Оселищна директива — Вікіпедія

Оселищна директива (офіційна назва — Директива 92/43/ЄС «Про збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори», англ. Council Directive 92/43/EEC on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora) — директива Європейського Союзу. Документ прийнято 21 травня 1992 року у Брюсселі Європейським Союзом та набув чинності 10 червня 1992 року. Метою Директиви є збереження та покращення стану біорізноманіття за рахунок збереження природних оселищ та видів природної фауни і флори на території ЄС. Оселищна директива разом із Пташиною директивою є головними законодавчими документами ЄС щодо охорони видів тварин і рослин, а також оселищ. Директива заклала фундамент і встановила конкретні підходи і процедури для створення єдиної європейської мережі територій з особливим статусом збереження під назвою «Natura 2000». Першочерговим завданням Директиви є просування охорони біорізноманіття враховуючи економічні, соціальні, культурні та регіональні потреби.

Згідно з Оселищною директивою на території ЄС під охороною перебувають 20 оселищ та приблизно 1100 видів, наведених у додатках. Директива вимагає від країн-підписантів вжиття заходів для підтримання сприятливого стану збереження оселищ та видів, наведених у цьому документі.^[1]

Опис[ред. | ред. код]

• Статті № 1 і 2 описують зобов'язання держав-членів ЄС підтримувати або відновлювати оселища, які підлягають охороні в Європі, та види, які наведені в Додатках і мають сприятливий стан збереження.
• Стаття № 3. Впроваджуючи Директиву про оселища, держави-члени ЄС повинні сприяти створенню єдиної європейської екологічної мережі природоохоронних територій, створивши «території особливої охорони» для оселищ, наведених у Додатку I, і для видів, перелічених у Додатку II. Вони повинні забезпечувати природоохоронні заходи з метою належного управління територіями особливої охорони та належну оцінку планів і проектів, які можуть мати істотний вплив на цілісність цих територій.
• Статті № 3 і 10: держави-члени повинні також заохочувати на своїй території забезпечення сталого збереження особливостей елементів ландшафту, які є важливими для мережі Natura 2000.
• Стаття № 4 визначає пріоритети для підтримання або відновлення сприятливого стану збереження природних оселищ і видів, ураховуючи загрозу деградації або знищення цих об'єктів.
• Стаття № 6. Заходи щодо збереження.
  • 6.1 Передбачає, що для «територій особливої охорони», держави-члени повинні розробити необхідні заходи щодо збереження, включаючи, за необхідності, відповідні плани управління, спеціально розроблені для об'єктів або включені в інші плани розвитку.
  • 6.2. Згідно з нею держави-члени відповідають за проведення заходів, які попереджають погіршення стану природних оселищ, оселищ видів і видів через діяльність, що відбувається як ззовні, так і всередині природоохоронних територій.
  • 6.3. Встановлює порядок оцінки планів і проектів, які можуть мати істотний вплив на збереження об'єкту.
  • 6.4 Визначає, що впровадження проектів (які можуть мати негативний вплив на стан збереження природних оселищ і видів) може бути дозволене, якщо немає альтернативного рішення і він має бути впроваджений з вагомих причин, що становлять інтерес для громадськості. У таких випадках слід вживати компенсаційні заходи, необхідні для забезпечення загальної цілісності мережі Natura 2000.
• Стаття № 11. Спостереження і моніторинг. Держави-члени зобов'язуються проводити спостереження (моніторинг) за станом збереження оселищ і видів.
• Стаття № 12 і Стаття № 13 забезпечують сувору охорону видів, перелічених у Додатку IV (Стаття № 12 стосується тварин, а Стаття № 13 — рослин).
• Стаття № 17. Інформація кожні 6 років слід готувати звіт щодо: заходів щодо збереження оселищ і видів (стаття № 6); впливу цих заходів на стан збереження; результатів моніторингу.^[2]

Додатки:

• Додаток I. Природні типи оселищ європейського значення, збереження яких потребує створення територій особливого природоохоронного значення
• Додаток II. Види тварин і рослин, що становлять особливий інтерес для співтовариства, збереження яких потребує створення територій особливого природоохоронного значення
• Додаток IV. Види рослин і тварин, що становлять особливий інтерес для співтовариства, які потребують суворих заходів охорони
• Додаток V. Види тварин та рослин, що становлять особливий інтерес для співтовариства, до відлову та збору яких у природі необхідно застосовувати певні заходи регулювання
• Додаток VI. Заборонені методи й знаряддя відлову та відстрілу й способи транспортування.

Упровадження в Україні[ред. | ред. код]

Додатком XXX Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачено наближення національного законодавства до законодавства ЄС у секторі «Охорона природи» у частині двох директив ЄС: Пташиної та Оселищної. На думку Міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака, підписання Угоди вимагає якнайшвидшого впровадження в Україні Оселищної директиви. За оцінками експертів стан національного законодавства на момент підписання Угоди мав середній ступінь відповідності вимогам Оселищної директиви.^[3] Станом на 2019 рік у правовому полі Україні відсутні базові принципи оселищної концепції збереження біорізноманіття. Зокрема, відсутнє тлумачення терміну оселище, існує ряд невідповідностей українського природоохоронного законодавства європейському.^[4]

Для виконання Оселищної директиви, Угода передбачає створення до 2021 року в Україні Смарагдової мережі.

Перевірка доцільності Оселищної директиви аналітиками підтвердила її актуальність, що означає довгострокову перспективу застосування директиви в ЄС. Тому, її імплементація в Україні в межах Угоди про асоціацію буде й надалі важливою для ЄС.^[5]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Текст Оселищної директиви на сайті ЄС(англ.)