Національна безпека України — Вікіпедія

Національна безпека України — комплекс законодавчих, військово-технічних, інформаційних, економічних, наукових, міжнародних та організаційних заходів, спрямованих на постійну захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави.

Основні параметри національної безпеки України[ред. | ред. код]

Концепт "національна безпека" використовується в ст. 92 та 107 Конституції України, в Законі України "Про національну безпеку України", а також в затверджених Законами України Стратегіях забезпечення економічної та інформаційної безпеки.

Закон України «Про національну безпеку України" визначає: «національна безпека України» - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз". Захищеність цих же цінностей від загрозх невоєнного характеру, цей закон відносить до забезпечення "державної безпеки". Але ст. 17 Конституції України визначає, що "забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом". Розвиток законодаства України йде по шляху все більш широкого використання в правовому полі універсального терміну - "національна безпека".

Національна безпека включає забезпечення:

а) воєнної безпеки – захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від воєнних загроз;

б) безпеку державного ладу, суспільства та громадського порядку – захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення реалізації права українського народу на самовизначення, збереження держави Україна та забезпечення її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки і процвітання громадян, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів;

в) безпеку міжнародну – стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та реальної загрози розвитку людства;

в) економічну безпеку – забезпечення захисту економічної системи від існуючих та можливих майбутніх загроз,  захищеність економічних правовідносин, безпечних умови життєдіяльності і добробут громадян;

в) інформаційну безпеку – складову частину національної безпеки[1] спрямовану на посилення можливостей захисту інформаційного простору, підтримки інформаційними засобами та заходами соціальної та політичної стабільності держави, в тому числі щодо забезпечення прав людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, доступу до достовірної та об'єктивної інформації, а також вжиття ефективних заходів протидії деструктивній пропаганди та інформаційно-психологічним операціям;

г) кібербезпеку – посилення спроможностей національної системи кібербезпеки для протидії кіберзагрозам у сучасному кіберпросторі. [2]

Забезпечення оборони держави - здійснення в передбаченому законом порядку системи політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України, у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, посилення охорони державного кордону України та суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні. ( ч. 2 ст. 16 Закону України «Про національну безпеку України»).

Участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть інші військові формування: Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, Національна поліція України, Національна гвардія України , Антитерористичний центр СБУ та інші правоохоронні органи . Із введенням воєнного стану Національна гвардія України приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії правового режиму воєнного стану, входить до сил оборони, виконує завдання та підпорядковується відповідно до положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про Національну гвардію України".

Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідкувальнимй захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об’єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці (ст. 19 Закону України «Про національну безпеку України»).

Під час дії воєнного стану до участі у прикритті державного кордону України, ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту, відсічі збройній агресії проти України відповідними органами військового управління Збройних Сил України залучаються визначені у встановленому порядку прикордонні загони та/або загони морської охорони Державної прикордонної служби України. (ст. 12 Закону України "Про оборону").

Розвідувальні органи як суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах. Розвідувальні  органи   України   здійснюють  розвідувальну  діяльність у таких сферах: служба зовнішньої розвідки України - у  політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній; розвідувальний орган  Міністерства  оборони  України -  у воєнній,  воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній та екологічній; розвідувальний орган спеціально  у справах охорони державного кордону - у сферах прикордонної та імміграційної політики,  а також  в  інших сферах, що стосуються питань захисту державного кордону України та її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні.

Спеціально уповноваженим органом державної влади у  сфері контррозвідувальної  діяльності є Служба безпеки України [3] на яку покладається також обов'язок здійснювати інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов'язаних з національною безпекою України.[4]

Пріоритетами забезпечення національної безпеки є: відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України. Державна політика у сферах національної безпеки спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, безпеки критичної інфраструктури, кібербезпеки України та на інші її напрями.

Важливим аспектом забезпечення національної безпеки, поряд з протидією військовій агресії, є протидія ядерному тероризму. Ядерний тероризм – різновид терористичних дій з використанням ядерних чи інших радіоактивних матеріалів, або які пов’язані з захопленням чи ушкодженням ядерних об'єктів таким чином,  що відбувається вивільнення або створюється загроза вивільнення радіоактивного матеріалу, спрямовані на створення  обстановки терору  серед населення,  мають ознаки ядерного шантажу чи можуть реально завдавати  шкоди життю і здоров’ю людей чи тягти за собою інші серйозні наслідки, створювати загрозу міжнародному миру та безпеці.[5] Протидія ядерному тероризму потребує інтегративних зусиль міжнародного та національного рівня, компетенцій МАГАТЕ , поселення охорони ядерни х об'єктів, попередження та протидії з використанням юридичних, оперативно-розшукових та військових заходів.

 Закон України «Про національну безпеку України» визначає:

  • «національна безпека України» - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.
  • національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян;
  • сектор безпеки і оборони - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України
  • сили безпеки - правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

Державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, безпеки критичної інфраструктури, кібербезпеки України та на інші її напрями.

