Олексенко Іван Іванович — Вікіпедія

Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (листопад 2017)

Олексенко Іван Івнович (14.06.1931, с. Миколаївка Роменського району — 6.09.2004 року, Мелітополь) — письменник, член Національної Спілки письменників України (1996)

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 14 червня 1931 року в селі Калинівка Миколаївської сільської ради Роменського району Сумської області. Батько — Олексенко Іван Гаврилович у 1943 році загинув на фронті в Естонії і похований в Сінімає. Мати — Олексенко (Басараб) Наталія Іванівна самотужки виховувала сина Івана і дочку Ольгу. Дитинство Івана пройшло в місті Ромни, 1-й провулок Прокопенка. ПЕрший клас закінчив у Роменській школі № 3, а семирічну освіту здобув у залізничній школі № 34 (нині № 11) міста Ромни. Закінчив Київський технологічний інституті харчової промисловості.

З 1956 року проживав у Мелітополі. Працював начальником конструкторського бюро та заступником головного конструктора виробничого об'єднання «Мелітопольпродмаш», заступником директора з навчальної роботи машинобудівного технікуму. В останні роки життя І. І. Олексенко трудився завідувачем музею історії Мелітопольського державного педагогічного університету.

Поезія[ред. | ред. код]

Перший вірш Іван Олексенко надрукував у 1960 році в мелітопольській газеті «Радянський степ». У 1992 році вийшла перша поетична збірка Івана Олексенка «Моє серце». Згодом побачили світ інші збірки віршів «На своїй землі»(1993), «Пелюстки душі», «Срібні дзвони»(1995), «Сонцекрай»(1997), «Закохався в Україну» (1999), а також книжки для дітей «Прокидаюсь рано»(1993), «Ходить вересень по саду»(1994), «Лисичка»(1996). Постійно публікувався в обласних та республіканських газетах, журналах, альманахах, зокрема, в журналах «Україна», «Прапор», «Ранок», «Донбас», «Жовтень», «Малятко», альманахах « Вітрила», «Хортиця», «Великий луг». Основні мотиви лірики: святий образ матері, чарівні пейзажі. Мати для Івана була святою. Їй випала тяжка вдовина доля. Мужня жінка вивела з міста, окупованого німцями, двох радянських солдат, причепивши їм бороди, перевдягнувши у старечий одяг. Доброта Наталії Іванівни стала молитвою обох дітей. Іван Іванович писав портрети матері. Їй присвятив багато поезій.

За життя були вірші-спомини: Пригадалися, мамо,  Твої руки моторні. Як пекла повоєнні  Картопляники чорні 

Після 1978 року, коли « догоріла..,як свічечка» печаль виливалась у віршах вдячності:

Ти приходиш до мене словом, що в чар-зіллі купалося, – українською диво-піснею. І приносиш глечик почуттів Таких криничних та глибоких, Що я захлинаюся ними. Ти приходиш до мене – вірою...  

Образ Матері-жінки, яка «дає нам життя і яку ми кохаємо до глибоких сивин» у Івана Олексенка — найголовніший. Пам'яті «роменській мадонні», Олександрі Аврамівні Деревській, Матері-героїні, яка в тяжкі повоєнні роки виховала 48 знедолених дітей-сиріт різних національностей, присвячена поема «Слово про Деревську». Епіграфом до IV розділу взято напис з пам'ятника над могилою Матері: «Ти — наша совість, наша молитва, мамо. Земний уклін тобі. Твої діти». Ці слова сприймаються, як заповіт поета. Його вірною подругою, «ненькою» усе життя була сестра Оля (відома в Ромнах подвижницькою працею лікар Ольга Іванівна Митюгова)

Тож мережу синівські листи, Бо за неньку була мені зроду. Твою, сестро, і вірність , і вроду Крізь життя буду свято нести. 

На вірші поета написано десяткм пісень композиторами М. Буряком, В. Ревою, О.Нахімовичем, А. Твердохлібом, А. Хораловим, Л. Шермейстером. З 1972 по1985 рік Іван Іванович був головою міського літературного об'єднання «Таврія». Член Національної спілки письменників України з 1996 року. 6 вересня 2004 року він пішов з життя після віжкої хвороби. До 75-річного ювілею Івана Олексенко його дружина Тетяна Давидівна і син Олександр видали збірку «І слово це, кровиночко моя…», до якої увійшли вірші та проза, написані в різні роки життя Івана Івановича, репродукції його олівцевих малюнків.

Книги[ред. | ред. код]

• Моє серце: поезії. — Мелітополь: Мелітопольська міська друкарня, 1992. — 62 с.
• На своїй землі: поезії. — Мелітополь: Мелітопольська міська друкарня, 1993. — 68 с.
• Прокидаюсь рано: вірші. — Мелітополь: Мелітопольська міська друкарня, 1993. — 40 с.
• Ходить вересень по саду: вірші. — Мелітополь: Мелітопольська міська друкарня, 1994. — 40 с.
• Срібні дзвони: поезії. — Запоріжжя: Видавець, 1995. — 64 с.
• Пелюстки душі: поезії. — Запоріжжя: Видавець,1995. — 64 с.
• Лисичк: оповідання. — Запоріжжя: Видавець, 1996. — 14 с.
• Сонцекрай: поезії. — Запоріжжя: Видавець,1997. — 128 с.
• Закохався в Україну: поезії. — Запоріжжя: Видавець,1999. — 94 с.
• «І слово це, кровиночко моя…». Вибране. — Москва: АллА Принт, 2006. — 316 с
• Літературний світовид Мелітопольщини: хрестоматія / [упоряд. Н. В. Зайдлер, О. М. Гончаренко ; за заг. ред. О. В. Бабакової]. — 2-ге вид. — Мелітополь: Вид. буд. ММД, 2010. — 488 с. — Із змісту: Іван Олексенко. [Поезії]. — C. 175—189.

Джерела[ред. | ред. код]

• [1]
• [2]
• Лобода О. Роменські виднокраї — ЗАТ «ІСА-Інтерпапір»- Суми- 2007 ISSN 84 (4Укр-4Сум)-6 л 68 ББК 84 (4Укр-4Сум)-6 л 68

Нормативний контроль GKG: /g/11g9l_xnbg