Осика Сергій Григорович — Вікіпедія

Сергій Григорович Осика
Сергій Григорович Осика
Сергій Григорович Осика
6-й Міністр зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України
22 серпня 1994 — 27 січня 1999
Президент Леонід Кравчук
Леонід Кучма
Прем'єр-міністр Віталій Масол
Євген Марчук
Павло Лазаренко
Василь Дурдинець
Пустовойтенко Валерій
Попередник Олег Слєпічев
Наступник Андрій Гончарук
Народився 27 березня 1955(1955-03-27) (69 років)
м. Київ
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater Інститут міжнародних відносин Київського університету
Політична партія безпартійний
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
4-го скликання
безпартійний 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 12 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 12 грудня 2012

Сергі́й Григо́рович Оси́ка (нар. 27 березня 1955, м. Київ) — український політик. Колишній народний депутат України. Кандидат юридичних наук, доцент.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї службовців. Українець. Дружина — викладач української мови. Має сина.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1977 році закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету імені Тараса Шевченка за фахом юрист. Аспірант кафедри міжнародного права та іноземного законодавства (1977–1980).

Кар'єра[ред. | ред. код]

Був членом Ради національної безпеки при Президентові України.

Член Конституційної комісії від Президента України (листопад 1994 — липень 1996).

Був заступником голови урядової Комісії з питань співробітництва України з ЄС і спеціальним представником уряду України при ГАТТ.

Член Ради з питань економічної реформи при Президентові України (з грудня 1994); член Ради з питань збереження національної культурної спадщини (червень 1997 — січень 1998); заступник голови Комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами (жовтень 1995 — листопад 1998); голова Української секції Українсько-американської спільної комісії сприяння розвитку торгівлі та інвестиціям (з жовтня 1994); уповноважений на виконання функцій члена Президії Міждержавного економічного комітету Економічного союзу; заступник голови Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України (з вересня 1995); член Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників (з липня 1998); член Національної ради з питань якості (вересень 1997 — липень 2000).

Позаштатний радник Президента України (до січня 2005).

Член Ради Національного банку України (жовтень 2000 — лютий 2005).

Був член політвиконкому партії «Єдина Україна» (з липня 2004), членом партії ВО «Батьківщина» (2006–2010).

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Березень 1994 — кандидат в народні депутати України за Київським виборчим округом № 317 Полтавської області, висунутий виборцями. 1-й тур — 9.22 %, 2 місце з 26 претендентів; 2-й тур — 39.08 %, 2 місце.

Березень 1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 11 в списку. На час виборів: Міністр зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, безпартійний[5].

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 25 травня 2006 за виборчим округом № 96 Київської області, самовисування. «За» 43.46 %, 15 суперників. На час виборів: радник Президента України, безпартійний. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник групи «Народовладдя» (червень 2002 — травень 2004), уповноважений представник групи «Демократичні ініціативи Народовладдя» (травень — вересень 2004), уповноважений представник фракції партії «Єдина Україна» (вересень 2004 — лютий 2006), член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з лютого 2006). Член Комітету з питань правової політики (червень 2002 — жовтень 2003), заступник голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з жовтня 2003)[6].

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 15 червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 51 в списку. На час виборів: народний депутат України, член партії ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (з липня 2006). 15 червня 2007 достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 до 12 грудня 2012 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 51 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член партії ВО «Батьківщина». Член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (листопад 2007 — жовтень 2010). Виключений з фракції «за співпрацю з коаліцією більшості, зокрема, за голосування за зміни до Конституції, закон про Кабінет міністрів та регламент Верховної Ради України». Перший заступник голови Комітету з питань економічної політики (з грудня 2007).

10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови[7][8]. Закон було прийнято із порушеннями регламенту[9][10].

Нагороди та державні ранги[ред. | ред. код]

Орден «За заслуги» III ступеня (серпень 1998)[11]. Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (липень 2012)[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1992 року № 634 «Про призначення Осики С.Г. радником Прем'єр-міністра України з питань зовнішньоекономічної діяльності».
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 вересня 1993 року № 755 «Про призначення Осики С.Г. першим заступником Міністра зовнішніх економічних зв'язків України».
  3. Указ Президента України від 22 серпня 1994 року № 454/94 «Про Міністра зовнішніх економічних зв'язків України»
  4. Указ Президента України від 30 січня 1995 року № 89/95 «Про віце-Прем'єр-міністра України з питань зовнішньоекономічної діяльності»
  5. Постанова Центральної виборчої комісії від 18 грудня 1997 року № 70 «Про реєстрацію списку кандидатів у народні депутати України від виборчого блоку "Трудова Україна", в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах народних депутатів України 29 березня 1998 року»
  6. Постанова Верховної Ради України від 2 жовтня 2003 року № 1209-IV «Про зміни у складі комітетів Верховної Ради України»
  7. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» — Сайт «Майдан»
  8. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка — 1+1. ТСН
  10. ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ — Українська Правда
  11. Указ Президента України від 19 серпня 1998 року № 894/98 «Про відзначення нагородами України працівників підприємств, установ, організацій з нагоди 7-ї річниці незалежності України»
  12. Указ Президента України від 5 липня 2012 року № 435/2012 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання[ред. | ред. код]