Норвезька мова — Вікіпедія

Норвезька мова
norsk
Поширення норвезької мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширена в	Норвегія
Регіон	Європа
Носії	4,8 млн.
Місце	115
Писемність	на основі латиниці
Класифікація	Індоєвропейська Германська Північно-германська (скандинавська) Західно-скандинавська
Офіційний статус
Офіційна	Норвегія
Регулює	Рада з питань норвезької мови
Коди мови
ISO 639-1	no — норвезька nb — букмол nn — нюношк
ISO 639-2	nor — норвезька nob — букмол nno — нюношк
ISO 639-3	nor — норвезька nob — букмол nno — нюношк
SIL	nor, nob, nno

Норвезька мова (норв. norsk) — мова з північної підгрупи германських мов, індо-європейської сім'ї мов, якою розмовляють у Норвегії^[1]. Норвезькі діалекти разом із шведськими та данськими діалектами утворюють континуум, у якому виникає феномен асиметричної взаємної зрозумілості (люди, які знають норвезьку, легше розуміють мови своїх скандинавських сусідів)^[2]. Також норвезьку вважають однією з найпростіших мов для вивчення для тих, хто вільно володіє англійською^[3].

Історично норвезька мова найближча до фарерської та ісландської мов. Однак завдяки значному впливу данської мови і деякому впливу шведської, норвезька мова близька також і до цих мов. Сучасніша класифікація розміщує норвезьку мову разом з данською та шведською в групу материкових скандинавських мов, на відміну від острівних скандинавських мов.

Через певну географічну ізоляцію окремих районів Норвегії існують значні розбіжності в лексиці, граматиці й синтаксисі серед діалектів норвезької. Також протягом сторіч письмовою мовою Норвегії була данська, внаслідок цього вони мають схожу орфографію.

Згідно з законодавством й урядовою політикою, у країні є дві офіційні форми норвезької мови — букмол (bokmål, букв. «книжкова мова») та нюношк (nynorsk, букв. «новонорвезька»). Формально кажучи, обидва варіанти письмової мови є еквівалентними та мають рівні права відповідно до Закону про використання мови в державних установах 1980 року^[4]. На практиці нюношку віддають перевагу лише близько 10% носіїв цієї мови^[5], хоча більшість місцевих різновидів мови передаються на письмі набагато краще^[6]. На це впливають нелінгвістичні проблеми, пов’язані зі сприйняттям обох форм письмової мови самими норвежцями, а також їхнє походження — у той час як букмол, заснований на датській, процвітав переважно в містах, нюношк, який має більш питомо норвезьке походження, пов'язаний переважно з сільською місцевістю. Необхідно зазначити, що це розділення, яке провокувало дискусії в суспільстві, суттєво впливало на норвезьку політику протягом тривалого часу^[7].

Класифікація[ред. | ред. код]

Норвезька — індоєвропейська мова з північної (скандинавської) групи германських мов. У генетичній моделі вона класифікується як західноскандинавська мова. До цієї підгрупи також входять фарерська та ісландська мови, які походять із західних давньоскандинавських діалектів^[8]. Більш пізні аналізи, враховуючи тривалий вплив Східної Скандинавії — спочатку данської протягом кількох століть^[a], а пізніше також шведської - постулюють новий поділ північної групи на континентальні мови — у цій групі норвезька, шведська та данська — і острівні мови — ісландська та фарерська^[9]. Основою для цієї позиції є значна (хоча і асиметрична) взаємна зрозумілість континентальних мов з одного боку та значні відмінності між норвезькою та острівними мовами з іншого^[2]. Однак дослідники норвезьких діалектів не погоджуються з ним, засновуючи свою думку на тому факті, що перекласифікація базувалася головним чином на подібності письмових мов, а польові дослідження ніколи не проводилися, щоб визначити, наскільки взаємну зрозумілість демонструють окремі діалекти^[10]. Насправді деякі західнонорвезькі діалекти демонструють значний консерватизм як у лексиці, так і в морфології^[11].

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Власна назва мови норвезькою, norsk, походить від «norrœnt», прикметника «nor(ð)rœnn», що спочатку означав «північний»^[12]. У Західній Скандинавії воно отримало додаткове значення «походить з півночі, пов’язане з північчю» і в багатьох контекстах використовувалося як іменник, звідси додавання вторинного прикметникового закінчення -skr (сучасне -sk, пор. англійське -ish і німецьке - isch)^[13]. Нова форма nornskr, ймовірно, почала використовуватися в середині XV-го ст., що означає «скандинавський з Норвегії» і є прямим предком сучасної форми^[14]. Назва мови норн, спорідненої з норвезькою, також походить від прикметника nor(ð)rœnn, але до нього не було додано афікса.

У Вікісловнику є сторінка норвезький.

В українській мові прикметник норвезький походить від назви країни Норвегія, яка, у свою чергу, походить від латинізованої форми Norvegia, відомої в Середньовіччя, що можна тлумачити як «північний шлях».

