Новая газета — Вікіпедія

рос. Новая газета


Країна  Росія
Тип інтернет-видання
Тема Державний устрій Росіїd
Мова російська[1]
Жанр поточні події[d], журналістське розслідування, political podcastd[2], news commentary podcastd[2] і society and culture podcastd[2]
Місце публікації Росія
Формат A2
Засновано 1 квітня 1993
Засновник Муратов Дмитро Андрійович,
Sergey Kushneryovd,
Вощанов Павло Ігорович,
Akram Murtazayevd
Власник Лебедєв Олександр Євгенович,
Горбачов Михайло Сергійович
Редактор Муратов Дмитро Андрійович
Головний редактор Муратов Дмитро Андрійович
Головний офіс Москва
— адресаPotapovsky Laned
101990, Москва, Потаповский переулок, 3 і Potapovskiy Pereulok 3, 101000 Moscow
55°45′44″ пн. ш. 37°38′24″ сх. д. / 55.76222222224999570° пн. ш. 37.64000000002777568° сх. д. / 55.76222222224999570; 37.64000000002777568
Наклад 90 000 (2021)[3]
ISSN 1606-4828, 1682-7384
novayagazeta.ru​(рос.)
Нагороди
CMNS: Новая газета у Вікісховищі
Мапа

«Новая газета» (у перекладі з рос.  — «Нова газета») — російська суспільно-політична газета. Відома опозиційною ліберально-демократичною та правозахисною орієнтацією, а також журналістськими розслідуваннями[4][5]. Шістьох журналістів видання, зокрема Юрія Щекочихіна, Ганну Політковську та Анастасію Бабурову, вбили через їхню професійну діяльність.

Заснована 1 серпня 1993 року. Видають у Москві, регіонах Росії та низці інших країн. З 2009 року видання виходить друком по понеділках, середах і п'ятницях, англомовні статті на сайті публікують неперіодично.

Власниками газети є зокрема підприємець Олександр Лебедєв та колишній президент СРСР Михайло Горбачов. Їм належать відповідно 14 % і 10 % акцій. Решту 76 % контролюють співробітники «Нової газети». З 2013 року Лебедєв очолює «бюро розслідувань» газети[6].

Історія[ред. | ред. код]

Газета створена групою журналістів (Дмитро Муратов, Сергій Кушнерьов, Павло Вощанов, Акрам Муртазаєв, Дмитро Сабов та інші), що залишили «Комсомольську правду» та створили видання під назвою «Нова щоденна газета». Михайло Горбачов, давній партнер видання, ще у 1993 році на частину коштів з Нобелівської премії придбав 8 комп'ютерів для цієї групи з 30 журналістів. Перший номер вийшов 1 квітня 1993 року 100-тисячним накладом[7]. Перші три місяці виходила раз на тиждень, з липня 1993 — щоденна. З лютого по серпень 1995 року газета не виходила через фінансові труднощі. З серпня 1995 року відновлена як тижневик. У 1996 році зареєстрована як АНО РІД «Новая газета».

З 1995 року до листопада 2017 року головним редактором видання був Дмитро Муратов.

Видання[ред. | ред. код]

«Новая газета» виходить тричі на тиждень: по понеділках, середах і п'ятницях. Формат розвороту газети — A2, смуги — A3.

Станом на 15 червня 2012 року загальний наклад газети становив 284 500 примірників. На 17 квітня 2019 року — 123 400 примірників.

Газета друкується у Владивостоці, Єкатеринбурзі, Москві, Рязані, Санкт-Петербурзі, закордонні випуски — у Німеччині та Казахстані.

До 2009 року газета виходила двічі на тиждень: по понеділках і четвергах. По п'ятницях до кінця 2008 року виходив окремий щотижневий кольоровий огляд «Новая газета. Свободное пространство». Нині огляд є частиною п'ятничного випуску «Нової газети»[8], першим шеф-редактором якого був Юрій Сафронов.

Вкладками щомісяця виходить тематичний додаток «Правда ГУЛАГу». Матеріали опублікованих випусків газети, вкладок і додатків доступні на сайті газети в загальному архіві. У минулому в якості вкладок випускалися газети «ОГФ», «Яблука», російська версія «Le Monde diplomatique», нова автомобільна газета «ШОФЕР», науково-популярний додаток «Кентавр», банківський додаток «Банкнота».

