Окремий Чорноморський кіш (Українська Держава) — Вікіпедія

Окремий Чорноморський кіш
На службі	вересень — не пізніше 14 грудня 1918
Країна	Українська Держава
Вид	Армія Української Держави
Гарнізон/Штаб	Київська губернія, Бердичівський повіт, Бердичів

Окремий Чорноморський кіш (О. Ч.к.) — військове з'єднання збройних сил Української Держави під час української революції та радянсько-української війни.

Історія[ред. | ред. код]

1 серпня командиром коша призначено полковника К. Я. Блохіна (1 серпня — жовтень 1918).

У серпні помічником командира коша зі стройової частини було призначено В.Пелещука.

Формування Окремого Чорноморського коша розпочалося в вересні в Бердичеві (повітове місто Берди́чівського повіту Київської губернії).

Склад на вересень 1918:

1-й піший курінь
2-й піший курінь
3-й піший курінь
артилерійський дивізіон
кінний дивізіон
інженерна сотня
комендантська сотня

Військовослужбовці, які вступали на службу, складали Присягу на вірність Українській Державі, також їх ознайомлювали із Законом про військову підсудність.

Старшини (офіцери) й підстаршини підписували контракти, а козаки могли призиватися відповідно до Закону про загальний військовий обов'язок.

Закон про політично-правове становище службовців Військового відомства забороняв військовослужбовцям перебувати та брати участь у складі будь-яких гуртків, товариств, партій, союзів, комітетів й інших організацій, які мали політичну спрямованість.

5 жовтня командиром 1-ї артилерійської батареї було призначено полковника К. А. Смовського.

Наприкінці жовтня командиром коша було призначено помічника командира коша зі стройової частини старшину В. Пелещука.

У жовтні начальником штабу коша було призначено сотника І. Ф. Легін.

У середині листопада в складі коша було 85 старшин (офіцерів), 137 підстаршин, 1380 козаків й 115 коней.

11 листопада завершилась Перша світова війна. Німецька імперія припинила своє існування в результаті Листопадової революції та повинна була вивести війська з окупованих територій. Для уряду Української Держави ця подія віщувала послаблення влади.

Послабленням німців й відповідно Української Держави скористалися опоненти гетьмана П. П. Скоропадського, які проголосили в ніч з 13 на 14 листопада в Білій Церкві Директорію з метою повалення влади німецького командування й уряду. Директорія складалася з п'яти членів, а головою було обрано В. К. Винниченко.

14 листопада гетьман П. П. Скоропадський проголосив «Федеративну Грамоту», яким він зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою^[1].

16 листопада почалося повстання, яке було підтримане частиною військ Української Держави під командуванням С. В. Петлюри, яке очолила Директорія УНР проти уряду Української Держави. Українська революція змітала ще одну владу.

В армії й Чорноморському коші стався розкол й розпочалася «Українська громадянська війна».

Кінний дивізіон переформований в 1-й Чорноморський кінний полк. 16 листопада командиром полку призначено сотника Міляшкевича (16.11.1918, загинув в 02.1919).

20—21 листопада проти урядових військ, які оборонялися під Києвом з Бердичева прибули бунтівні підрозділи Окремого Чорноморського коша Української Держави. Артилерія Окремого загону Січових стрільців^[ru] вела обстріл південних околиць Києва.

24 листопада 1918 року Окремий Чорноморський кіш перебував на стороні військ Директорії УНР.

Структура[ред. | ред. код]

На вересень — не пізніше 24 листопада 1918:

1-й піший курінь
2-й піший курінь
3-й піший курінь
артилерійський дивізіон
кінний дивізіон
інженерна сотня
комендантська сотня

Командування[ред. | ред. код]

Командири коша:

полковник К. Я. Блохін (1 серпня — жовтень 1918)
військовий старшина В.Пелещук (кінець жовтня — не пізніше 24 листопада 1918)

Начальник штабу коша:

сотник І. Ф. Легін (жовтень — не пізніше 24 листопада 1918)

Помічник командира коша: полковник Я. І. Дядик (05.10.1918 — …)
Командир 1-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону полковник К. А. Смовський (5.10.1918 — 24.11.1918).

Капелани Коша[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Субтельний Орест. Історія України. — Київ : Либідь, 1993. — 720 с. с. — ISBN 5-325-00451-4.

Література[ред. | ред. код]

Волков С. В. Трагедия русского офицерства : [рос.]. — М., 1993. — Глава 3. Офицерство после катастрофы русской армии.
Головин Н. Н. Российская контрреволюция : [рос.]. — Кн. 12. — С. 15—16.
Гуль Р. Киевская эпопея : [рос.]. — Париж : АРР. — С. 67.
Залесский К. А. Кто был кто в первой мировой войне. : Биографический энциклопедический словарь : [рос.]. — М., 2003.
Нестерович-Берг М. А. В борьбе с большевиками : [рос.]. — Париж : Б.и., 1931. — С. 195—197.
Скоропадский П. Воспоминания (конец 1917 - декабрь 1918) : [рос.]. — М. : Киев — Филадельфия, 1995.
Субтельний Орест. Історія України. — К. : Либідь, 1993. — ISBN 5-325-00451-4.
Тинченко, Ярослав. Белая гвардия Михаила Булгакова : [рос.]. — К. ; Л., 1997. — ISBN 5-7702-1000-1.
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). — К. : Темпора, 2007.
Тинченко Я. Сердюки гетмана Скоропадского. Украина, 1918. : [рос.] // Цейхгауз. — 2002. — № 18. — ISSN 0868-801X.
Тинченко Я. Українські Збройні Сили. — К. : Темпора, 2009. — С. 246. — ISBN 978-966-8201-80-6.

Посилання[ред. | ред. код]

[Субтельний-1] Субтельний Орест. Історія України. — Київ : Либідь, 1993. — 720 с. с. — ISBN 5-325-00451-4.

[1]