Історія[ред. | ред. код]

Дохристиянський період[ред. | ред. код]

Як і більшість європейських мов, норвезька походить від протоіндоєвропейської. Коли ранні індоєвропейці поширювалися Європою, вони ізолювалися один від одного, і розвивалися нові мови. У північно-західній Європі розвинулися германські мови, які далі розгалужуються на північногерманські мови, однією з яких є норвезька.

Вважається, що протоскандинавська мова розвинулася як північний діалект протогерманської мови протягом перших століть н. е. на території сучасної Південної Швеції. Це найдавніша стадія характерної північногерманської мови та мови, засвідченої в написах старшого футарка, найдавнішої форми рунічних алфавітів. Найдавніші висічені на незакріплених об’єктах, тоді як пізніші висічені на спеціальних рунічних каменях^[15]. Вони є найстарішою письмовою пам’яткою будь-якої германської мови. Але це була, так би мовити, псевдоабетка, адже руни містили передусім магічне значення, а кожен символ ніс автономне змістове навантаження. У часи вікінгів скандинавські мови поступово диференціюються й виокремлюється давньонорвезька мова, яку на письмі починають передавати молодшим футарком.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Розвій писемності прийшов до Норвегії разом з християнством, досить пізно — в XI ст., коли запозичено латинське письмо. Проте вже у XIV ст. Норвегію охопила пандемія чуми, яка залишила по собі повний занепад королівства (деякі історики говорять про втрату близько ⅔ населення), яке тепер підпало під владу шведської, а згодом данської держав.

Відтоді, від Кальмарської унії, Норвегія починає відлік своєї колоніальної історії під владою Данії. Як наслідок, аж до 1814 року данська мова домінувала в царині політичній, культурно-освітній, економічній тощо. Функціональність норвезької мови зведено до мінімуму. Читаючи данське письмо на власний манір, норвежці виробили своєрідний варіант дано-норвезької, який став асоціюватися з мовою норвезьких аристократичних освічених кіл, передусім столичних, хоч і був нічим іншим, як перекрученою чужою мовою. А в той час, як соціальні низи, периферія, спілкувалися сотнями діалектів, подекуди малозрозумілих центральним регіонам країни з огляду на географічну роздробленість Норвегії.

Новий час[ред. | ред. код]

По здобутті часткової незалежності 1814 р. Норвегія успадкувала цілком хаотичну мовну ситуацію: в столиці панувала дано-норвезька мова, освічена периферія вживала поряд з дано-норвезькою мовою чимало діалектизмів, тоді як простий норвезький селянин узагалі не вмів писати й читати своєю мовою. Науковці Норвегії розділилася на два табори: один із них очолив видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен (1812—1895), започаткувавши рух «норвегізації» дано-норвезької мови — модернізації правопису шляхом заміни ряду данських слів специфічними норвезькими, а також упровадження властиво норвезьких граматичних та фонетичних форм. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури — Ю. Лі, А. Х'єлланн, Г. Ібсен, Б. Б'єрнсон.

Геть іншу ідею запропонував Івар Осен. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність. У 40-х роках XIX століття він об'їхав практично всі регіони Норвегії, вивчив більшість діалектів, розробив на їхній основі (а головно спираючись на західно-норвезький діалект, яким спілкується другий за чисельністю населення регіон Норвегії після південно-східного — ареалу навколо Осло) нову літературну мову, «landsmål» (буквально «сільська мова»). Дано-норвезьку відповідно охрестили «riksmål» («державна мова», «мова королівства»). Однак фактично ландсмол зі своїм питомо норвезьким правописом (фонетичним) безпосередньо не співвідносився з жодним діалектом, адже був синтезом понад ста норвезьких діалектів, а тому йому одразу приклеїли «наліпку» штучності, вигадки, навіть авантюри.

І хоча цей варіант літературної норвезької мови є набагато ближчий до давньонорвезької мови, аніж дано-норвезький, «освічені кола» мало не одностайно опротестували право ландсмолу на існування, закидаючи йому присмак провінційності й простакуватості. Тож глибока дослідницька робота Осена могла залишитися в історії просто експериментом, якби ландсмол не підхопили письменники. О. Віньє одним із перших обрав саме цей варіант літературної норвезької мови. Також, наприклад, нюношком була заснована газета Сін о Сайн. Віньє вірив у витіснення «державної мови» «сільською мовою», переконуючи у цьому в своїх численних статтях. Тоді як видатний прозаїк та драматург Б. Б'єрнсон не визнавав за ландсмолом права використання на державному рівні.

Наприкінці XIX ст. мовне питання, окрім національного, набирає ще й соціального забарвлення. З ландсмолом асоціювала себе передусім сільська периферія та соціальні низи в містах, а ріксмол був атрибутом елітарних кіл найбільших міст.