Колектив[ред. | ред. код]

Редакційна колегія:

  • Роман Анін — редактор відділу розслідувань;
  • Ольга Боброва — заступник головного редактора;
  • Руслан Дубов — відповідальний секретар;
  • Олександр Лебедєв — заступник головного редактора;
  • Андрій Ліпський — заступник головного редактора;
  • Лариса Малюкова — оглядач;
  • Кирило Мартинов — редактор відділу політики та економіки;
  • Костянтин Полєсков — випусковий редактор сайту;
  • Олексій Полухін — заступник головного редактора;
  • Надія Прусенкова — пресслужба;
  • Георгій Розинський — заступник головного редактора;
  • Юрій Рост — оглядач;
  • Петро Саруханов — головний художник;
  • Сергій Соколов — заступник головного редактора;
  • Ольга Тимофеєва — редактор відділу культури;
  • Віталій Ярошевський — заступник головного редактора.

У газеті також публікувалися Михайло Горбачов[10], Юрій Шевчук[11], Андрій Бітов, Сергій Юрський[12], Віктор Шендерович[13] та інші публічні особи.

Журналістські розслідування[ред. | ред. код]

«Новая газета» — одна з небагатьох в Росії, що займається журналістськими розслідуваннями[14].

  • Справа «Mabetex». 28 лютого 2000 року у «Новій газеті» вийшов матеріал, де йшла мова про те, у 1995-1996 роках фінансові розрахунки з фірмами «Mercata», «Mabetex» та іншими, що виводили кошти держбюджету через управління справами президента РФ, готувалися особисто першим заступником міністра фінансів Михайлом Касьяновим[15].
  • Вибухи житлових будинків у Росії в 1999 році[16].
  • Дії офіційних осіб під час і після операції зі звільнення заручників у театрі на Дубровці[17].
  • Замах на Германа Галдецького, який займався розслідуваннями затримань і сексуальних домагань до дівчат з боку співробітників московської міліції.
  • Випадок зґвалтування і вбивства Ельзи Кунгаєвої полковником Юрієм Будановим[18].
  • Дії офіційних осіб під час і після захоплення заручників у Беслані[19].
  • Міліцейська спецоперація у Благовіщенську (Башкортостан), що супроводжувалася порушеннями прав людини[20]. За даними «Нової газети», були побиті сотні людей, а десятки жінок зґвалтовані. Офіційно потерпілими були визнані 56 осіб. Згідно з повідомленням «Lenta.ru», башкирські правозахисники з організації «За права людини» стверджують, що в прокуратурі заяви від постраждалих приймати відмовлялися. Як повідомили журналісти, спеціальна комісія центрального апарату МВС називала велику чисельність постраждалих — за різними оцінками до 1000 осіб[21].
  • Випадок викрадення Зелімхана Мурдалова співробітником Ханти-Мансійського ОМОНу Сергієм Лапіним[22].
  • Випадок розстрілу мирних громадян у Чечні капітаном ГРУ Едуардом Ульманом і його командою.
  • Російський ландромат — відмивання виведених з Росії більше $20 млрд[14][23].
  • Групи смерті — розслідування самогубств підлітків у 2015-2016 роках.
  • Переслідування та вбивства гомосексуалів у Чечні[24][25][26][27].
  • Шахрайство адміністрації міста Сочі з дозволами на будівництво. Знесення будинків, позбавлення громадян власності[28].
  • Журналіст газети Павло Канигін зібрав докази збиття Boeing 777 біля Донецька, які доводили непричетність ЗСУ до теракту, на чому наголошувала російська сторона та фахівці російського концерну «Алмаз-Антей»[29].

Газета відстежувала, а в окремих випадках і ініціювала судові розгляди.

Власники та фінансування[ред. | ред. код]

Контрольний пакет ауцій видання (76 %) належить колективу, 14 % — бізнесмену Олександру Лебедєву, 10 % — Михайлу Горбачову[30].

У лютому 2002 року представник центру зв'язків із громадськістю ФСБ Ілля Шабалкін заявив, що у газети є фінансові розбіжності з фондом Джорджа Сороса, проте представники фонду і редколегія це спростували[31][32][33].

Як з'ясували «Известия», «Нова газета» отримувала пряму державну грошову підтримку від уряду Нідерландів[34].

Одним зі спонсорів видання є співвласник «Yota Devices» Сергій Адоньєв[35]. У 2019 головний редактор «Нової газети» Дмитро Муратов підтвердив, що Адоньєв фінансує видання[36].

З вересня 2018 року газета фінансується через краудфандинговий проєкт «Співучасники»[37].

