Оленівка (Кальміуський район)
смт Оленівка | |
---|---|
Церква Святих Костянтина і Олени | |
Країна | ![]() |
Область | Донецька область |
Район/міськрада | Кальміуський район |
Громада | Докучаєвська міська громада |
Код КАТОТТГ: | |
Основні дані | |
Засноване | 1840 (182 роки) |
Статус | із 1938 року |
Площа | 5.4589 км² |
Населення | ▼ 4573 (01.01.2017)[1] |
Густота | 837.7 осіб/км² |
Поштовий індекс | 85710 |
Телефонний код | +380 6244 |
Географічні координати | 47°50′ пн. ш. 37°39′ сх. д.H G O |
Висота над рівнем моря | 216 м |
Водойма | балка Долинь Тарама
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Оленівка |
До райцентру: | |
- фізична: | 28 км |
- залізницею: | 32 км |
- автошляхами: | 33,6 км |
До обл. центру: | |
- фізична: | 20,5 км |
- залізницею: | 26 км |
- автошляхами: | 27,5 км |
Селищна влада | |
Адреса | 85710, Донецька обл., Кальміуський р-н, смт Оленівка, вул. Леніна, 11 |
Голова селищної ради | Кучеренко Віктор Валентинович |
Карта | |
![]() | |
|
Оле́нівка — селище міського типу в Україні, у Кальміуському районі (до 2020 року — у Волноваському районі[2]) Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Оленівська селищна рада. За Мінським протоколом від 5 вересня 2014 року, знаходиться на непідконтрольній Україні частині Донецької області.
Географія[ред. | ред. код]
У селищі розташована залізнична станція Оленівка на лінії Волноваха — Рутченкове. Через Оленівку проходить автошлях національного значення Н20 (Маріуполь — Слов'янськ). Відстань до міста Волноваха становить близько 33 км. Територія селищної ради межує з Покровським районом Донецької області.
Центральна садиба багатогалузевого колгоспу імені Ілліча міститьлнівці. Артіль має — 263З га орної землі. Спеціалізується на виробництві продуктів тваринництва. Вирощуються зернові культури. На території Оленівки — вагонне депо, комбінат хлібопродуктів, борошномельний завод із комбікормовим цехом. Державний лісорозсадник, що займає 500 га, кожного року дає народному господарству 130 тис. плодово-ягідних і 375 тис. декоративних саджанців.
Історія[ред. | ред. код]
Селище Оленівка засноване у 1840 році переселенцями з Полтавської і Харківської губерній. У січні 1918 року тут обрано раду селянських депутатів. 30 липня 1920 року створено КНС (голова — Д. І. Гайдук). З наближенням врангелівців у жовтні 1920 року організовано ревком, який очолив І. І. Ручка (з 21 листопада 1920 року — голова виконкому ради).
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
Зранку 24 серпня 2014 року бойовики ДНР після артилерійської підготовки із застосуванням систем залпового вогню, за підтримки 5 танків провели невдалий наступ на селище з Донецька. Терористи втратили три танки, один із яких українські війська взяли як трофей[3]. Згодом селище було окуповано і відтоді перебуває під контролем терористів із «ДНР».
Масове вбивство полонених у Оленівці[ред. | ред. код]
![]() | Ця стаття занадто довга та має бути скорочена для покращення читацького сприйняття. |
Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну неподалік Оленівки у селищі Молодіжному на базі колишньої Волноваської виправної колонії № 120 Збройними силами РФ відкрили фільтраційну тюрму. У травні 2022 року, після захоплення «Азовсталі» російськими окупантами 211 полонених українських військовослужбовців було відправлені до колонії в Оленівці. Генеральний штаб МО України тоді заявив, що звідти українських військових повернуть додому через «процедуру обміну», але російські окупанти оголосили про підготовку трибуналу над полоненими. В колонії утримували правоохоронців, проукраїнських активістів, «неблагонадійних» до винесення вироку або проходження фільтрації, волонтерів, які евакуювали маріупольців. Також сюди звозили з Маріуполя полонених українських військовослужбовців[4].
