Олена Міхненко — Вікіпедія

Олена Міхненко
Народилася 30 жовтня 1922(1922-10-30)
Павяк (в'язниця), Польська Республіка
Померла 16 січня 1993(1993-01-16)[1] (70 років) або 26 грудня 1992(1992-12-26)[2] (70 років)
Тараз, Казахстан
Місце проживання Париж
Тараз
Знання мов російська, французька, українська і суржик
Батько Махно Нестор Іванович
Мати Кузьменко Галина Андріївна

Олена Міхненко (рос. Елена Несторовна Михненко; 19221993) — донька українських революціонерів-анархістів Нестора Махна та Галини Кузьменко.

Життєпис[ред. | ред. код]

Юна Олена (у центрі) з мамою Галиною Кузьменко (ліворуч) та батьком Нестором Махном (праворуч).

30 жовтня 1922 року Олена Міхненко народилася у в'язниці Павяк, де перебувала її мати Галина Кузьменко, а батько Нестор Махно сам сидів у в'язниці Мокотув. Напруження життя на засланні призвело до того, що Махно та Кузьменко рідко бачилися і сім'я швидко розпалася.[3] Олена проводила більшу частину своїх ранніх років з матір'ю, рідко спілкуючить зі своїм батьком.[4]

У 1925 році сім'я переїхала до Парижа, де Олена проведе більшу частину свої дитячих років.[5] Про юну Олену Сім'ї французьких анархістів, вживаючи її франкізоване улюблене ім'я «Люсі». Так, вона виросла, розмовляючи французькою мовою, з часом забувши російську і навіть не навчившись говорити українською.[6] У 1929 році батько відвіз Олену у відпустку до південного прибережного міста Емарг, яке було добре відоме своєю відносно великою анархістською громадою.[7] Хворий і бідний, її батько фінансово підтримувався французьким анархістським рухом, але більшу частину цих грошей витратив на Олену.[8] У березні 1934 року її батько помер від туберкульозу, залишивши дочку з останніми словами «будь здоровою та щасливою, моя дочко», перш ніж помер уві сні.[9] Через політичну діяльність свого батька ще в молодому віці Олена відмовилася від політики, пообіцявши, що «не буде цікавитися політикою чи газетами».[10]

У 1939 році Олена закінчила середню школу.[11] Але після нацистського вторгнення до Франції її призвали на примусові роботи та перевезли до Берліна. 14 серпня 1945 року[6] після падіння Берліна радянські війська її заарештували та перевезли до Києва. Під час ув'язнення в українській столиці вона дала ляпаса співкамерниці після того, як та запитала, чи був її батько «відомим бандитом».[10]

Зрештою її засудили до п'яти років за «антирадянську агітацію»[11] і згодом заслали до Джамбила, Казахська Радянська Соціалістична Республіка. Під наглядом влади вона стала займатися фізичною працею в міських їдальнях, на заводах і свинофермах, але її часто звільняли після того, як її роботодавці дізналися, що її батьком був Нестор Махно. Цей факт також залишав більшу частину її життя самотньою, оскільки чоловіки часто залишали її, дізнавшись, хто її батько.[10] Після смерті Сталіна до неї в Жамбил приїхала її мати, але минуло стільки часу з тих пір, як вони були разом, що не впізнали одна одну.[12]

У 1968 році Олена неохоче погодилася на інтерв'ю російського історика Сергія Семенова, який описав її як «нервову, роздратовану та нікому не довірливу». Повідомляється, що під час інтерв'ю Олена говорила російською з сильним паризьким акцентом. Вона заявила, що не відчуває батьківщини ні у Франції, ні в Радянському Союзі, але все ж попросила Семанова надіслати їй кілька французьких газет, які вона не змогла отримати в Казахстані.[13]

Олена залишилася незаміжньою і бездітною до глибокої старості, заявивши, що ніколи не хотіла дітей, оскільки боялася, що їх «спіткає така ж доля, як і мене».[10] Згодом вона вступила до міського гідромеліоративного інституту, де працювала до самої смерті.[11] У 1993 році на 71 році життя Олена Міхненко померла в Жамбилі.

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. а б https://www.kommersant.ru/doc/35875
  2. а б https://proza.ru/2013/07/28/303
  3. Darch, 2020, с. 137.
  4. Peters, 1970, с. 91.
  5. Skirda, 2004, с. 301.
  6. а б Skirda, 2004, с. 408.
  7. Skirda, 2004, с. 302.
  8. Malet, 1982, с. 188.
  9. Darch, 2020, с. 145.
  10. а б в г Skirda, 2004, с. 409.
  11. а б в Darch, 2020, с. 146.
  12. Skirda, 2004, с. 408-409.
  13. Skirda, 2004, с. 409-410.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Darch, Colin (2020). Nestor Makhno and Rural Anarchism in Ukraine, 1917-1921. London: Pluto Press. ISBN 9781786805263. OCLC 1225942343.
  • Malet, Michael (1982). Nestor Makhno in the Russian Civil War (English) . London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-333-25969-6. OCLC 8514426.
  • Peters, Victor (1970). Nestor Makhno: The Life of an Anarchist (англ.). Winnipeg: Echo Books. OCLC 7925080.
  • Skirda, Alexandre (2004). Nestor Makhno–Anarchy's Cossack: The Struggle for Free Soviets in the Ukraine 1917–1921 (англ.). Oakland: AK Press. ISBN 978-1-902593-68-5. OCLC 60602979.