Нижня Вільхова — Вікіпедія

село Нижня Вільхова
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Щастинський район
Громада Станично-Луганська селищна громада
Код КАТОТТГ UA44160050090090097
Основні дані
Засноване 1917
Населення 825
Площа км²
Густота населення 275 осіб/км²
Поштовий індекс 93641
Телефонний код +380 6472
Географічні дані
Географічні координати 48°44′19″ пн. ш. 39°34′24″ сх. д. / 48.73861° пн. ш. 39.57333° сх. д. / 48.73861; 39.57333Координати: 48°44′19″ пн. ш. 39°34′24″ сх. д. / 48.73861° пн. ш. 39.57333° сх. д. / 48.73861; 39.57333
Середня висота
над рівнем моря
129 м
Водойми річка Бродок
Місцева влада
Адреса ради 93641, Луганська обл., Станично-Луганський р-н, с.Нижня Вільхова, вул.Різдвяна,52
Карта
Нижня Вільхова. Карта розташування: Україна
Нижня Вільхова
Нижня Вільхова
Нижня Вільхова. Карта розташування: Луганська область
Нижня Вільхова
Нижня Вільхова
Мапа
Мапа

CMNS: Нижня Вільхова у Вікісховищі

Ни́жня Вільхова́ — село в Україні, у Станично-Луганській селищній громаді Щастинського району Луганської області. Населення становить 825 осіб.

Розташована за 14 км від районного центру та за 14 км від залізничної станції Вільхова. Дворів-319, населення 825 осіб. Сільській раді підпорядковані села: Верхня Вільхова, Малинове, Нижня Лощина, Гребля, Пшеничне.

Площа населеного пункту – 336,4 га.

День села – 14 жовтня.

На території села функціонує амбулаторія, два ФАПи та аптека. Працює дві школи, три будинки культури, дві бібліотеки та музей. На честь загиблих у роки Великої Вітчизняної війни односельців встановлено меморіал. [1]

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок річка Бродок.

Історія[ред. | ред. код]

Село засноване у XVIII ст., його територія заселена козаками, втікачами російськими селянами (за іншими даними-село засноване на початку XIX козаками Станично-Луганського юрту) У XIX у селі налічувалося 119 дворів, чоловік. 377 дружин. Поблизу села виявлено середньовіччя, ґрунтовий могильник салтово-маяцької культури. Назва села: гідронімного походження, утворено дублюванням без змін найменування річки Нижня Вільхова. Назва від флоронімічна, утворена від найменування дерева вільха. Перша частина назви, слово «Нижньо-», використовується на відміну від с. Верхня Вільхова. Радянська влада встановлена ​​у січні 1918 року.

На території сільради було розташовано два колгоспи. Центральна садиба господарства «Ольхівський», за яким закріплено 7745 га орної землі, знаходиться у Нижній Вільхової. Колгосп спеціалізується на виробництві молока, вирощуються також зернові культури, 15 колгоспників нагороджені орденами та медалями за успіхи у праці. Орден Леніна вручено керівнику комплексної бригади Г.А. Гнутову та механізатору В.Ф. Болтінову. Центральна садиба колгоспу «Батьківщина» розташована у селі Плотине. За господарством закріплено 4668 га. сільськогосподарських угідь, зокрема. 3557 га. орної землі. Спеціалізується на виробництві молока та м'яса. Вирощуються зернові культури, 23 колгоспники нагороджені орденами та медалями. У Нижній Вільхові діє районне об'єднання «Сільгосптехніки». ясла, будинок побуту, чотири магазини, їдальня.На обліку у трьох партійних організаціях – 125 комуністів, у чотирьох комсомольських – 200 членів ВЛКСМ. Партійний і комсомольський осередки створені в 1920 році.

У 19321933 роках Нижньовільхівська сільська рада постраждала від Голодомору. За свідченнями очевидців кількість померлих склала щонайменше 29 осіб, імена яких встановлено[2].

Під час Другої світової війни захищали Батьківщину 355 жителів села, 277 з них загинули смертю хоробрих на полі лайки, 138 осіб нагороджені орденами та медалями. У період тимчасової окупації Верхньої Вільхової німецько-фашистськими загарбниками діяла підпільна комсомольська група із п'яти осіб. Усі патріоти розстріляні фашистами.[3],3

Наприкінці 1960-х років у селі діяла центральна садиба колгоспу «Ольховський»[4].

3 липня 2014-го загинув під час обстрілу терористами зі стрілецької зброї та мінометів поблизу села Нижня Вільхова солдат 128-ї бригади Олексій Калинюк. 31 липня 2014 року відбувається обстріл з РСЗВ «Град» із території Росії українських військових позицій, смертельно поранений лейтенант Олександр Ткаченко[5].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 825 осіб, з них 4,12 % зазначили рідною мову українську, 95,15 % — російську, а 0,73 % — іншу[6].

Дані за 2012 рік: Населення-794 особи. Кількість дворів – 353.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ГЕРАЛЬДИКИ, ТОВАРНОГО ЗНАКУ ТА ЛОГОТИПУ. Міста і села України Луганщина історико- краєзнавчі нариси. — Київ, 2012.
  2. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область, 2008, с. 535-536.
  3. Институт истории академия наук УССР. История городов и сел украинской ССР Ворошиловградская область / Редакционная коллегия тома: Шараев Л.Г.(председатель редколлегии), Алексеева Л.И., Бакалов В.К., Белан Н.Я, Бурлаков А.М.(заместитель председателя) и тд.. — Киев, 1976. — С. 647.
  4. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область, 1968, с. 840.
  5. Ткаченко Олександр Анатолійович. Архів оригіналу за 3 липня 2015. Процитовано 2 липня 2015.
  6. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 16 березня 2014.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тронько П. Т. (голова головної редколегії) та ін. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 939 с.
  • Михайличенко В.В., Борзенко М.О., Жигальцева В.Л. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Луганська область. — Луганськ : Янтар, 2008. — 918 с. — 3500 прим.

Посилання[ред. | ред. код]