Об'єкти національної безпеки[ред. | ред. код]

Відповідно ст 3. Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 об'єктами національної безпеки є:

  • людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;
  • суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
  • держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Принципи забезпечення національної безпеки[ред. | ред. код]

Основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;

2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;

3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.[6]

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритети національних інтересів[ред. | ред. код]

Пріоритетами національних інтересів України є:

  • гарантування конституційних прав і свобод людини та громадянина;
  • розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
  • захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
  • зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
  • сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення ( ст. 3 Закону України " Про національну безпеку України");
  • збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
  • забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження довкілля та раціональне використання природних ресурсів;
  • розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
  • інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір;
  • розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стратегія інформаційної безпеки. Затверджено Указом Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021. Урядовий кур'єр. 2021. № 251. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/685/2021#Text.
  2. Стратегія кібербезпеки України. Затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 року № 447/2021. Офіційний вісник України від 10.09.2021. 2021. № 70. стор. 42, стаття 4417, код акта 106911/2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#n12
  3. Закон України «Про контррозвідувальну діяльність». Відомості Верховної Ради України. 2003. № 12. Ст.89. Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/374-15#Text
  4. Закон України «Про Службу безпеки України». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.382. Із змінами, внесеними згідно із Законами https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2229-12#Text
  5. Українська правнича енциклопедія / За заг. ред. В. М. Тертишника, Л. Р. Наливайко, А. Є. Фоменко, В. В. Ченцова. Київ : Алерта, 2023. С. 746. ISBN 978-617-566-754-5
  6. Закон України «Про національну безпеку України». Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст.241. Із змінами, внесеними згідно із законами України № 522-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020. № 34. Ст.241 - № 1702-IX від 16.07.2021 ( вводиться в дію з 01.01.2022). Ст. 3. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#n355 .

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативні акти[ред. | ред. код]

Конституція України

Закон України «Про національну безпеку України». Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст.241. Із змінами, внесеними згідно із законами України № 522-IX від 04.03.2020, ВВР, 2020. № 34. Ст.241 - № 1702-IX від 16.07.2021 ( вводиться в дію з 01.01.2022). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#n355 .

Закон України  ««Про оборону України»

Закон України «Про службу безпеки України». Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст. 382; 2000. Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законами України URL: http:///www.zakon.rada.gov.ua

Закон України «Про контррозвідувальну діяльність». Відомості Верховної Ради України. 2003. № 12. Ст.89. Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/374-15#Text

Закон України  від 17 вересня 2020 року № 912-IX «Про розвідку». Офіційний вісник України. 2020. № 86. С. 9. Ст. 2761. Код акта 101377/2020. Із змінами, внесеними згідно із законами України.  URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/912-20/print

Закон України «Про основи національного спротиву». Відомості Верховної Ради України. 2021. № 41. Ст.339. Із змінами, внесеними згідно із законами України № 2024-IX від 27.01.2022; № 2170-IX від 01.04.2022; № 2237-IX від 03.05.2022.

Стратегія кібербезпеки України. Затверджена Указом Президента України від 26 серпня 2021 року № 447/2021. Офіційний вісник України від 10.09.2021. 2021. № 70. стор. 42, стаття 4417, код акта 106911/2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/447/2021#n12

Стратегія інформаційної безпеки. Затверджено Указом Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021. Урядовий кур'єр. 2021. № 251. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/685/2021#Text.

Література[ред. | ред. код]

Шемшученко Ю. С.  Безпека національна. Юридична енциклопедія: у 6 т. / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Київ: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. Т. 1: А - Г. 672 с.

Лісовський П.М., Лісовська Ю.П. Оборона України: стратегія і тактика: навч. посіб. Київ: Видавництво Ліра-К, 2022. 176 с.

Національна безпека: світоглядні та теоретико-методологічні засади: монографія / за заг. ред. О. П. Дзьобаня. Харків: Право, 2021. 776 с.

Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 2-ге, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2023.  464 с. ISBN 978-617-566-780-4

Національна безпека: світоглядні та теоретико-методологічні засади: монографія / за заг. ред. О. П. Дзьобаня. Харків: Право, 2021. 776 с.

Інформаційна безпека: підручник / В. В. Остроухов та ін.; за ред. В. В. Остроухова. Київ: Видавництво Ліра-К, 2021.  412 с.

Когут Ю. І. Цифрова трансформація економіки та проблеми кібербезпеки. Київ: SIDCON, 2021. 368 с.

Кобко Є. В. До характеристики правового статусу суб’єктів забезпечення національної безпеки України. Наше право. 2022. № 1. С. 188–193. В. Як зупинити ядерний тероризм. Armyinform. 17 Червня 2022. URL: https://armyinform.com.ua/2022/06/17/yak-zupynyty-yadernyj-teroryzm-rf/

Тилик Олександра Протидія ядерному тероризму в системі захисту прав і свобод людини. Захист прав людини на універсальному та регіональному рівнях: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпро, 08 грудня 2023 р.); укладач: канд. юрид. наук, доц. Л.А. Філяніна Дніпро: Університет митної справи та фінансів; 2023.  С. 481-483.