Овсієнко Іван Іванович — Вікіпедія

Овсієнко Іван Іванович
Народився	вересень 1901 Поливанівка, Почино-Софіївська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	1971 Харків, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія  УНР  Українська Держава  СРСР
Діяльність	лікар
Партія	КПРС (1971)
Нагороди

Іва́н Іва́нович Овсіє́нко (вересень 1901, Поливанівка, Почино-Софіївська волость, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія — 1971, Харків, Харківська область, Українська РСР, СРСР) — український радянський діяч, вчений-гігієніст, лікар, народний комісар охорони здоров'я УРСР. Кандидат у члени ЦК КП(б)У (травень 1940 — січень 1949). Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938–1947). Кандидат медичних наук (1946), професор кафедри організації охорони здоров'я (1968), ректор Українського центрального інституту удосконалення лікарів (нині — Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України) (1944–1971) ^[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у вересні 1901(1901) року в ролині селянина-бідняка в селі Поливанівка^[2], тепер Магдалинівський район, Дніпропетровська область, Україна (за іншими даними — в Катеринославі, тепер Дніпро, Дніпропетровська область). Член ВКП(б) з 1928 року.

У 1929 році закінчив лікувальний факультет Дніпропетровського медичного інституту.

У 1929–1930 роках — санітарно-епідеміологічний інспектор Мелітопольської округи УСРР. З вересня 1930 року — аспірант кафедри гігієни Харківського медичного інституту. Навчався у видатного професора-гігієніста О. М. Марзєєва ^[1].

У 1935–1937 роках — заступник директора і завідувач відділу комунальної гігієни Українського центрального інституту комунальної гігієни у Харкові (нині Інститут громадського здоров'я ім. О. М. Марзєєва НАМН України, м. Київ). З вересня 1937 року — інструктор відділу науки ЦК КП(б)У.

З квітня 1938 – 7 лютого 1944 року — народний комісар охорони здоров'я Української РСР (міністр).

26 червня 1938 року обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання по Зміївській виборчій окрузі № 248 Харківської області. Іван Овсієнко неодноразово обирався депутатом Харківської міської Ради депутатів трудящих ^[1].

Під час німецько-радянської війни — уповноважений санітарного управління Південного і Південно-Західного фронтів. Очолив роботу по організації забезпечення медико-санітарної допомоги Червоній армії, партизанам, цивільному населенню, керував евакуацією санітарних установ на ділянках фронтових дій, в подальшому — відродженням мережі лікувальних закладів України, зруйнованої під час війни^[3].

У 1944–1971 рр. — директор Українського центрального інституту удосконалення лікарів в м. Харків.

У 1946 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, у 1968 р. йому прсвоєно вчене звання професора по кафедрі організації охорони здоров'я ^[1].

Іван Овсієнко помер у 1971 році в Харкові.

Наукова та педагогічна робота[ред. | ред. код]

Вченим розроблено методики санітарно-демографічного опису лікарської ділянки, обстеження та аналізу діяльності медико-санітарних установ. Низка наукових праць Івана Овсієнка присвячена історії розвитку вищих медичних та наукових установ України та підготовці лікарських кадрів.

Внаслідок діяльності І. Овсієнка поширилась робота з підготовки лікарів-фахівців та підвищення кваліфікації лікарів загального профілю у міських та сільських районах (1946–1953). Організовано хірургічні, терапевтичні, пологові, інфекційні відділення та дитячі палати в сільських районних лікарнях.

Професор сприяв створенню нових кафедр в Українському інституті удосконалення лікарів: відкрито першу в Україні та другу в СРСР кафедру ендокринології (1949); введено курс психотерапії та психопрофілактики при кафедрі клінічної неврології (1958); створено першу в CРCР самостійну кафедру психотерапії та психопрофілактики (засновник — професор І. З. Bельвівський) (1962); розпочала роботу одна з перших в країні кафедра торакальної хірургії та анестезіології, пізніше кафедра торакоабдомінальної хірургії (засновник — професор О. О. Шалімов) (1959). За перші роки керування І. Овсієнка кількість кафедр в інституті зросла майже вдвічі.

Іван Овсієнко поширив навчальну діяльність, наукову роботу та підготовку науково-викладацьких кадрів в аспірантурі та клінічній ординатурі Українського інституту удосконалення лікарів. Під його керівництвом проводилась підготовка аспірантів із соціальної гігієни та організації охорони здоров'я ^[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

• три ордени Трудового Червоного Прапора
• орден Червоної Зірки
• медалі

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Прийом урядом УРСР і ЦК КП(б)У членів Повноважної Комісії Народних Зборів Західної України // Вільна Україна : газета. — Львів, 1939. — 19 листопада.

Джерела[ред. | ред. код]

• Овсієнко Іван Іванович : облікова картка депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 4, арк. 233–234.
• Овсиенко Иван Иванович : автобиография. 23 июня 1938 г. // ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 7236, арк. 77–79зв. (рос.)
• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 62.
• Список депутатів, обраних до Верховної Ради УРСР // Вісті [ЦВК УРСР]. — 1938. — № 148 (5338). — 29 червня. — С. 1.
• Выдающийся организатор здравоохранения профессор Иван Иванович Овсиенко (1901–1971) / П. О. Трегуб, Д. Ю. Дончак, Н. А. Галичева, Л. Г. Огнева // Медицина сьогодні і завтра. — 2013. — № 4. — С. 56–59.

Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.