. | ред. код]

У 19451946 роках більшість українців з польського Надсяння було виселено на територію УРСР. Потім, 1947 року, внаслідок операції «Вісла» польський уряд примусово переселив залишок українців з Надсяння та інших земель на північ та північний захід Польщі. Українські сім'ї відокремлено поселяли в зруйновані німецькі обійстя Ольштинського, Гданського, Кошалінського, Щецинського воєводств. Деякі українці у 19571958 роках змогли повернутися на свої рідні землі.

Географія[ред. | ред. код]

Географічно до Надсяння належить територія довоєнних повітів Львівського воєводства Другої Речі Посполитої: Ярославський, Перемишльський, Ліськівський, Ряшівський, Сяніцький, Нисківський, Коросненський, Ланьцутський, Любачівський, Добромильський і Березівський, а також південної частини Білґорайського повіту Люблінського воєводства. Проте частина цієї території (наприклад південні частини Сяноцького і Кросненського повітів) входить до Східної Лемківщини.

Мова і народні звичаї[ред. | ред. код]

Тут звучить надсянський говір, який належить до південно-західного наріччя української мови. Культура — типово галицька. Неповторними є народні промисли, вишивка, вироби з дерева, фольклор. Наприклад, зберігся звичай обходити на Великдень двори з обрядовим співом, подібним на колядування — «риндзівками».

Попри локальні відмінності до надсянців слід зарахувати і так званих долинян в околицях Сянока. Академічні праці, які стосуються надсянського говору українців, належать мовознавиці, професорці, доктору філософії Марії Пшепюрській-Овчаренко.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ю. І. Макар. Надсяння // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 159. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  • Надсяння: традиційна культура і побут. Етнолінгвістичні скарби / Михайло Глушко, Леся Хомчак ; [редкол.: Н. Хобзей (голова) та ін.] ; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2017. — 591 с. — (Діалектологічна скриня / Українознавча наук. б-ка НТШ ; ч. 47). — Назва обкл. : Надсяння: традиційна культура і побут. — Бібліогр. в знесках. — ISBN 978-966-02-8252-0. — ISBN 978-966-02-2982-8 (серія)
  • Україна в словах: Мовознав. слов.-довід.: Навч. посіб. для учнів загальноосвіт. шкіл, ліцеїв, гімназій, студентів, усіх, хто вивчає українську мову /Упоряд. і кер. авт. кол. Н.Данилюк. — К.: ВЦ «Просвіта», 2004. — 704 с. — Бібліогр.: с. 413—423. ISBN 966-8547-25-X.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]