Думки про газету[ред. | ред. код]

  • Президент Росії Дмитро Медведєв на кулуарній зустрічі з головним редактором газети Дмитром Муратовим та Михайлом Горбачовим 29 січня 2009 року сказав, що серед інших газет він регулярно читає і «Нову» в електронному форматі, а також що цю газету любити не треба, але вона повинна виходити і критикувати уряд. У квітні 2009 року Медведєв дав інтерв'ю Дмитру Муратову[38].
  • Академік РАН, президент Міжнародного фонду «Демократія», колишній член Політбюро ЦК КПРС Олександр Яковлєв в інтерв'ю «Новій газеті» назвав її найпатріотичнішою, що відстоює інтереси Росії[39].
  • Журналіст Наталія Геворкян вважає, що в Росії давно забули, що таке журналістське розслідування. Крім «Нової газети», ніхто не намагається «рити носом землю», ризикувати і ретельно перевіряти інформацію[40].
  • За журналом «Експерт», «Нова газета» «відома своїми розслідуваннями, що періодично публікуються зливом компроматів»[41].
  • У матеріалі журналіста Гая Чейзана у «The Wall Street Journal» сказано, що "Росія — одне з найнебезпечніших для журналістів місць у світі. А найнебезпечніше в Росії місце для журналістів — «Новая газета»[42].
  • Оглядач газети «Известия» та журналу «Експерт» Максим Соколов у своєму інтерв'ю назвав «Нову газету» «апофеозом визвольної вульгарності»[43].
  • Поет, письменник та критик Ян Шенкман в інтерв'ю Агентству Політичних новин сказав: «Я не можу читати „Наш современник“ з тих же причин, з яких не можу читати, наприклад, і „Нову газету“. Тенденційність огидна. Тенденційність і ангажованість»[44].
  • Історик Леонід Баткін у радіоефірі згадував, що любить і поважає «Нову газету», на якій специфічна викривальна, пряма, атакуюча функція[45].
  • За словами одного з власників газети Михайла Горбачова в публікації у «Los Angeles Times», підтримуючи «Нову газету», він підтримує демократію. І це не суперечить захисту ним політики Путіна у публічних висловлюваннях[46]. Газета займається серйозною і сміливою роботою, а вбивство Анни Політковської — жорстокий удар по свободі преси і борцям за демократію[47].
  • Головний редактор «Известий» Володимир Мамонтов вважає «Нову газету» виданням, що опонує владі політичних сил, на противагу «Російській газеті» — газеті влади і для влади. Коректність цього опонування є питанням[48].
  • Оглядач ліво-ліберальної німецької газети[49] «Франкфуртер Рундшау» Флоріан Гассель у 2001 році приводив «Нову газету» як приклад, будучи запрошеним гостем у дискусії на радіостанції «Ехо Москви». «Це газета, яка часто ще публікує значні скандали, факти в тому числі — вважає Хассель, — І насправді, звичайно, перший канал і другий канал повинні були повідомляти про це щопонеділка, і має бути слідство. Нічого подібного більше немає»[50].
  • Пітер Фінн, працівник іноземної служби газети «The Washington Post», розкриває статтю, присвячену неоднозначній ситуації, що склалася у 2007 році навколо самарського відділення «Нової газети», словами про те, що газета є одним з останніх форпостів критичної журналістики в Росії[51].
  • На думку Максима Шевченка, влада поважає серед інших опозиційних ЗМІ і «Нову газету», інакше та б це на собі відчувала[52].
  • Михайлом Барщевським зроблено зауваження, що підписка на «Нову газету» — те, що може бути зроблено будь-яким незадоволеним ситуацією в країні прихильником ліберально-демократичних ідей[53].
  • Віктор Шендерович відносить «Нову» до ЗМІ, що дійсно забезпечують зворотний зв'язок у суспільстві[54].
  • Згідно опублікованих Олексієм Панкіним (The Moscow Times, 27.05.03) даних опитування, проведеного серед 50 найбільших компаній Росії та ділових асоціацій, «Нова газета» — третя, після «Версії» і «Независимой газети» по ангажованості (27 %) і ділить з газетою «Известия» 1-е і 2-е місця за необ'єктивністю висвітлення економічних конфліктів[55].

