Олена Болгарська — Вікіпедія

Олена Болгарська
Народилася	14 століття Друге Болгарське царство
Померла	7 листопада 1374 Сербське царство
Країна	Болгарія
Діяльність	політична діячка
Титул	королева-консорт і принцеса
Посада	регент і Consort of Serbiad
Конфесія	православ'я
Рід	Срацимирська династіяd
Батько	Срацимир Кранськийd
Мати	Keratsa Petritsad
Брати, сестри	Іван Александр, John Komnenos Asend і Teodorad
У шлюбі з	Стефан Душан
Діти	Стефан Урош V
Медіафайли у Вікісховищі

Олена Болгарська (болг. Елена Българска) — королева сербів, дружина сербського короля (пізніше — царя) Стефана Душана IV, мати Стефана Уроша V.

Життєпис[ред. | ред. код]

Є нащадком трьох царських родів Балкан — Комнінів, Асенів і Шишмановичів.

На Великдень 19 квітня 1332 відбулося її одруження з сербським королем Стефаном Урошем IV. Шлюб був організований з політичних міркувань, становище Болгарії було тоді вкрай важким, країна перебувала під тиском з боку Візантії, а також Сербії, що набрала силу.

Перші роки шлюбу становище королеви було вкрай важким, оскільки вона не могла народити спадкоємця чоловічої статі, королем велися переговори з німецьким імператором про шлюб із однією з його дочок. Після того як королева народила спадкоємця, переговори було припинено.

Присутність Олени при дворі сербського короля дала болгарам підстави думати про нормалізацію відносин із своїм могутнім сусідом, водночас ці очікування повністю не виправдали надій. Проте Олена через свої можливості проводила проболгарську політику.

В 1347 разом зі своїм чоловіком королем Стефаном Душаном і сином Стефаном Урошем відвідали святу гору Афон, деякими істориками вважається першою жінкою, що відвідала Афон.

У 1355 після смерті свого чоловіка стала регентом для свого малолітнього сина царя Стефана Уроша V.

У 1360-1365 згадується як незалежна (від Сербії) правителька міста Серре, захопленого у греків.

Померла 7 листопада 1374.

Джерела та література[ред. | ред. код]

• Acta et diplomata res Albaniae mediae aetatis illustrantia / Collegerunt et digesserunt Dr. Ludovicus de Thallóczy, Dr. Constantinus Jireček et Dr. Emilisnus de Sufflay. — Vindobonae : Typis Adolphi Holzhausen, 1918. — Т. II, Annos 1344-1406 continens.
• Actes d’Esphigmenou. Textes, édition diplomatique par J, Lefort. Paris, 1973. Actes de Kutlumus; éd. P. Lemerie, Paris, 1945.
• Божилов, И. Родословието на цар Иван-Александър. ИПр., 3-4, 1981.{
• Димитријевић, С. Нова серија нових врста српског средњовековног новца. Старинар, XV—XVI, 1964.
• Ioannis Cantacuzeni imperatoris historiarum libri IV, cura L. Schopeni, I—III, Bonnae, 1828—1832.
• Lemerle, P. Philippes et la Macédoine orientale à l’époque chrétienne et byzantine, Paris, 1945.*Nicol, D. The Byzantine Family of Kantakouzenos (Cantacuzenus) ca 1100—1460, Dumbarton Oaks, 1968.
• Mercati, G. Notizie di Procoro e Demetrio Cydone, Studi е Testi, 56, Roma, 1931.
• Наумов, Е. П. Господствующий класс и государственная власть в Сербии XIII—XV вв., М. 1975.
• Новаковић, С. Законски споменици српских држава средњег века. Београд, 1912.
• Новаковић, С. Срби и турци. Историјске студије о првим борбама с најездом турском пре и после боја на Косову. Београд, 1960 (трето издание).
• Окуньев, Я. JI. Грађа за историји српске уметности: 2. Црква Св. Богородица-Матеич. ГСНД, 7-8, 1930.
• Острогорски, Г. Серска област после Душанове смрти. Београд, 1965.
• Politis, L. Griechischen Handschriften der Serbischen Kaiserin Elisabeth, BSI, 2, 1930.
• Пурковић, M. Кад се покалудерила царица Јелена. ПКЈИФ, XII, св. 2-3, 1932.
• Радојчић, С. Портрети срапских владара у Средњем веку, Скопље, 1934.
• Соловјев, А. Повеля крља Душана о манастиру Св. Николе у Врањи. ПКЈИФ, 7, 1927.
• Ђурић, В. Византијске фреске у Југославији. Београд, 1980.