Консервативна партія 1884 року на виборах до Стортингу поступилася лібералам. Як наслідок, 1885 р. ландсмол отримує статус другої державної мови в Норвегії. Відповідно до закону 1885 р. в школах діти могли вибирати, яким варіантом мови навчатися, тоді як читати мусили вміти обома. Зважаючи на чималі розбіжності в правописі текстів, у свідомість норвежців поступово закладалася певна анархія правописних норм. Мовне питання знову повисло у повітрі.

Новітній час[ред. | ред. код]

Така ситуація хвилювала державу перспективою низького рівня грамотності нації. У 1907 і 1917 рр. Стортинг провів дві послідовні правописні реформи на зближення обох мовних варіантів, вводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів.

А в цей час в інтелектуальних колах, навпаки, визрівала суперечка навколо правописних варіантів норвезької літературної мови. Чи не до особистого рівня доходила вона поміж Нобелівським лауреатом К. Гамсуном та А. Гарборгом, які від теплих дружніх стосунків перейшли до взаємних уїдливих зауважень власне в контексті мовної суперечки. Обидва з початку своєї літературної діяльності орієнтувалися на «норвегізацію» літературної мови, пліч-о-пліч витримуючи нападки консервативної старої гвардії, апологетів «чистого ріксмолу». Проте з часом погляди А. Гарборга еволюціонували в бік радикальних мовних реформ, і він починає писати виключно ландсмолом, тоді як Гамсун поступово ставав його ідейним опонентом. І вже 1918 року він публічно розкритикував реформи радикалізації ріксмолу.

Відповіддю на Гамсунову статтю став лист Гарборга до редакції газети. Коротенька цитата задля ілюстрації гостроти суперечки:

Він [Гамсун] хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі, бо ж провінційна данська мова — це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені в норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…

Держава й далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіантів. 1929 р. Стортинг перейменував ландсмол на «нюношк» (новонорвезька мова), а ріксмол на «букмол», стираючи в такий спосіб усі образливі відтінки з самих понять. Орфографічна реформа 1938 р. скоротила кількість подвійних форм у букмолі та новонорвезькій мові, перенісши частину їх у ранг «побічних» форм (так званих «форм у дужках»), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до єдиної в далекому майбутньому.

До завершення XX ст. в результаті цілої низки державних ініціатив букмол та нюношк частково наблизилися одна до одної, проте так і не втратили свого самостійного значення, зберігши самобутній колорит.

Сьогодення[ред. | ред. код]

Вікіпедія має розділ
норвезькою мовою
Wikipedia:Forside

Неофіційна, але широко вживана письмова форма riksmål («державна мова»), вважається консервативнішою, ніж букмол, а неофіційна «høgnorsk» («висока норвезька») — консервативнішою, ніж нюношк. Букмол і riksmål частіше використовують у міських і приміських місцевостях, а нюношк — у сільській, зокрема він розповсюджений в Західній Норвегії. Державне радіо й телебачення в країні йде як букмолом, так і нюношком. Від усіх державних установ вимагається підтримка обох мов.

Близько 82 % норвезьких школярів навчаються букмолом, а 18 % — послідовно обирають нюношк. І цей відсоток упродовж останніх 50 років є переконливо сталим. Одні періодичні видання друкують винятково чистим букмолом, інші новонорвезькою, а ще інші дозволяють собі плутанину букмолу, нюношку та діалектизмів.

Крім того, в апологетів новонорвезької мови, як у кожної меншості, виросло болюче почуття образи. Спроба стерти їхню ідентичність викликає в них моральний опір, що вже глибоко вкоренився в генотипі норвежця — прихильника нюношку. Разом з тим, останнім часом нюношк використовують як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві нормі літературної мови.

На сторожі недоторканості обох літературних норм стоять письменники та культурні діячі з обох сторін. Співвідношення друкованої продукції на сьогодні 90:10 на користь букмолу. Кожна з літератур має свої тенденції та напрямки розвитку, свої періоди розквіту та занепаду. На зламі XX—XXI стт. новонорвезьку літературу накреслила на карту світу слава театру абсурду Йона Фоссе, якого західні критики охрестили спадкоємцем Ібсена. Окрім того, кожна література є надзвичайно своєрідною, і це перевага існування фактичної двомовності.

Відповідно, норвезька Вікіпедія існує також у двох варіантах — букмолом та нюношк.

Фонетика і фонологія[ред. | ред. код]

Фонологія норвезької мови нагадує фонологію шведської^[16], але норвезька не має єдиного стандарту вимови. Через значну діалектну фрагментацію та високий престиж регіональних мов усі варіанти вимови вважаються еквівалентними^[17][18]. Норвезька відносно близька до балансу приголосних і голосних, і хоча голосні є відносно стабільними (є невеликі варіації в окремих діалектах), тоді як відмінності в системі приголосних досить значні. В більшості діалектів можна простежити близько 18-ти монофтонгів та 6-ти дифтонгів^[11][17].