Вбивства та погрози[ред. | ред. код]

Потерпілі співробітники газети, а також афілійовані особи:

  • Наталія Естемірова (вбита у 2009 році) — співпрацювала з «Новою газетою»[56].
  • Анастасія Бабурова (вбита у 2009 році)[57].
  • Станіслав Маркелов (вбитий у 2009 році) — здійснював розслідування «Нової газети»[58].
  • Ганна Політковська (вбита у 2006 році)[59].
  • Світлана Орлюк (загинула у 1995 році)[60].
  • Михайло Комаров, заступник головного редактора рязанского випуску «Нової газети» (пережив замах)[61].
  • Юрій Щекочихін (помер від алергічного шоку у 2003 році, однак є версія, що був отруєний)[62].
  • Сергій Золовкін (пережив замах у 2002 році)[63].
  • Віктор Попков (вбитий у 2001 році)[64].
  • Олег Лурьє (пережив замах у 2000 році)[65].
  • Ігор Домников (пережив замах у 2000 році, однак помер у лікарні)[66].

Співробітники газети отримували неодноразові анонімні погрози на свою адресу.

Звинувачення у наклепі та дезінформації[ред. | ред. код]

3 лютого 1997 року кілька вищих менеджерів ВДТРК опублікували в «Новій газеті» відкритий лист «ТБ-магазин: продаємо програму на завтра», де йшлося про фінансову, творчу та кадрову деградацію телекомпанії. У статті стверджувалося, що голова Едуард Сагалаєв «перетворив компанію на джерело особистого збагачення». 7 лютого 1997 року Сагалаєв подав у відставку. 10 лютого Борис Єльцин призначив головою ВДТРК Миколу Сванідзе[68][69][70], проте викладені у листі факти були визнані Судовою палатою з інформаційних спорів при Президенту Росії недостовірними[71].

У січні 2005 року департамент інформації та друку Міністерства закордонних справ Росії оприлюднив коментар до статті, опублікованій в «Новій газеті» 24 січня 2005 року із заголовком «ФСБ спорядила свою Гельсінську групу». На думку МЗС, стаття «грубо спотворює реальний стан речей»[72][73][74].

За журналом «Эксперт Северо-Запад», «Новая газета» повідомила неперевірене зведення про нібито підготовлений судовий позов проти кінокомпанії «Warner Bros.» без посилання на джерело[75][76][77].

Окремі матеріали ставали предметом судових розглядів за звинуваченнями в публікації помилкових відомостей, що ганьблять честь і гідність.

На початку 2002 року «Новая газета» опублікувала «довідку відділу розслідувань», згідно з якою голова Краснодарського крайового суду нібито жив невідповідно до своїх достатків. З ініціативи Краснодарської крайової кваліфікаційної колегії суддів було зібрано Велике журі Союзу журналістів Росії. Згідно журі, «Новая газета» не підтвердила дискредитуючі відомості «[н]і в самій публікації, ні на засіданні Великого журі», а довідка відділу розслідувань «не робить честі» газеті. Крім того, заголовок журналістської замітки був названий невідповідним її змісту[78][79][80][81].

Газета публікувала листи, чиї підробки третьою стороною були або визнані двома сторонами конфлікту, або припущені однією стороною. В одному з випадків неперевіреним повідомленням стала підробка від імені п'яти американських конгресменів, де йшлося про спроби Сергія Кирієнка легалізуватися у США. Цей лист було визнано підробленим Держдепартаментом і Сенатом США, а потім і російським судом[82][83][84][85][86].

У травні 2016 року газета зазнала критики через публікацію статті свого оглядача Галини Мурсалієвої «Групи смерті (18+)» про секту, що орудує у соцмережі «ВКонтакте» та яка причетна до самогубств 130 підлітків по всій території Росії.

Спростування газетою власних матеріалів[ред. | ред. код]

Матеріали публікацій «Нової газети» неодноразово визнавалися в судових розглядах частково або повністю невідповідними. Згідно закону публікувалися спростування[87].

На опубліковану у «Новій газеті» у серпні 2000 року статтю «Справу ведуть пахани» пізніше, після отримання листа з Генеральної прокуратури у квітні 2001 року, газетою було опубліковано спростування. У листі було заявлено, що довідка, яка послужила джерелом відомостей для статті «Справу ведуть пахани», є підробкою, а проведена Прокуратурою перевірка підтвердження даних відомостей не виявила[88].

У 2000 році суд визнав невідповідними дійсності і такими, що ображають честь і гідність позивачів відомості, викладені у статті щодо ряду депутатів Держдуми. Суд постановив спростувати неправдиві відомості, публічно вибачитися і виплатити позивачам 110 тисяч рублів[89].

У 2003 році був частково задоволений позов першого заступника генпрокурора Росії Юрія Бірюкова до газети про захист честі і гідності. Крім спростування редакція була зобов'язана виплатити Бірюкову 600 тисяч рублів[90].

У 2004 році судом були визнані не відповідними дійсності і такими, що підривають ділову репутацію відомості у статті щодо Сергія Кирієнка[91].

