French
DeutschНікколо Паганіні — Вікіпедія
| Нікколо Паганіні | |
|---|---|
| Niccolò Paganini | |
 | |
| Портрет Паганіні. Малюнок художника Енгра | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 27 жовтня 1782 |
| Місце народження | Генуя, Генуезька республіка |
| Дата смерті | 27 травня 1840 (57 років) |
| Місце смерті | Ніцца, Франція |
| Поховання | кладовище Віллеттаd[1] |
| Громадянство |  Генуезька республіка |
| Національність | італієць |
| Професія | композитор та скрипаль |
| Вчителі | Фердинандо Паер, Alessandro Rollad, Gasparo Ghirettid і Крейцер Рудольф |
| Відомі учні | Camillo Sivorid |
| Інструменти | скрипка |
| Жанр | каприси,п'єси,концерти,етюди |
| Нагороди |  |
| Автограф |  |
 Файли у Вікісховищі | |
Нікколó Паганíні (італ. Niccolò Paganini; 27 жовтня 1782, Генуя — 27 травня 1840, Ніцца) — італійський скрипаль-віртуоз, композитор та гітарист.
Одна з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII–XIX століть.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 27 жовтня 1782 року в Генуї. Одинадцятирічним хлопчиком Паганіні вперше виступив привселюдно в Генуї. В 1797 році, після короткого періоду занять у місті Парма з А. Роллою, зробив своє перше концертне турне Ломбардією. Своєрідність манери гри, ні з чим не порівнянна легкість володіння інструментом незабаром принесли йому популярність на теренах усієї Італії. Від 1828 до 1834 років він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи. Паганіні грав у Німеччині, Франції, Австрії, Англії. У Німеччині він купив собі титул барона, яким в Німеччині торгували декілька десятиліть.
Два останні роки життя[ред. | ред. код]
Творчий шлях Паганіні був раптово перерваний у 1838 році — причинами тому було підірване здоров'я музиканта, яке надзвичайно погіршилося, й ряд публічних скандалів, що виникли навколо його фігури. Два останні роки життя Паганіні були надзвичайно важкими. Він мав хворі суглоби, кишки, горло. Надзвичайно важкими були сухоти, що зруйнували голосові зв'язки і у Паганіні зовсім зник голос. Він міг вести діалог лише з допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт.
Помер маестро в Ніцці 27 травня 1840 року.
Заборона на поховання[ред. | ред. код]
Неприємності не оминали віртуоза як при житті, так і після смерті. Він і сам напустив багато туману навколо своєї особи, що спричинило появу чуток про зв'язок із чортом і нечистою силою. Після смерті Паганіні єпископ міста Ніцца, де лікувався музикант, заборонив правити заупокійну месу. Труп забальзамували і кілька разів перевозили в різні схованки. Лише наприкінці ХІХ століття папа римський скасував суворе рішення єпископа Ніцци і тіло було поховане в місті Парма.
Надзвичайно скупий Паганіні[ред. | ред. код]
Сучасники знали його як надзвичайно скупу особу. Гастролер мав чималі гонорари. Наприкінці життя за Паганіні числився великий рахунок у банку Ротшильда.
Але часом Паганіні, який досяг фінансового успіху, дозволяв собі широкі жести. Після концерту композитора Берліоза в Парижі у 1838 році розчулений Паганіні дав наказ своєму банкіру видати Берліозу 20 000 франків на утримання. Адже всім було відомо, як бідував Берліоз.
Дивовижна колекція скрипок Паганіні[ред. | ред. код]
Віртуоз добре знався на музичних інструментах. Він мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці. Окремо виділяв Паганіні скрипку роботи Гварнері, яку по заповіту отримало рідне місто музиканта — Генуя. Уславлений інструмент хтось влучно назвав «Удова Паганіні». По заповіту музиканта «Удова Паганіні» передана у власність міста Генуя.
Впливи Паганіні[ред. | ред. код]
Все скрипкове мистецтво наступних епох розвивалося під впливом стилю Паганіні — вживання флажолетів, піцикато, подвійних нот і різних акомпанувальних фігурацій. Його власні твори насичені дуже важкими пасажами, за якими можна судити про багатство технічних прийомів Паганіні. Деякі із цих композицій становлять собою лише історичний інтерес, але інші — наприклад, Перший концерт ре мажор, Другий концерт сі-мінор й 24 каприси — посідають почесне місце в репертуарі виконавців сьогодення.
Галерея портретів Паганіні[ред. | ред. код]
-
Портрет-гравюра Нікколо Паганіні -
Худ. Е. Делакруа, портрет Паганіні, Вашингтон, збірка Філіпс
Творчий доробок[ред. | ред. код]
|
|
Образ у літературі[ред. | ред. код]
Дитячі роки Нікколо описані в книзі «Ірина Хомин про Карла Гаусса, Астрід Ліндгрен, Нікколо Паганіні, Каміллу Клодель, Ван Гога, Соломію Крушельницьку» / І. Хомин. — Київ : Грані-Т, 2008. — 135 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-165-0
Життю та творчості Нікколо Паганіні присвячена книга радянського історичного романіста та письменника-біографа А. К. Виноградова «Засудження Паганіні» (рос. Анатолий Виноградов «Осуждение Паганини»), видана 1936 року.
Легенді про угоду Паганіні з дияволом присвятив свою новелу «Скрипка Паганіні» Олександр Купрін.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У місті Кривий Ріг є вулиця Паганіні.
У місті Дніпро є провулок Паганіні.
Див. також[ред. | ред. код]
- 2859 Паганіні — астероїд, названий на честь музиканта[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.cimiterodellavilletta.parma.it/villetta/scheda.asp?idItem=14390
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання[ред. | ред. код]
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Нікколо Паганіні |
- Сайт, присвячений музикантові [Архівовано 5 грудня 2006 у Wayback Machine.](італ.)(англ.)
- Нікколо Паганіні, енциклопедія «Кругосвет»(рос.)
- 24 каприси Паганіні, mp3 [Архівовано 25 листопада 2006 у Wayback Machine.]
- Конкурс скрипалів імені Н.Паганіні в Росії
- http://maysterni.com/publication.php?id=155240 [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.]