Голосні[ред. | ред. код]

Монофтонги[ред. | ред. код]

Норвезька мова має дев'ятнадцять голосних звуків. Довжина важлива лише в наголошених складах (довжина, отже, пов’язана з наголосом, тоді як, наприклад, в українській довгі голосні відсутні). Крім того, ненаголошені голосні скорочуються^[19]. /ə/ зустрічається лише в ненаголошених складах.

У східних і треннелазьких діалектах з'являється явище вокальної гармонії (jamning). Цей процес може бути повним (utjamning), тобто голосні стають ідентичними (наприклад, vera^nørront → varra^trøn. /ˈʋɑɾɑ/; være^bm. /ˈʋæːɾə/, vere^nn. /ˈʋeːʀə/), або частковим (tiljamning), тобто голосні стають ближчими один до одного за певними ознаками, наприклад, округленням або довжиною, але залишаються різними (наприклад, vika^nørront → vekko^sunnm. /ˈʋeku/; uke^bm. /ˈʉːkə/, veke^nn. /ˈʋeːkə/)^[20] Норвезька вокальна гармонія обмежена тими словами, кореневий склад яких у давньоскандинавській складався з короткого приголосного та короткого голосного^[9].

Дифтонги[ред. | ред. код]

Норвезька мова має три фонематичних дифтонги: /œɪ æɪ æʉ/^[16]. Частота їх появи неоднакова між окремими діалектами — чим далі на схід, тим рідше трапляються дифтонги^[10]. Це є наслідком історичних процесів монофтонгізації, що відбувалися у східній частині країни. Крім трьох фонематичних дифтонгів, з середини ХХ століття спостерігається поява нових дифтонгів: /ɛɪ ɔɪ ɑɪ/, поширення яких обмежується запозиченнями^[21]. Деякі дослідники схильні сприймати норвезькі дифтонги як послідовність голосний + напівголосний [j w], подібно до данської^[18].

Приголосні[ред. | ред. код]

Перелік норвезьких приголосних піддається значним діалектним коливанням^{[10][11][16][19]}. На фонематичному рівні відмінності стосуються реалізації ротичного приголосного, який на заході та півдні країни реалізується як глухий ([χ]) чи дзвінкий язичковий фрикативний ([ʁ]), або як дзвінкий язичковий дрижачий ([ʀ])^[16], що перешкоджає його асиміляції з наступним приголосним і утворенню ретрофлексних приголосних замість кластерів^[11], а також злиття фонем /ʂ/ і /ç/ в один звук, зазвичай [ʃ~ʂ]. Таке явище стає все більш поширеним, особливо серед молоді^[22]. Проте процес злиття фонем /ʂ/ і /ç/ зустрічає певний соціальний спротив і має негативний характер^[23].

На алофонічному рівні відмінності більші. Передусім вони стосуються:

• способу вимови групи приголосних rd, яка в треннелазькому, східно-норвезькому та в південних північно-норвезьких діалектах артикулюється як [ɽ], зазвичай називається «жирний l» (tjukk l). Його статус як фонеми є дискусійним через свідоме уникнення цього звуку при акуратній вимові^[10];
• розподілу дзвінких і глухих проривних. У південних і південно-західних норвезьких діалектах вони озвучуються в позиції між голосними (леніція; kake «торт» → [ˈkɑːgə]; baker «пекар» → [ˈbɑːgæʁ]; piker «дівчата» → [ˈpiːgɵʁ]). Примітно, що подібний процес раніше траплявся в Данії;
• дисиміляція груп приголосних, подібно до ісландської. Це особливість сільських діалектів західної Норвегії. У результаті дисиміляції перший елемент подвоєння змінюється на ударний, що відповідає місцю творення (nn > [dn]: kunne [ˈkʉdnɑ], ll → [dl]: kalle [ˈkɑdlɑ], mm → [bm]: gammal [ˈgɑbmɑl])^[16]. За аналогією цей процес часто поширюється на ретрофлексні приголосні, особливо [ɳ], який приймає вимову [dn]: barn [bɑdn]^[11];
• переддихання проривних приголосних^[24].

Просодія[ред. | ред. код]

Динамічний наголос[ред. | ред. код]

Норвезький динамічний наголос найчастіше падає на останній склад, який закритим (структура CVC) або містить довгий голосний (структура CVː) - kaste, stryke^[18]. Це правило стосується насамперед рідної лексики^[21]. Є три основних винятки:

• у похідних, утворених додаванням префікса рідного походження, наголос може падати на префікс (forstand, unngå, vantru, ale forsøk, unnvike, vanhelse)^[16];
• динамічний наголос ніколи не падає на запозичені з нижньонімецької мови префікси an-, be- та ge-, які також часто сприймаються як частина кореня, а не словотвірної морфеми^[25].
• у латинізмах і галліцизмах зазвичай зберігається місце наголосу з мови оригіналу (professor, informasjon, kafé, klisjé)^[21].

Трапляється випадок проклітики чи енклітики, особливо коли вираз не маркований емоційно чи стилістично.

