French
DeutschОсманське міжправління (1402-1413) — Вікіпедія
Османське міжправління (тур. Fetret Devri) — період в історії Османської імперії, коли держава не мала єдиного правителя. Період міжправління почався в 1402 після поразки османів в Ангорській битві і смерті султана Баязида I в полоні у Тамерлана. З 1402 по 1413 роки між чотирма синами Баязида I йшла запекла боротьба за владу, переможцем з якої вийшов наймолодший син султана Мехмед I.
Історія[ред. | ред. код]
Після полону та смерті султана Баязида I троє його синів розділили осколки імперії: в Едірне проголосив себе султаном старший син Сулейман (1402—1410), який захопив владу над османськими володіннями на Балканському півострові, в Бурсі — Іса, в східній Анатолії — молодший син Мехмед, якого підтримав Муса. Багато з підкорених османами анатолійських бейликів знову оголосили себе незалежними.
Мехмед в 1405-1406 вів війну проти Іси та захопив Бурсу, після чого відправив старшого брата Мусу в Румелію битися з Сулейманом. Муса досяг успіху, але сам оголосив себе султаном і захопив європейські володіння османів.
У 1411 Мехмед включився в боротьбу за Румелию за підтримки візантійського імператора Мануїла II, який на своїх кораблях переправив османську армію з Анатолії під Фракію. Перші битви між братами не принесли жодному з них успіху, а незабаром Мехмед повернувся в Анатолію, щоб захиститися від бея Айдина. Перемігши ворога, він повернувся до Європи і у 1413 розбив армію Муси, який втік до Валахії та незабаром загинув. Всі османські володіння знову об'єдналися під владою одного султана[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Finkel, Caroline (2006). Osman's Dream: The Story of the Ottoman Empire 1300–1923. London: John Murray. ISBN 978-0-7195-6112-2.