У 2004 році «Новая газета» публічно вибачилася за поширення недостовірних відомостей про те, що президент «Роснафти» Сергій Богданчиков був причетний до арешту Михайла Ходорковського.

У 2006 році газета за приписом суду опублікувала спростування ряду тверджень з публікації у справі підводного човна «Курськ». У 2017 році газета виграла справу у Європейському суді з прав людини про необґрунтоване обмеження свободи слова в цій справі[92].

Попередження виданню[ред. | ред. код]

31 березня 2010 року «Роскомнадзор» виніс «Новій газеті» попередження за висловлювання, спрямовані на підбурювання соціальної, расової та національної ворожнечі, в статті "Банда, агентство, партія. Хто такі «легальні націоналісти», опублікованій 20 січня 2010 року і присвяченій організації «Російський образ», членами якої були підозрювані (на момент написання статті) у вбивстві Станіслава Маркелова та Анастасії Бабурової Микита Тихонов і Євгенія Хасіс[93].

10 жовтня 2014 року «Роскомнадзор» виніс засновнику та редакції «Нової газети» попередження про неприпустимість використання засобів масової інформації для здійснення екстремістської діяльності[94] за статтю Юлії Латиніної «Якщо ми не Захід, то хто ми?», опубліковану 10 вересня 2014 року[95]. Увечері того ж дня два фрагмента статті на сайті «Нової газети», що викликали невдоволення наглядового органу, були приховані[96].

Повідомлення про замовні матеріали[ред. | ред. код]