У ніч на 29 липня 2022 року, близько 02:00, російські окупанти здійснили терористичний акт на території виправної колонії № 120 у тимчасово захопленому селищі Оленівка. Унаслідок вибуху зруйновано приміщення, де знаходились полонені українці, яких загинуло 53 особи та понад 130 отримали поранення. Вибухи відбулись на території промзони в новозбудованому приміщенні, яке мало бути спеціально обладнано для утримання полонених, виведених з «Азовсталі». Напередодні, за два дні до того, як до неї перевели частину утримуваних українських захисників, було завершено обладнання будівлі для полонених. У цій колонії загарбники організували катівню, де протиправно утримували цивільних осіб та військовополонених Збройних сил України[4][5].
Прокурорами Офісу Генерального прокурора розпочато досудове розслідування за фактом порушення законів та звичаїв війни (ч. 2 ст. 438 КК України)[4].
Вибухи в Оленівці, що призвели до загибелі українських Захисників є свідомою провокацією та беззаперечним актом тероризму з боку збройних сил окупантів. За наявною інформацією він здійснений руками найманців зі складу ПВК Вагнера за особистою командою номінального власника ПВК — Євгена Пригожина. Організація та здійснення теракту не були узгоджені з керівництвом міністерства оборони РФ. Головною метою теракту є приховування фактів тотального розкрадання коштів, виділених на утримання українських військовополонених. Відомо, що 1 серпня 2022 року на «об'єкт» мала прибути комісія з Москви для перевірки витрат виділених коштів та умов утримання полонених. Оскільки реальний стан будівлі та умови утримання в ній полонених не відповідали вимогам керівництва окупантів, «проблему» було вирішено шляхом знищення приміщення, разом з розміщеними в ньому українцями. Ще одна мета здійсненої провокації — збільшення соціальної напруги в Україні, зважаючи на великий суспільний інтерес до долі Героїв «Азовсталі».[джерело?]
За повідомленням російського телеканалу «Звезда», на момент вибуху жоден з представників наглядової комісії колонії не постраждав.[джерело?]
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення селища становило 4801 особа, з них 81,48 % зазначили рідною мову українську, 17,79 % — російську, 0,06 % — білоруську та 0,02 % — грецьку мову[6].
Об'єкти інфраструктури[ред. | ред. код]
В Оленівці працюють дві середні школи, школа робітничої молоді, училище механізації сільського господарства. Є палац культури, кінотеатр, бібліотека. Функціонує лікарня, де працюють 30 лікарів та 95 осіб середнього медичного персоналу. Працюють 6 магазинів, будинок побуту.
Персоналії[ред. | ред. код]
У селищі народилися:
- Бойко Григорій Пилипович (нар. 5 вересня 1923) — радянський, український письменник, поет і перекладач, член Спілки письменників СРСР;
- Християнівський Вадим Володимирович (нар. 17 січня 1942) — організатор освіти та науки, доктор економічних наук, професор, перший проректор Донецького національного університету (1980—2008) — дійсний член Академії технологічних наук України;
- Терещенко Василь Тимофійович, заслужений вчитель України (нар. 20 лютого 1943) — член Донецького відділення Наукового товариства імені Шевченка, організатор освіти, публіцист;
- Чорний Володимир Пантелійович (нар. 10 лютого 1949) — український художник.
- У селищі живуть: активний учасник колективізації, колишній голова колгоспу ім. Ілліча, персональний пенсіонер, Герой Соціалістичної Праці Т. Д. Щербина, ланкова Л. М. Гребенник, нагороджена орденом Леніна та Г. Я. Закревський, якого за довголітню службу на залізничному транспорті також нагородили орденом Леніна.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Юрий Бирюков: Один против четырех: подвиг танкиста Николая Тишика. obozrevatel.com (рос.). Процитовано 11 вересня 2017.
- ↑ а б в Від удару росіян в Оленівці загинули близько 40 українських полонених, поранені 130. ukrinform.ua. 29 липня 2022.
- ↑ Страта чи прикриття в Оленівці? Росіяни завдали удару по в'язниці, де тримали полонених з Азовсталі. zaborona.com. 29 липня 2022.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область
Посилання[ред. | ред. код]
- Оленівка на сайті Верховної Ради[недоступне посилання з квітня 2019]
- офіційний сайт селища Оленівка
- Погода: Оленівка
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
|