French
DeutschНаумович Іван Григорович — Вікіпедія
| Наумович Іван Григорович | |
|---|---|
 Іван Наумович | |
| Народився | 14 січня 1826 Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 4 (16) серпня 1891 (65 років) Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник |
| Країна |  Австрійська імперія Австро-Угорщина.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | письменник, видавець, церковний і громадський діяч Галичини |
| Галузь | греко-католицькі церкви[1], православна церква[1], освіта[d][1], участь горожанd[1] і література[1] |
| Знання мов | польська, російська[1] і українська[1] |
| Членство | Товариство імені Михайла Качковського |
| Посада | посол до Галицького сейму[d][2] і член Палати Цислейтаніїd[2] |
| Партія | москвофіл |
| Конфесія | греко-католицизм, православ'я |
| |
Іван Григорович Наумо́вич (14 січня 1826, Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 4 (16) серпня 1891, Новоросійськ, Кубанська область) — галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священник, один із провідників галицького москвофільства, засновник Товариства імені Михайла Качковського (1874).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в польськомовній руській родині вчителя початкової школи в селі Кізлів, тепер Буський район, Львівська область. Мати (з дому Дроздовська) походила з родини греко-католицького священника.
Початкову освіту і виховання здобув у Буську, де його батько, Григорій Наумович, працював учителем. За фінансової підтримки бузької графині Мір навчався у львівській гімназії, після закінчення якої у 1844 продовжив освіту на філософському, а згодом на богословському факультеті Львівського університету та у Львівській духовній семінарії.
Належав до таємної польської повстанської організації Towarzystwo Braci. Під впливом Весни народів 1848 року змінив політичні переконання на проросійські.
Через колишню участь у польських таємних організаціях був відрахований із семінарії і продовжив навчання на правничому відділенні Львівського університету. у 1849 поновився на 3-й рік навчання у Львівську семінарію.
У 1851 одружився з Теодорою Гавришкевич — дочкою греко-католицького священика, у тому ж році отримав висвячення із рук митрополита Михайла Левицького. Служив вікарієм у Городку, а з 1853 — парохом у Заставному (Ляшки-Королівські) та Перемишлянах.
Громадська та політична діяльність[ред. | ред. код]
Засновник популярної газети (далі журнал) для народу «Наука» (1871—1902) та релігійного додатку до цієї газети «Слово Боже» (1879—1881). У 1871—1880 редагував двотижневик «Русская Рада».
Посол до Галицького сейму (1861—1866), австрійського парламенту (1873—1879, на виборах переміг о. Стефана Качалу[3]), засновник Товариства імені Качковського.
Підтримував стосунки з офіційними та клерикальними колами Російської імперії. У 1866 році у статті «Погляд у майбутнє», яка доводила історичну спільність населення Галичини з російським народом, писав:
 | Яко русский человек не могу в Москве не видите русских людей, и хотя я малорусин, а они великоруссы, то таки и я русский, и они русские… Сходство нашего языка с российским есть очевидное, ибо на тех самых правилах опирается. Просвещение у нас на Руси было насамперед в Киеве, потом перенеслось на север… Русь Галицкая, Угорская, Киевская, Московская, Тобольская и пр. с точки зрения этнографической, исторической, языковой, литературной, обрядовой — это одна и та же Русь… Мы не можем отделиться Китайской стеной от наших братьев и отказаться от языковой, литературной и народной связи со всем русским миром. |  |
На великому політичному процесі 1882, відомому як процес Ольги Грабар, чи справа Гниличок, засуджений на 8 місяців ув'язнення за поширення православ'я.[4]
1882 року виключений з Греко-католицької церкви[5]. Після відбуття покарання в 1884 році вперше відвідав Росію. 6 жовтня 1885 року в церкві святого Георгія у Львові прийняв православ'я[6]. Наступного 1886 року емігрував до Росії, був священником у Києві. Сувора реальність у Російській імперії заставляла його визнавати помилки, в 1889 р. в листі до Корнила Устияновича писав:
| | Бедная Россия! При всем ее могуществе нельзя назвать ее великой. Она нерусская и Бог знает какая. | |
Помер 4 (16) серпня 1891 року в Новоросійську, під час організації поселень на Кавказі для емігрантів з Галичини. За заповітом, 18 (30) вересня 1891 року був похований у Києві на Аскольдовій могилі[7][8]. Нині його могила на Лук'янівському цвинтарі (ділянка 21, ряд 2, місце 10).
Іван Франко гостро критикував погляди Наумовича, називав його Безумовичем.(?)
Іван Франко посвятив біографічну статтю отцю Івану Наумовичу з нагоди його смерті де зазначав: «Мусить то признати небіжчикові і найбільший неприхильник, що заслуга його коло духового розбудження нашого народу є дуже велика. В часі, коли освічені русини сварилися з поляками за азбуку та календар, між собою — за дзвінки, бороди та обряд церковний, далі — за мову і правопис, Іван Наумович був одним із перших (попри небіжчику Трещаківськім), що хоч десь-колись обертався зі своїми писаннями просто до народу, до селян і міщан. В р. 1860 видав він маленьку книжечку під заголовком „Ластівка для руських дітей“, і від того часу все частіше появлялися його праці, призначені для простого народу.» https://www.i-franko.name/uk/BioStudies/1891/IvanNaumovych.html
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Czech National Authority Database
- ↑ а б https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Naumowicz.shtml
- ↑ Про Сафата Шміґера, Івана Наумовича та інших// Збаражчина. — 1968. — С. 224. — (Український архів. — Т. XVII).
- ↑ Великий політичний процес "русскіх" в Галичині.
- ↑ Himka, 1999, с. 96..
- ↑ Osadczy, 2007, с. 178–179..
- ↑ Некролог, 1891, с. 1..
- ↑ Osadczy, 2007, с. 183–184..
Джерела[ред. | ред. код]
- Герун В. Культурно-просвітницька діяльність Івана Наумовича у 1850-х — на початку 1860-х років. // Схід: журнал. — 2011. — № 7 (114). — Листопад — грудень. — С. 94–99.
- Житье и дѣятельность Ивана Наумовича / написалъ О. А. Мончаловскій. — Львовъ: Полит. о-во «Русская рада», 1899. — 112 с. (рос. дореф.)
- Іоаннъ Наумовичъ : некрологъ // Кіевское слово: газета. — 1891. — № 1338. — 17 сентября. — С. 1. (рос. дореф.)
- Наумович Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1098. — 1000 екз.
- Чорновол І. П. Наумович Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 228. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Himka J.-P.. Religion and Nationality in Western Ukraine: The Greek Catholic Church and the Ruthenian National Movement in Galicia, 1867–1900. — Monreal & Kingston — London — Ithaca: McGill-Queen's University Press, 1999. — 236 p. — ISBN 0-7735-1812-6.
- Osadczy W. Święta Ruś. Rozwój i oddziaływanie idei prawosławia w Galicji. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2007. — 791 s. — ISBN 978-83-227-2672-3. (пол.)
|