Видання «Проект» у 2019 році звернуло увагу на те, що «Новая газета» не публікує критичні статті про голову державної корпорації «Ростех» Сергія Чемезова. У зв'язку з цим «Проект» вказав, що у 2019 році дві статті про Чемезова, написані журналістами «Нової газети» опубліковані на «Медузі», а в 2014 році у «Новій газеті» з'явилася компліментарна стаття, де діяльність «Ростех» оцінювалася позитивно (причому автор цієї статті написав крім неї у «Новій газеті» тільки комплементарний матеріал про «РусГідро»)[36].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б The ISSN portal — Paris: ISSN International Centre, 2005. — ISSN 1606-4828
  2. ↑ а б в Подкасти (Apple) — Apple.
  3. ↑ https://www.france24.com/en/live-news/20210328-russian-newspaper-fights-on-despite-threats-and-attacks
  4. ↑ Дмитрий Муратов уйдет с поста главного редактора «Новой газеты» — Meduza. Meduza (рос.). Процитовано 14 листопада 2017.
  5. ↑ Journalists from Novaya Gazeta Are Assassination Targets (англ.). Таймс. 23.01.2009
  6. ↑ Миллиардер Лебедев возглавит бюро расследований «Новой газеты» (рос.). Forbes. 12.10.2013
  7. ↑ Екатерина Парамонова. Паровозный свисток может стать политическим фактором // «Коммерсантъ», 2 апреля 1993
  8. ↑ Разъяснение [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.] для подписчиков «Новой газеты», цветной выпуск № 45, 21 ноября 2008.
  9. ↑ Новая газета - Novayagazeta.ru (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. Процитовано 19 жовтня 2017.
  10. ↑ Новая Газета | АРХИВ | АВТОР: Горбачёв Михаил. Архів оригіналу за 6 травня 2019. Процитовано 4 липня 2020.
  11. ↑ Новая Газета | № 35 от 4 апреля 2011 года | Юрий Шевчук: Лечим от политического целлюлита. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 4 липня 2020.
  12. ↑ Новая Газета | № 145 от 24 декабря 2010 г. | Сергей Юрский. Полонез. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  13. ↑ Новая газета - Novayagazeta.ru (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. Процитовано 20 травня 2020.
  14. ↑ а б "Я уважаю Сечина". Главред "Новой газеты" рассказал altapress.ru об инвесторах и расследованиях. 9 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
  15. ↑ В чем обвиняли Михаила Касьянова (рос.). www.kommersant.ru. 12 липня 2005. Процитовано 24 березня 2020.
  16. ↑ ВЗРЫВЫ В РОССИИ. Расследование «НОВОЙ ГАЗЕТЫ». web.archive.org. 10 грудня 2006. Архів оригіналу за 10 грудня 2006. Процитовано 24 березня 2020.
  17. ↑ Заложники «Норд-Оста» требуют у Патрушева разъяснений по поводу расстрела раненого на Дубровке
  18. ↑ Дело полковника Буданова
  19. ↑ БЕСЛАН. ВСЕ МАТЕРИАЛЫ. Архів оригіналу за 10 грудня 2006. Процитовано 24 березня 2020.
  20. ↑ ╚МИЛИЦЕЙСКИЙ ПРОИЗВОЛ И КОРРУПЦИЯ В СИСТЕМЕ МВД╩. Расследование ╚НОВОЙ ГАЗЕТЫ╩. Архів оригіналу за 9 січня 2006. Процитовано 24 березня 2020.
  21. ↑ Башкирские милиционеры извинятся перед жертвами зачистки в Благовещенске (рос.). Lenta.ru. Процитовано 24 березня 2020.
  22. ↑ Дело кадета: тёртый палач. 2005.novayagazeta.ru. 4 квітня 2005. Процитовано 9 вересня 2016.
  23. ↑ «Ландромат». Кто и как вывел из России почти 20 млрд долларов. 21 серпня 2014. Архів оригіналу за 16 вересня 2016. Процитовано 9 вересня 2016.
  24. ↑ Расправы над чеченскими геями (18+) (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 4 квітня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
  25. ↑ Убийство чести (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 1 квітня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
  26. ↑ В Чечне паника и саботаж (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 22 травня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
  27. ↑ ЛГБТ-активисты 1 мая напомнили о преследовании геев в Чечне (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 1 травня 2017. Процитовано 24 березня 2020.
  28. ↑ Ловля на жильца (рос.). Новая газета - Novayagazeta.ru. 14 квітня 2019. Процитовано 24 березня 2020.
  29. ↑ У Росії немає власної версії катастрофи MH17, вона тільки заперечує пред’явлені докази — журналіст. Громадське. 19 червня 2019. Процитовано 5 червня 2020.
  30. ↑ Главред отвечает: Сирия и Крым, Путин и оппозиция, остаемся или зачищают. Новая газета. 26 грудня 2015. Процитовано 16 травня 2017.
  31. ↑ ФСБ не любит Политковскую, а Фонд Сороса просит «Новую газету» разъяснить, куда делись деньги, 20 февраля 2002.
  32. ↑ На чьи деньги врёт чекист Шабалкин. Да на наши! [Архівовано 4 жовтня 2006 у Wayback Machine.]. Редколлегия «Новой газеты», 28 февраля 2002.
  33. ↑ Мурадов М. Анна Политковская отрабатывает долги. // Коммерсантъ: газета. — 21 февраля 2002.
