Персональна унія — Вікіпедія

Особиста унія — об'єднання, союз двох або більше самостійних держав з одним монархом, який стає, таким чином, головою кожної держави-члена союзу. Голова союзу наділяється лише тими повноваженнями, які строго відповідають (за рідкісними винятками) повноваженням керівників окремих держав. Такий тип союзу не слід плутати з федерацією, яка на міжнародному рівні є єдиною державою. Також не слід плутати з династичним союзом.

Особисті унії можуть виникати з різних причин, від майже випадкових, коли, наприклад, принцеса, будучи заміжньою за королем однієї держави, стає царюючою королевою іншої держави, і їх спільна дитина успадковує трон обох держав, до фактичного приєднання держав, коли в деяких випадках персональні унії створювалися з метою запобігання заколотів. Такі союзи можуть бути законно обґрунтовані шляхом явного затвердження об'єднання двох держав у конституціях, або можуть не мати законних підстав, і тоді вони можуть легко розпадатися через різні правила успадкування позиції голови держави.

Оскільки президенти держав-республік обираються загальним громадянським голосуванням, особисті унії практично повністю є феноменом монархій. У зв'язку зі значним скороченням числа монархій в XX столітті, особисті унії стали явищем досить рідкісним. І хоча вони досі існують, як, наприклад, Співдружність націй, найчастіше такі спілки мають лише номінальне значення.

Приклади особистих уній[ред. | ред. код]

Королівство Англія[ред. | ред. код]

Андорра[ред. | ред. код]

Часткова особиста унія з Францією з 1607 (президент Франції, колись король Франції, іншим головою держави в Андоррі є єпископ з Єпископства Урхель, Каталонія, Іспанія).

Арагонська Корона[ред. | ред. код]

У 1162 Альфонсо II Арагонський був першою людиною, який мав титули короля Арагону і графа Барселони і який керував тереном, який було пізніше названо Арагонською короною. Хайме І (король Арагону) пізніше підкорив і додав до Корони Майорканське і Валенсійське королівства. Пізніше Карл V Габсбург — Карл I Іспанський, Карл V король Священної Римської імперії — об'єднав Арагон і Кастилію в особистій унії, яка стала Іспанією.

Богемія[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Польщею 1003–1004 (Богемія окупована поляками)
  • Особиста унія з Польщею 1300–1306 та Угорщиною 1301–1305 (Вацлав II та Вацлав III)
  • Особиста унія з Люксембургом 1313–1378 і 1383–1388
  • Особиста унія з Угорщиною 1419–1439 (Сигізмунд Люксембурзький і його зять) та 1490–1526 (Ягеллони)
  • Особиста унія з Австрією та Угорщиною 1526–1918 (крім 1619–1620)

Бразилія[ред. | ред. код]

Бранденбург[ред. | ред. код]

Велика Британія[ред. | ред. код]

Вільна держава Конго[ред. | ред. код]

Данія[ред. | ред. код]

Ірландія[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Королівством Англія у 1541–1707 (від проголошення ірландським парламентом короля Генріха VIII Англійського королем Ірландії до утворення Великої Британії).
  • Особиста унія з Шотландським королівством (і Королівством Англія) в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія об'єднані в Королівство Великої Британії).
  • Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, через короля Ірландії, Шотландії та Англії, також виступає як штатгальтер більшості провінцій Нідерландів. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландськими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступившими до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
  • Особиста унія з Великою Британією в 1707–1801 (коли вона була реорганізована в Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії).
  • Особиста унія з Ганновером у 1714–1837.
  • Особиста унія зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії в 1922–1937/1949.

Ісландія[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Данією 1918–1944.

Іспанія[ред. | ред. код]

  • Особиста унія корон, яка згодом утворила Іспанію (Кастильська Корона і Арагонська Корона) у Священній Римський імперії в 1519–1556 під головуванням Карла I (Карла V, імператора Священної Римської імперії). Кастилія і Арагон залишалися єдині в 1556–1707, після чого вони були офіційно об'єднані в Іспанію.
  • Філіп II Габсбург був одночасно королем Англії (з Марією I) в 1554–1558, в той же час він також був королем Неаполя (з 1554) і королем Іспанії (з 1556).
  • Іберійська унія з Іспанією в 1580–1640, під владою Філіпа II (також відомий як Філіп I Португальський), його сина та онука.

Литва[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Польщею в 1386–1401 і 1447–1569 (з перервою в 1492–1501) — польсько-литовський союз. У 1569 перетворена у Річ Посполиту.

Люксембург[ред. | ред. код]

  • Особистою унія з Богемією в 1313–1378 і 1383–1388.
  • Особиста унія з Нідерландами в 1815–1890.

Наварра[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Францією в 1589–1620 у зв'язку зі вступом Генріха IV, після чого Наварру офіційно включено до складу Франції.

