Ніхон-сікі — Вікіпедія

Ніхон-сікі (яп. 日本式ローマ字, досл. «латинізація у японському стилі», латинізовано як Nihonsiki в самій системі) — це система латинізації для японської мови. Серед основних систем латинізації японської мови вона є найбільш стандартною та має майже однозначну відповідність до символів кани.

Історія[ред. | ред. код]

Система була створена фізиком Аїкіцу Танакадате (田中館 愛橘) в 1885 році[1] з наміром замінити систему латинізації Гепберна.[2] Намір Танакадате полягав у тому, щоб повністю замінити традиційні японські системи письма кандзі та кану на латинізовану систему, яка, на його думку, полегшить Японії конкуренцію із країнами заходу. Оскільки система була призначена для японців, для використання у письмі своєю мовою, вона набагато більш стандартна, ніж романізація Гепберна, і, на відміну від неї, не ставить за мету точну передачу звуків. 

Наступником Ніхон-сікі стала система Кунрей-сікі, що була затверджена у 1937, після дебатів на тему, яку систему має використовувати уряд Японії: Гепберна чи Ніхон-сікі. Вона майже повністю ідентична до Ніхон-сікі, але об'єднує парні склади di/zi ぢ/じ, du/zu づ/ず, dya/zya ぢゃ/じゃ, dyu/zyu ぢゅ/じゅ, dyo/zyo ぢょ/じょ, wi/i ゐ/い, we/e ゑ/え, kwa/ka くゎ/か, та gwa/ga ぐゎ/が, чиї вимови є однаковими у сучасній японській мові. Наприклад, слово かなづかい (канадзукай), записується як kanadukai у Ніхон-сікі, вимовляється як kanazukai у сучасній японській мові, і латинізовано таким чином у системі кунрей-сікі. Однак, деякі носії японської розрізняють звуки づ і ず і отже система ніхон-сікі не є повністю застарілою. Міжнародна організація зі стандартизації має систему кунрей-сікі під номером ISO 3602. Система JSL, що призначена для викладання японської іноземним студентам, також заснована на ніхон-сікі.

Ніхон-сікі вважається найбільш стандартною системою латинізації японської мови, оскільки вона має сувору форму «один символ кани, дві літери». Оскільки вона має унікальні форми, що відповідають кожній із відповідних пар омофонів кани, перерахованих вище, це єдина формальна система латинізації, яка дозволяє перехід до кани без втрат (майже), але стандарт не вимагає точного написання необхідного щоб розрізняти ô 王/おう, ou 追う/おう і oo 大/おお. (Додаткову інформацію див. у статті про хірагану)

Ґоджюон Йоон
あ/ア a い/イ i う/ウ u え/エ e お/オ o (ya) (yu) (yo)
か/カ ka き/キ ki く/ク ku け/ケ ke こ/コ ko きゃ/キャ kya きゅ/キュ kyu きょ/キョ kyo
さ/サ sa し/シ si す/ス su せ/セ se そ/ソ so しゃ/シャ sya しゅ/シュ syu しょ/ショ syo
た/タ ta ち/チ ti つ/ツ tu て/テ te と/ト to ちゃ/チャ tya ちゅ/チュ tyu ちょ/チョ tyo
な/ナ na に/ニ ni ぬ/ヌ nu ね/ネ ne の/ノ no にゃ/ニャ nya にゅ/ニュ nyu にょ/ニョ nyo
は/ハ ha ひ/ヒ hi ふ/フ hu へ/ヘ he ほ/ホ ho ひゃ/ヒャ hya ひゅ/ヒュ hyu ひょ/ヒョ hyo
ま/マ ma み/ミ mi む/ム mu め/メ me も/モ mo みゃ/ミャ mya みゅ/ミュ myu みょ/ミョ myo
や/ヤ ya ゆ/ユ yu よ/ヨ yo
ら/ラ ra り/リ ri る/ル ru れ/レ re ろ/ロ ro りゃ/リャ rya りゅ/リュ ryu りょ/リョ ryo
わ/ワ wa ゐ/ヰ wi ゑ/ヱ we を/ヲ wo
ん/ン n
Дзвінкі
が/ガ ga ぎ/ギ gi ぐ/グ gu げ/ゲ ge ご/ゴ go ぎゃ/ギャ gya ぎゅ/ギュ gyu ぎょ/ギョ gyo
ざ/ザ za じ/ジ zi ず/ズ zu ぜ/ゼ ze ぞ/ゾ zo じゃ/ジャ zya じゅ/ジュ zyu じょ/ジョ zyo
だ/ダ da ぢ/ヂ di づ/ヅ du で/デ de ど/ド do ぢゃ/ヂャ dya ぢゅ/ヂュ dyu ぢょ/ヂョ dyo
ば/バ ba び/ビ bi ぶ/ブ bu べ/ベ be ぼ/ボ bo びゃ/ビャ bya びゅ/ビュ byu びょ/ビョ byo
ぱ/パ pa ぴ/ピ pi ぷ/プ pu ぺ/ペ pe ぽ/ポ po ぴゃ/ピャ pya ぴゅ/ピュ pyu ぴょ/ピョ pyo
くゎ/クヮ kwa
ぐゎ/グヮ gwa

Примітки[ред. | ред. код]

  • Склади червоного кольору в сучасній японській мові застаріли.
  • Навіть коли he へ використовується як частка, воно пишеться як he, а не як e (Кунрей-сікі/Гепберн).
  • Навіть коли ha は використовується як частка, вона пишеться як ha, а не wa.
  • Навіть коли wo を використовується як частка, воно пишеться як wo, а не як o.
  • Довгі голосні позначаються циркумфлексним наголосом: довге о пишеться як ô, на відміну від системи Гепберна, яка використовує макрон.
  • Склад n ん пишеться як n перед приголосними, але як n' перед голосними та y.
  • Гемінативні приголосні завжди позначаються подвоєнням приголосної після сокуона (っ).

Дивитись також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. Gottlieb, p. 78
  2. Kent, et al. "Oriental Literature and Bibliography." p. 155.