Тонічний наголос[ред. | ред. код]

Хоча тонічний наголос спостерігається в норвезькій, не можна сказати, що він важливий. Про це свідчить, з одного боку, невелика кількість мінімальних пар, які можна було б розрізнити лише за цією ознакою, і ще менша кількість таких мінімальних пар. які контекстуально важко розрізнити^[26] і, з іншого боку, їх зникнення в багатьох діалектах північної Норвегії та району Гордаланн^[b][10]. Походження норвезького та шведського тонічного наголосів, а також, найімовірніше, спорідненого з цим датського stød^[27], не було повністю пояснено^[28]. У норвезькій мові є два тони, фонетична реалізація яких відрізняється в різних регіонах^[29]. У західних діалектах тон 1 починається з високого рівня на наголошеному складі й опускається в подальших сегментах висоти, а тон 2 починається з низького рівня на наголошеному складі й лише трохи знижується в наступних сегментах висоти звуку. У східних діалектах тон 1 починається з високого наголошеного складу, трохи знижується, а потім знову підвищується в наступних сегментах висоти, тоді як тон 2 починається так само високо, але значно падає, перш ніж знову підвищуватися^[16][18]. У діалектах без тонального протиставлення інтонація слова близька до західнонорвезької тональності 1^[29]. У тонічних діалектах різниця між тонами може бути розмитою в емоційно або стилістично забарвленій вимові^[30].

Граматика[ред. | ред. код]

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Норвезька — мова зі слабко розвиненою, спрощеною флексією, але в той же час з активним словотворенням. Належить до аналітичних синтетичних мов^[25][31][32]. Тенденція до поступового відходу від позначення граматичних категорій у германській мовній сім’ї не є новою; вона вже була продемонстрована дуже рано в засвідченій готській мові, в якій були відсутні окремі форми для місцевого, орудного та відкладного відмінків^[33]. Тоді ж з'явилися специфічні для цієї сім'ї новотвори, наприклад аблаут кореневої голосної у дієслові, які різною мірою збереглися донині. Морфологічна консервація норвезької мови низька^[31], що призводить до досить жорсткого порядку слів у реченні. Синтаксичні правила, що схожі на сучасні, виникли в часи Середньовіччя^[34]. Схожий синтаксис застосовуються до інших континентальних скандинавських мов — завдяки більшій морфологічній консервації ісландська та фарерська допускають більшу свободу в структурі речень^[35].

Словозміна[ред. | ред. код]

Дієвідмінювання[ред. | ред. код]

Норвезькі дієслова відмінюються за часом (теперішній/«минулий»^[35] і минулий) і способом (дійсний, наказовий, деякі дієслова також суб'єктний). Крім того, деякі дієслова також мають зворотно-пасивну форму (норв. s(t)-passiv), у деяких випадках граматикалізовану. Зникла змінюваність за окремими особами^[en]; числова флексія збереглася в деяких діалектах^[11], але жоден із сучасних варіантів письмової мови не допускає її в правописі^[25][31]. Крім того, норвезьке дієслово має три безособові форми: інфінітив, дієприкметник теперішнього часу та дієприкметник минулого часу, остання з яких використовується для створення аналітичних форм часу перфект і власного пасивного стану. Як і в інших германських мовах, дієслова можуть бути сильними, тобто їх відмінювання може передбачати заміну кореневої голосної (залишок індоєвропейської апофонії), або слабкими, тобто їх відмінювання передбачає додавання відповідного суфікса. Існує також невелика група питомих дієслів, які отримують суфікс умляуту при відмінюванні, а також (у букмолі) запозичені з нижньонімецької мови з їхнім умляутом^[31]. Відмінювання у нюношку більш консервативне^[25].

Словозміна іменників[ред. | ред. код]

У норвезькій мові флексійні закінчення позначають такі граматичні категорії: число (однина або множина), рід (чоловічий, жіночий і середній) і означеність (означена та неозначена форми). Крім того, особові займенники мають форму залежного відмінка, а прикметники та прислівники мають ступені. У деяких діалектах означені іменники можуть мати окрему форму давального відмінка, як у стандартній румунській^[11][25][36].

Розрізнення між чоловічим і жіночим родом є необов’язковим у букмолі; в деяких діалектах форми, що позначають їх, злилися в одну (спільний рід), що додатково посилилося пізнішим данським впливом — данська мова має спільний і середній роди^[25]. Уникання форм жіночого роду часто відбувається свідомо, оскільки вживання спільного роду здавна асоціювалося з мовленням освіченого міського населення. Наразі Норвезька мовна рада рекомендує використовувати артикль жіночого роду для букмолського стандарту, коли референтом даного слова є жінка (наприклад, jente «дівчина», kone «дружина», tulle «маленька дівчинка» тощо)^[37]. У нюношк спільного роду нема, а свобода вибору артикля поширюється лише на вузьку групу слів^[25].

