French
DeutschОблога Москви (1618) — Вікіпедія
| Облога Москви | |
| Країна |  Росія |
|---|---|
| Місце розташування | Москва |
| Дата й час | жовтень 1618 |
| Час/дата початку | вересень 1618 |
| Час/дата закінчення | жовтень 1618 |
 | |
Координати: 55°45′20″ пн. ш. 37°37′03″ сх. д. / 55.75583333302777334° пн. ш. 37.617777777027775699° сх. д.
Облога Москви — остання велика військова акція походу Владислава IV 1617-1618 років і всієї польсько-московської війни (1605-1618). Під час короткої облоги, яка тривала кілька тижнів восени 1618 р., штурм міста увінчався успіхом. Зазнавши великого виграшу, польсько-литовський уряд пішов на укладення Деулінського перемир'я.в результаті якого смоленський регіон перейшов під владу польсько-литовський уряду
Прелюдія[ред. | ред. код]
Похід був представлений як акція «законного» царя Владислава Вази проти «узурпатора» Михайла Романова. У поході брали участь коронні війська на чолі з Владиславом (6 тис. чоловік) і литовські війська під командуванням Великого гетьмана Яна Кароля Ходкевича (6 500 чоловік). Владислав вирушив із Варшави 5 квітня 1617 року, але лише у вересні прибув до Смоленська. Московитський уряд витягнув усі наявні сили на західний напрямок, а в районі Можайська полякам було надано серйозний опір. Можейська битва тривала все літо 1618 року. Незважаючи на те, що московським військам зрештою довелося відступити, польсько-литовське військо втратило час і було сильно ослаблено, оскільки шляхта масово залишала табір через невиплату платні. 2 жовтня польсько-литовське військо чисельністю близько 8 тис. підійшло до Москви і осіло в Тушині, на місці колишнього табору самозванця. Їх підсилили 18 тис. запорізьких козаків на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, які легко просувалися з південного заходу на Москву, попутно захоплюючи низку невеликих фортець.[1]
Облога[ред. | ред. код]
За військовими книгами московський гарнізон налічував лише близько 11 500 осіб. З них близько 5,5 тис. осіб становила міліція, зібрана по всій Москві, близько половини з них озброєні вогнепальною зброєю. Ще менш надійними захисниками були козаки (близько 1450 коней і 1150 піших). Крім низького бойового духу, існувала загроза прямої зради. Найнадійнішою обороною Москви були службові люди (близько 450 московських дворян і до 900 губернських шляхти і боярських дітей) і стрільці чотирьох московських орденів (до 1500 чоловік). Крім них, до складу гарнізону входило близько 300 німецьких найманців і 450 татар.
У ніч на 10 жовтня окупанти здійснили генеральний штурм. Основні польсько-литовські війська атакували Арбатські ворота (2700 чоловік) і Тверські ворота (2300 чоловік). Схема атаки воріт була ідентичною: вогонь піхоти мав змусити захисників покинути стіни, а інженери знищили ворота петардами. Незважаючи на величезну чисельну перевагу козаків, вони мали допоміжну роль. Гусарські хоругви, на відміну від подій 1612 р., Ходкевич залишив у запасі.[2]
Незадовго до початку шторму двоє французьких інженерів перебігли на московську сторону, доносячи захисникам польські плани. Як і слід було очікувати, штурмові загони одразу наштовхнулися на підготовлений і впертий опір. Атака Тверських воріт була негайно припинена: вогонь московської піхоти зі стін Білого міста розсіяв лави ворога. Стіни фортеці були занадто високі для штурмових драбин. Величезна маса козаків не наважилася вступити в бій. Біля Арбатської брами поляки прорвали дерев’яні укріплення і втиснулися в місто. Їх зупинив загін німецьких найманців. Навколо них згуртувалися інші вояки, а ввечері поляків було витіснено з укріплення.[1]
Наслідки[ред. | ред. код]
Провал штурму означав крах надій уряду Речі Посполитої зайняти московитський престол разом із польським ставлеником. Проте ситуація московитському уряду була вкрай важкою. Польсько-литовські війська та запорізькі козаки утримували десятки міст і фортець і продовжували загрожувати столиці та великим центрам (Ярославлю та Калузі).[2] Можайська битва продемонструвала, що московитська армія не може переломити хід війни на свою користь. Це змусило московитський уряд погодитися на важкі умови Деулінського перемир'я.