Оранти Успіння — Вікіпедія

Оранти Успіння — релігійний орден контемплятивного (споглядального) уставу, заснований на основі Облаток Успіння 8 грудня 1896 отцем Франсуа Пікаром, ассумпціністом (1831—1903), і Ізабель де Клермон-Тоннер (6 березня 1849, Глізоль (Ер) — 3 липня 1921, Со).

Засновники[ред. | ред. код]

Ця конгрегація була народжена ассумпціоністами, для ассумпціоністів і, яка згідно з висловом черниці «змушує нас думати, що ми були необхідні або принаймні добре прийняті нашими чотирма старшими у сім'ї августинців».

Ізабель де Клермон-Тоннер[ред. | ред. код]

У 1872 році Ізабель де Клермон-Тоннер сягає віку у 23 роки, і ще будучи підлітком, шукає свій релігійний шлях під керівництвом отця Франсуа Пікара. Вона стала графинею д'Урсель, одружившись з графом Анрі д'Урселем 16 червня 1873 року. У 1875 році вона одночансо стає вдовою і матір'ю (дочка Кароліна). ЇЇ дочка Кароліна вийшла заміж за Генріха Вірье у травні 1896 року. Через сім місяців, уже не обятжена ніякими сімейними зв'язками, Ізабель стає матір'ю Марією-Ізабель Гетсиманською і приймає гасло ассумпціоністів: «Adveniat regnum tuum» («Хай буде Царство Твоє»).

Франсуа Пікар[ред. | ред. код]

Франсуа Пікар, ассумпціоніст, народився 1 жовтня 1831 року в Сен-Жервазі в Гарі. Був ученем і наступником отця д'Альзона. Все життя отця Франсуа Пікара відзначене обов'язками: обов'язок ассумпціоніста служити Церкві в абсолютній вірності наступників святого Петра, обов'язок служити нації, прагненучи до відновлення Царства Божого в мінливому суспільстві. Але те, що лежить в основі кожної його дії, починаючи від звичайних і простих дій до найсміливіших — загальна прихильність до Бога, заснована на вірі — саме з цього випливає усе інше. Він помер у Римі 16 квітня 1903 року. У 1952 році останки отця передали у Со до каплиці Орант Успіння до остаточної передачі у Боннель в 1971 році.

Історія[ред. | ред. код]

У 1920 році збори набуло великої власності в Со (О-де-Сен).

У 1939 році Оранти оселияються у Ле-Вігані (Гар) в готелі Кондаміне, де народився отець Емануель д’Альзон, і що потім перейшов у власність ассумпціоністів.

Оранти набувають міжнародного статусу, створивши свої філіали в таких країнах як Бельгія (1953), Аргентина (1959), Демократична Республіка Конго (1969), Кот-д'Івуар (1985), Мадагаскар (1992, Того (1997), Чад (2000), ​​Танзанія (2001), Нігерія (2002), Кенія (2004), в Кіншаса (2007), по телефону у Буркіна-Фасо в 2009 році, і на Філіппінах в січні 2010 року. Міжнародний інститут споглядального життя і єпархіальне право конгрегації залишалося невеликим, і був поглинений в 1941 Sacramentines de Marseille, заснованими в 1639 році отцем Антуаном Ле Квіеном O.P.

Список керівників :

• Мати Ізабель (1849-1921), керувала з 1899 року до своєї смерті,
• сестра Анна від Ісуса, уроджена Анна-Марія Лоузел ( 1880-1929 ), з 1921 по 1929 рік
• сестра Марія-Магдалини від Хреста, уроджена Удот де Даянвіль(1890-1983), з 1929 по 1964 рік
• сестра Марія-Домінік Христа, уроджена Марія-Луїза Гійон (1927 -), з 1964 по 1975 рік
• сестра Іоланда де Шампані (1933 - ), з 1975 по 1993 рік
• сестра Жанін Гіндрей (1946 -), з 1993 по 2005 рік
• сестра Іоланда де Шампані (переобрана) в 2005 році. П

На даний час у організації є 250 учасниць в тринадцяти країнах.

Бібліографія[ред. | ред. код]

• M. de Dainville, Isabelle de Clermont-Tonnerre, comtesse d'Ursel, fondatrice des Orantes de l'Assomption, 1849-1921.
• Michaël Laguerie, En toi ma prière.
• M. Bénédicte Courbis, De l'amour humain à l'amour divin (Mère Isabelle).
• Or.A, Une femme saisie par le Christ 1849-1921.
• Jeanine Gindrey, CD vidéo, Itinéraire spirituel de Mère Isabelle, з нагоди 160-річчя від дня народження.
• Jacqueline Decoux, François Picard, l'engagement d'un homme pour "Faire en touche chose la volonté de Dieu".
• Plaquette, Vienne ton Règne, Isabelle про Клермон-Тоннер і Франсуа Пікара, засновників Орант Успіння.

Ці публікації можна замовити в спільному домі «Орант Успіння» у Кретей (Валь-де-Марн) чи громаді Орант у Боннелі.

Нормативний контроль GKG: /g/1211pfct