Прикметники відмінюються так само, як і дієприкметники — за родом, числом і означеністю. У правильних прикметників означена форма завжди дорівнює формі множини, а форма жіночого роду завжди дорівнює формі чоловічого роду. Крім того, вони мають три ступені, а форма середнього роду відповідає дієприкметниковому прислівнику. Більшість прикметників відмінюються за правилами, наведеними в таблиці нижче.

Виключення:

Букмол

• Liten «маленький» і annen «інший» відмінюються по власним правилам.
• Прикметники із закінченнями -e та -ete, а також прикметник bra «хороший» не відмінюються.
• у ступенях порівняння прикметники ung «молодий», stor «великий», tung «важкий», lang «довгий» і прислівник få «кілька» змінюють кореневу голосну, а прикметники god «добрий», vond «поганий» , gammel «старий» і прислівники mange «багато» і mye «багато» мають додатковий суплетивізм.

Нюношк

• Liten «маленький» і annan «інший» відмінюються по власним правилам.
• Прикметники із закінченнями -а, -e та -ete, а також прикметник bra «хороший» не відмінюються.
• у ступенях порівняння прикметники ung «молодий», stor «великий», tung «важкий», lang «довгий» і прислівник få «кілька» змінюють кореневу голосну, а прикметники god «добрий», vond «поганий» , gamal «старий» і прислівники mange «багато» і mykje «багато» мають додатковий суплетивізм.

У межах іменників змінюються також особові, неозначені та вказівні займенники. Залишки давньоскандинавського відмінювання збереглися в особистих займенниках — подібно до багатьох інших мов, у яких флексія зникає, і тут збереглися залежні форми, які в даному випадку є продовжувачами знахідних відмінків^[9]. Проте в деяких говірках спостерігається поступове злиття підметових і залежних форм^[10].

Синтаксис[ред. | ред. код]

Стверджувальне речення[ред. | ред. код]

Норвезький синтаксис переважно має порядок слів SVO. Підмет займає початкову позицію речення, за ним йде присудок, а потім об’єкт. Як і багато інших германських мов, вона дотримується правила V2, яке означає, що кінцеве дієслово незмінно є другим елементом у реченні^[25][36]:

Jeg spiser fisk i dag

Я їм рибу сьогодні.

Jeg vil drikke kaffe i dag

Я хочу випити кави сьогодні.

Заперечення[ред. | ред. код]

Заперечення в норвезькій мові виражається словом ikke, яке буквально означає «ні» і практично завжди стоїть після дієслова. Винятком є складні речення^[36].

Hunden kom ikke tilbake med ballen.

Собака не повернеться з м'ячем.

Det var hunden som ikke kom tilbake.

Це був собака, що не повернувся.

Запитання[ред. | ред. код]

Питання створюються за допомогою інверсії, яка передбачає розміщення присудка на першій позиції в реченні, або шляхом додавання питального займенника — тоді присудок залишається на другій позиції^[36]:

Kommer du i morgen?

Прийдеш вранці?

Hva er det du leser?

Що ти читаєш?

Діалекти[ред. | ред. код]

Існує чотири основні норвезькі діалекти^[10]:

• північнонорвезький (nordnorsk) — вживаний у північній частині країни (Фіннмарк, Нурланн і Тромсьо, північна частина колишнього фюльке Нур-Треннелаг);
• треннелазький (trøndersk) — вживаний у центральній частині країни (Сер-Треннелаг, південна частина Нур-Треннелаг, північна частина Мере-ог-Ромсдал, Ємтланд, Гер'єдален);
• східнонорвезький (østlandsk/austlandsk) — вживаний у східній частині країни та в Богуслені;
• південнонорвезький (vestlandsk) — вживаний на південному заході Норвегії.

Вищевказаний поділ є найпоширенішим, хоча інколи дослідники розрізняють від двох до шести різних діалектів^[38]. Окремі діалекти відрізняються насамперед лексикою та вимовою, тоді як морфологічні та синтаксичні відмінності менші та значно рідші^[11]. Ізоглоса між східним і західним діалектами вважається вирішальною, оскільки вона стосується багатьох ознак, які дозволяють відрізнити обидва мовні варіанти один від одного. До них належать: закон тяжіння складу (jamvekt^[39]; зустрічається у східному діалекті, а не в західному), наявність «жирного l» (присутній на Сході, а не на Заході), відмінність у реалізації тонічного наголосу (на Заході - низький тон, на Сході - високий тон) і наявність увулярного ротичного приголосного (є на Заході, а не на Сході)^[17][38].

Сучасні діалектні відмінності, найімовірніше, почали розвиватися в давньоскандинавській; це говорить про наявність в ісландській і фарерській мовах фонетичних особливостей, характерних для регіонів, звідки прибули колонізатори островів^[40]. В даний час, однак, діалектні відмінності дещо згладжуються. Це пов’язано з причинами, які часто є лише опосередковано лінгвістичними або повністю позамовними, такими як глобалізація, урбанізація або вплив письма на мовлення^[38] тощо. У Норвегії особливо спостерігається експансія міських діалектів у сільську місцевість^[11] та вирівнювання діалектних відмінностей^[10][17].