  34. ↑ Григорян А., Бородина Т., Подрез Т. «Новая газета» финансировалась Нидерландами. // Известия : газета. — 1 сентября 2015.
  35. ↑ Собчак раскрыла спонсора «Новой газеты»
  36. ↑ а б Друзья по особым поручениям. Рассказ о том, как Сергей Чемезов связался с либералами. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 5 липня 2020.
  37. ↑ Редакция «Новой газеты» объявила о запуске краудфандингового проекта. www.znak.com. Архів оригіналу за 23 червня 2019. Процитовано 23 червня 2019.
  38. ↑ Цитата по Дмитрию Муратову. Дмитрий Муратов (гость, по телефону), Ирина Меркулова и Александр Плющев (ведущие), «Дневной разворот» от 29 января 2009. Расшифровка и подкаст эфира на сайте радио «Эхо Москвы». Проверено 29 января 2009.
  39. ↑ Александр Яковлев: перва «бархатная революция» состоялась у нас [Архівовано 2020-07-05 у Wayback Machine.], Интервью Андрею Липскому. Новая Газета от 20 января 2005 года.
  40. ↑ Наталии Геворкян. Сливная журналистика Газета.ру
  41. ↑ Таинственное обаяние убыточной прессы [Архівовано 2020-07-06 у Wayback Machine.] // «Эксперт» № 22 (516) / 12 июн 2006, 00:00; Копия статьи: [1]
  42. ↑ Списанные: журналисты погибают, а «Новую газету» ждёт мрачное будущее. Цитата по сайту InoPressa.ru.
  43. ↑ Интервью от 2005 года
  44. ↑ Критиком и писателем себя не считаю [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]. Интервью Захару Прилепину от 29 августа 2007 года. Агентство Политических новостей. Нижний Новгород.
  45. ↑ Радио Свобода — Программы — Права человека. Эфир от 12 июня, 2002 года. Радио Свобода
  46. ↑ Дэйвид Холли. «Горбачёв защищает Путина» [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] в Los Angeles Times от 29 июля 2007 года. Цитата по сайту Gorby.ru.
  47. ↑ Фьямметта Кукурния. Гнев Горбачёва: «Это политическое убийство» [Архівовано 30 вересня 2007 у Wayback Machine.] в «La Repubblica» от 9 октября 2006 года. Цитата по сайту Gorby.ru.
  48. ↑ Встреча с В. К. Мамонтовым, главным редактором газеты «Известия» [Архівовано 17 грудня 2007 у Wayback Machine.], материал от 1 февраля 2006 года на сайте общероссийского информационно-образовательного портала для молодых журналистов «МЕДИАКРАТИЯ»
  49. ↑ Frankfurter Rundschau: Иностранная пресса о событиях в России и в мире. Поиск по СМИ. Архив новостей
  50. ↑ Флориан Хассель, расшифровка программы от 18 июля 2001 года на радио Эхо Москвы.
  51. ↑ (англ.) Peter Finn, «Russia Casts A Selective Net in Piracy Crackdown», The Washington Post (News, World), 14 листопада 2007.
  52. ↑ Максим Шевченко (гость), Антонина Самсонова (ведущая). (29 січня 2009). Особое мнение. Радио «Эхо Москвы». Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 11 лютого 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  53. ↑ Михаил Барщевский (гость), Эвелина Геворкян (ведущая). (10 лютого 2009). Особое мнение. Радио «Эхо Москвы». Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 11 лютого 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  54. ↑ Виктор Шендерович (гость), Антонина Самсонова (ведущая). (25 грудня 2008). Особое мнение. Радио «Эхо Москвы». Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 12 лютого 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  55. ↑ Ловушка для предпринимателей и журналистов [Архівовано 25 вересня 2011 у Wayback Machine.] // Гильдия издателей периодической печати
  56. ↑ Смелый человек. Похищена и убита чеченская правозащитница Наталья Эстемирова
  57. ↑ В 2009 году убита журналистка Анастасия Бабурова
  58. ↑ «Он получал угрозы»: за что убили Маркелова и Бабурову
  59. ↑ АННА СТЕПАНОВНА ПОЛИТКОВСКАЯ. (30.08.1958 — 07.10.2006). Новая газета. Процитовано 16 квітня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  60. ↑ «Светенка». Документальный фильм об одной из основательниц «Новой газеты» Светлане Орлюк. Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 4 липня 2020.
  61. ↑ Стоит ли журналистика жизни?
  62. ↑ ЮРИЙ ПЕТРОВИЧ ЩЕКОЧИХИН. (09.06.1950 — 03.07.2003). Новая газета. Архів оригіналу за 06.02.2012. Процитовано 16 квітня 2009.
  63. ↑ Журналист удивил киллера
  64. ↑ Виктор Попков // Правосудие не защищает журналистов в Украине, Беларуси и России.— 2011. — сентябрь. — С.50-51
  65. ↑ Журналиста «Новой газеты» спасла жена [Архівовано 2 квітня 2008 у Wayback Machine.], СЕРГЕЙ ТОПОЛЬ, «Коммерсантъ», № 237(2122) от 19.12.2000
  66. ↑ Домников Игорь Александрович: 29.05.59 — 16.07.00, Новая газета
  67. ↑ Двоим сотрудникам «Новой газеты» угрожают убийством, NEWSru.com, 27 ноября 2006 г.
  68. ↑ Бородина, Арина; Куцылло, Вероника (27 січня 2003). Человек неотсюда. Коммерсантъ-Власть, № 3. с. 11. Процитовано 27 грудня 2014.
  69. ↑ Ъ-Газета — Будет ли Сагалаев акционировать РТР
  70. ↑ Гураускайте, Юрате (11 лютого 1997). Николай Сванидзе возглавит Российское телевидение. Коммерсантъ, № 8. с. 1. Процитовано 2 січня 2015.
  71. ↑ Решение № 4 (115) от 20 февраля 1997 г. «Об обращении Э. М. Сагалаева в связи с публикацией „ТВ-магазин: продаём программу на завтра“ в „Новой газете“ № 5 за 1997 год». Судебная палата по информационным спорам при Президенте Российской Федерации. Сайт «Интернет и Право». 20 лютого 1997. Процитовано 21 серпня 2016.
  72. ↑ lenta.ru МИД РФ обвинил «Новую газету» в дезинформации
  73. ↑ Российский МИД встал на защиту министра юстиции Финляндии [Архівовано 2019-10-26 у Wayback Machine.], Анна Политковская, 27 января 2005 г.
  74. ↑ Комментарий Департамента информации и печати МИД России относительно грубого искажения в публикации «Новой газеты» от 24 января 2005 года заявлений финских властей в связи с возможным приездом А.Закаева в Хельсинки, 24 января 2005 года.
  75. ↑ Добби и сыновья, Алексей Бессуднов, 3 февраля 2003 г.
  76. ↑ Новый скандал вокруг Гарри Поттера. Газеты пишут сегодня, что в Кремле недовольны одним из героев второго фильма, Эхо Москвы, 20 января 2003 г.
  77. ↑ Putin, Dobby And the Axis Of Weirdness, Michael Wines, The New York Times, 2 февраля 2003 г.
  78. ↑ Журналистское жюри встало на сторону судей, Леонид Никитинский, «Московские новости» № 33, 1 сентября 2002
  79. ↑ Решение Большого жюри Союза журналистов России [Архівовано 13 червня 2006 у Wayback Machine.], Новая газета, 15 апреля 2002 г.
  80. ↑ Ложись! Суд идёт! [Архівовано 25 травня 2012 у Wayback Machine.], Сергей Золовкин, редакция, Новая газета, № 2, 14 января 2002 г.
  81. ↑ Суд с пристрастием [Архівовано 27 серпня 2006 у Wayback Machine.], Сергей Золовкин, Новая газета, № 16, 7 марта 2002 г.
  82. ↑ Кредит МВФ: кто-то теряет, кто-то находит [Архівовано 4 січня 2006 у Wayback Machine.], Георгий Рожнов, Новая газета, № 45, 28 июня 2004 г.
  83. ↑ Четверо из пяти сенаторов США заявили, что не подписывали письма с обвинениями в адрес Кириенко, Newsru.com, 1 июля 2004 г.
  84. ↑ lenta.ru Госдепартамент США признал письмо о Кириенко фальшивкой
  85. ↑ «Новая газета» опровергла обвинения в адрес Кириенко, Lenta.ru, 20 декабря 2004 г.
  86. ↑ Опровержение [Архівовано 21 вересня 2006 у Wayback Machine.], Новая газета, № 93, 20 декабря 2004 г.
  87. ↑ Сообщения о печати «Новой газетой» опровержений:
    Полпред Кириенко считает инцидент с публикацией в «Новой газете» исчерпанным «НТА-Приволжье» [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.],
    «Новая газета» опровергла обвинения в адрес Кириенко [Архівовано 30 січня 2015 у Wayback Machine.],
    кроме того: [2], [3][недоступне посилання з Декабрь 2019], [4], [5], [6] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [7] [Архівовано 26 липня 2006 у Wayback Machine.], [8] [Архівовано 25 липня 2006 у Wayback Machine.], [9] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [10] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [11] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [12] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [13] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [14] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.], [15] [Архівовано 20 вересня 2006 у Wayback Machine.], [16] [Архівовано 27 серпня 2006 у Wayback Machine.], [17] [Архівовано 26 липня 2006 у Wayback Machine.], [18] [Архівовано 21 вересня 2006 у Wayback Machine.], [19] [Архівовано 2019-10-24 у Wayback Machine.], [20] [Архівовано 29 вересня 2007 у Wayback Machine.]
  88. ↑ Дело ведут паханы [Архівовано 28 травня 2007 у Wayback Machine.], Елена Афанасьева, Николай Петров, Новая газета, № 36, 7 августа 2000 г.
  89. ↑ «Новая газета» проиграла в суде «Нардепу» и наняла себе Якубовского // СМИ.ру, 2000
  90. ↑ Суд обязал "Новую газету" выплатить заместителю генпрокурора 600 тысяч рублейlenta.ru. Детектор медіа. 27 жовтня 2003. Процитовано 5 липня 2020.
  91. ↑ Сергей Кириенко выиграл иск к «Новой газете» // Лента.ру, 12 октября 2004
  92. ↑ Novaya Gazeta and Milashina v. Russia постановление ЕСПЧ от 3 октября 2017 года
  93. ↑ Роскомнадзор вынес предупреждение «Новой газете» за статью о «легальных националистах». NEWSru.com, 15.4.2010.
  94. ↑ Роскомнадзор предупредил «Новую газету». Роскомнадзор.
  95. ↑ Если мы не Запад, то кто мы? [Архівовано 2020-07-06 у Wayback Machine.] Новая газета.
  96. ↑ В статье Латыниной в «Новой газете» нашли экстремизм. BBC Russian, 2014/10/14.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
LiveJournal · Instagram · Facebook (рос.) · Facebook (англ.) · TikTok · Twitter
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Новая_газета&oldid=41701770