Важливо зазначити, що букмол і нюношк не є діалектами норвезької мови, а є варіантами писемності. Мало норвежців наближають свою вимову до письмових стандартів; цей процес відбувається на державному радіо і телебаченні, суто офіційними мовами, а також під час викладання норвезької мови як іноземної^[21].

Сьогоднішньою тенденцією є регіоналізація діалектів, що призводить до зникнення дрібніших діалектних ознак і злиття сільських діалектів із найближчим більшим діалектним різновидом. Діалекти також є сферою гумору як у професійних, так і в побутових ситуаціях^[41].

Абетка[ред. | ред. код]

Норвезька абетка ґрунтується на латинській і є ідентичною данській. Містить 29 букв, це 26 літер латинського алфавіту та букви Ææ, Øø, Åå. Літери Qq, Ww, Xx, Zz трапляються лише в іноземних словах.

Букви c, q, w, x, z використовують тільки в запозиченнях. Коли чужизм асимілюється в норвезькій мові, його запис змінюється відповідно до вимови й принципів норвезької ортографії: початкова zebra «зебра» записується як sebra. Перелічені букви також використовують у деяких норвезьких прізвищах через історичні причини.

Деякі букви можуть писати з діакритикою: é, è, ê, ó, ò, ô. У новонорвезькій також трапляються ì, ù та ỳ. Діакритичні знаки не обовʼязкові, але в деяких випадках можуть використовувати для розрізнення омонімів: for «для/до», fór «пішов», fòr «борозна» та fôr «корм». Запозичення можуть писати і з іншими діакритиками: ü, á, à.

Різниця між букмолом та нюношком[ред. | ред. код]

Багаторічна влада Данії наклала суттєвий відбиток на письмову мову скоро незалежної Норвегії, створивши два діаметрально протилежні варіанти, які протягом мовного конфлікту не змогли досягти консенсусу та єдності. Букмол можна назвати сильно норвегізованою данською^[g], водночас як нюношк умістив сотні діалектів країни.

Лексика

Букмол має великий словниковий запас запозичених слів з данської та інших мов, тоді як нюношк також використовує багато тих самих слів, і водночас також має вдосталь тих, що походять з норвезьких діалектів. Різниці починаються з займенників, як-от «я» буде «jeg»^bm. та «eg»^nn.. Але варто брати до уваги, що в нюношк паралельно з «eg» співвіснують також більш локальні форми: «e», «ek», «ei», «æ», «je», «jei» тощо. Далі з прикладів: «Норвегія» — «Norge»^bm. і «Noreg»^nn., «їсти» — «å spise»^bm. й «å ete»^nn., «різниця» — «forskjell»^bm. і «skilnad»^nn., «розчарований» — «skuffet»^bm. і «vonbroten»^nn. тощо^[42].

Граматика

Основна відмінність між букмолом і нюношком полягає в граматиці, зокрема у формі та відмінюванні слів. Букмол дотримується граматичних правил письмової данської мови, тоді як нюношк має власні унікальні правила, засновані на норвезьких діалектах. Наприклад, в букмолі жіночий рід опціональний (по аналогії з данською, де існує спільний і середній роди), водночас як в нюношк він є широко розповсюдженим і активно вживаним^[42].

Передача українською мовою[ред. | ред. код]

• Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвегії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 04 жовтня 2006 р. № 101)^[43] — 34 стор.

Оскільки норвезька абетка ідентична данській, то див. також:

• Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Данії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 10 березня 2006 р. № 20)^[44]

Приклад[ред. | ред. код]

«Заповіт» Тараса Шевченка норвезькою мовою, переклад Сергія Халіпова^[45]:

Джерела[ред. | ред. код]

У Вікісловнику є сторінка Категорія:Норвезька мова.

Використані джерела[ред. | ред. код]

Норвезькою[ред. | ред. код]

• Jan Terje Faarlund, Svein Lie, Kjell Ivar Vannebo. Norsk referansegrammatikk. // — Осло: Universitetsforlaget, 1997. 1223 с. ISBN 82-00-22569-0 (норв.)
• Jarle Rønhovd, Ole-Jørgen Johannessen. Norsk morfologi. // — Осло: Gyldendal, 1993. 163 с. ISBN 9788241702082 (норв.)
• Øivind Maurud. Nabospråksforståelse i Skandinavia. // — Осло: Nordiska Rådet, 1976. 200 с. ISBN 87-503-2037-8 (норв.)
• Kjell Venås. Dialekt og normaltalemåle. // — Осло: Apollon, 1998. 48 с. ISSN 0803-6926 (норв.)
• Arne Torp: Nordiske sprog i fortid og nutid. Sproglighed og sprogforskelle, sprogfamilier og sprogslægtskab. // — Копенгаген: Nordisk Ministerråd, 2004. 127 с. ISBN 92-893-1041-3 (норв.)
• Martin Skjekkeland. Dei norske dialektane: tradisjonelle særdrag i jamføring med skriftmåla. // — Осло: Høyskoleforlaget, 1997. 283 с. ISBN 9788276341034 (норв.)
• Gjert Kristoffersen. Kort innføring i norsk fonologi. // — Берген: UiB, 2015. 70 с. (норв.)
• Arne Vanvik. Norsk fonetikk. // — Осло: Universitetet i Oslo, 1979. 86 с., ISBN 9788299058407 (норв.)
• Ernst Håkon Jahr. Den Store dialektboka. // — Осло: Novus, 1990. 222 с. ISBN 8270991678 (норв.)
• Jan Ragnar Hagland. Gammalislandsk og gammalnorsk. // — Берген: Fagbokforlaget, 2013. 638 с. (норв.)
• Marit Aamodt Nielsen. Syntaktisk utvikling fra urnordisk til mellomnorsk. // — Осло: Fagbokforlaget, 2013. 598 с. ISSN 978-82-450-1109-8 (норв.)
• Anne Golden, Kirsti Mac Donald, Else Ryen. Norsk som fremmedspråk: grammatikk. // — Осло: Universitetsforlag, 2008. с. 304 ISBN 9788215012421 (норв.)
• Åse-Berit Strandskogen. Norsk fonetikk for utlendinger. // — Вид. 4-те. // — Копенгаген: Gyldendal, 1979. 188 с. ISBN 978-8205101074 (норв.)

Англійською[ред. | ред. код]

• The Nordic Languages, ред. Oskar Bandle, Lennart Elmevik, Gun Widmark // — Берлін: Walter de Gruyter, 2002. 1057 с. ISBN 9783110148763 (англ.)
• Theodora Bynon. Historical Linguistics. // — Кембридж: Cambridge University Press, 1977. 301 с. ISBN 9781139165709 (англ.)
• Wayne Harbert. The Germanic Languages. // — Кембридж: Cambridge University Press, 2007. 510 с. ISBN 9780511268854 (англ.)
• Gjert Kristoffersen. The Phonology of Norwegian. // — Вид. іл. передрук. — Оксофорд: Oxford University Press, 2000. 366 с. ISBN 9780198237655 (англ.)
• Eva Gårding, Gösta Bruce, Robert Bannert. Nordic Prosody: Papers from a Symposium, томи 15-18 // — Лунд: Lund University, 1978. с. 301 (англ.)

Німецькою[ред. | ред. код]

• Wolfgang Krause. Handbuch des Gotischen. // — Мюнхен: C. H. Beck, 1953. 306 с. ASIN B0039BU35O (нім.)

Українською[ред. | ред. код]

• Ірина Сабор. «Правописна криза»: норвезький досвід // Ї. — 2004. — № 4. (укр.)

Додаткові матеріали[ред. | ред. код]

Мовний конфлікт[ред. | ред. код]

• Oddmund Løkensgard Hoel. Nasjonalisme i norsk målstrid 1848-1865. // — Осло: Noregs forskingsråd, 1996. 418 с. ISBN 8212006956 (норв.)
• Arne Garborg. Den ny-norsk sprog, og nationalitetsbevaegelse. // — Християнія: Cammermeyer, 1877. 239 с. (норв.)
• Einar Haugen. Riksspråk og folkemål. Norsk språkpolitikk i det 20. århundre. // — Осло: Universitetsforlaget, 1969. 362 с. (норв.)
• Bodil Stenseth. En norsk elite : nasjonsbyggerne på Lysaker 1890-1940. // — Осло: Aschehoug, 1993. 193 с. ISBN 8203168574 (норв.)
• Øystein Sørensen. Bjørnstjerne Bjørnson og nasjonalismen. // — Осло: Cappelen, 1997. 265 с. ISBN 8202162408 (норв.)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання на джерела[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Норвезько-український словник [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.]
• Норвезька мова на сайті Ethnologue: Norwegian. A language of Norway (англ.)
• Норвезька мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Norwegian [Архівовано 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Норвезька мова на сайті WALS Online: Language Norwegian [Архівовано 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)

Література та бібліографія Open Library Тематичні сайти Quora · Yleinen suomalainen ontologia · Zhihu Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика норвезька енциклопедія · Латвійська національна енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · American Cycl. (1879) · BabelNet · Encyclopédie Larousse · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN · NicoNicoPedia Довідкові видання KBpedia · National Historical Museums of Sweden · WordNet · Nuovo soggettario · Англійська Вікідія · Баскська Вікідія · Французька Вікідія · Namuwiki Нормативний контроль BNF: 119797174 · Freebase: /m/05f_3 · GND: 4120291-0 · J9U: 987007536120205171 · LCCN: sh85092722 · NDL: 00568691 · NKC: ph123330