Нідерланди[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Англією, Шотландією та Ірландією 1689–1702, штатгальтером більшості провінцій Нідерландів також виступає як короля Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складніше, тому що до 1795 Голландська республіка була конфедерацією номінально незалежних провінцій. Провінції Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел вступили в особисту унію в 1689 і Дренте-1696. Дві голландських провінцій не вступили в особисту унію: Фрисландія і Гронінгена.
  • Особиста унія з Люксембургом 1815–1890.

Норвегія[ред. | ред. код]

  • Свен Вилобородий керував Норвегією і Данією 999–1014. Він також керував Королівством Англія 1013–1014.
  • Канут Великий керував Королівством Англія та Данією 1016–1035. Він також керував Норвегією від 1028 до 1035.
  • Особиста унія з Швецією 1319–1343.
  • Особиста унія з Данією 1380–1814.
  • Кальмарська унія з Данією і Швецією 1389–1521
  • Особиста унія з Швецією 1814–1905.

Польща[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Богемією, 1300–1306, а також з Угорщиною 1301–1305, (Вацлав II та Вацлав III).
  • Особиста унія з Угорщиною 1370–1382 і 1440–1444.
  • Особиста унія з Литвою по Кревський унії, 1386–1401, потім 1447–1569 по Люблінський унії (з перервою в 1492–1501), відомий як польсько-литовський союз. У 1569 союз був перетворений у федерацію Річ Посполита.
  • Особиста унія з Саксонією 1697–1706, 1709–1733 та 1734–1763.
  • Східна частина: особиста унія з Росією 1814–1832, відома як Царство Польське; після придушення повстання армію, територія була приєднана прямо до Росії.

Польща-Литва[ред. | ред. код]

  • Особиста унія із Швецією 1592–1599
  • Особиста унія із Саксонією 1697–1705, 1709–1733 та 1733–1763

Португалія[ред. | ред. код]

  • Іберійська унія з Іспанією 1580–1640 р., під владою Філіпа II (також відомий як Філіп I Португальський), його сина та онука.
  • Особистий союз з Бразилією при Педру I (імператор Бразилії) (Педру IV Португальський), з 10 березня 1826-28 травня 1826. Педру був принцом Португалії, Бразилії та Алгарве, коли він проголосив незалежність Бразилії в 1822, став її першим імператором. Коли його батько (Жуан VI (король Португалії)) помер, Педру став королем Португалії всього на кілька тижнів, після чого він відрікся від португальського престолу на користь своєї молодшої дитини, принцеси Марія II.

Румунія[ред. | ред. код]

Саксен-Веймар та Саксен-Ейзенах[ред. | ред. код]

Герцогства Саксен-Веймар і Саксен-Ейзенах були в особистій унії з 1741, коли правлячий рід Саксен-Ейзенах перервався у 1809, тоді вони були об'єднані в одне герцогство Саксен-Веймар-Ейзенах.

Священна Римська імперія[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Іспанією у 1519–1556 під владою Карла V.
  • Особиста унія з Угорщиною у 1526–1806.

Угорщина[ред. | ред. код]

Фінляндія[ред. | ред. код]

Унія Великого князівства Фінляндського і Російської імперії в 1809–1917 (унія не закріплена юридично, але Фінляндія користувалася широкою місцевою автономією)[1][2].

Франція[ред. | ред. код]

Хорватія[ред. | ред. код]

Королівство Хорватія і Угорське королівство утворили особисту унію двох царств в 1102, об'єднані під владою угорського короля.[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12][13]

Акт про об'єднання було докладно викладено в Pacta conventa, в якій окремі засади хорватської державності були збережені через Собор (рада хорватських дворян) і через бана. Крім того, хорватські дворяни зберегли свої землі і титули[14]. Середньовічна Угорщина і Хорватія були (з точки зору міжнародного громадського права), союзниками до Мохачської битви в 1526. 1 січня, 1527, хорватське дворянство в Цетині одноголосно обрало Фердинанда І, ерцгерцога Австрії, їх королем, і підтвердили легітимність спадкоємства[15].Але, офіційно Угорсько-Хорватська держава існувала до початку 20-го століття і Тріанонського договору[13][12][11].

Швеція[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Норвегією в 1319–1343
  • Кальмарська унія з Данією та Норвегією в 1389–1521
  • Особиста унія з Польщею-Литвою в 1592–1599
  • Особиста унія з Норвегією в 1814–1905 (іноді називається Швеція-Норвегія)

Шлезвіг-Гольштейн[ред. | ред. код]

Королі Данії в той же час були герцогам Шлезвігу і Гольштейну 1460–1864 (Гольштейн був частиною Священної Римської імперії, нині є частиною Німеччини).

Шотландське королівство[ред. | ред. код]

  • Особиста унія з Францією в 1559–1560
  • Особиста унія з Англією та Ірландією в 1603–1707 (коли Англія і Шотландія були об'єднані в Королівство Великої Британія)
  • Особиста унія з Нідерландами в 1689–1702, голландський штатгальтер, Вільгельм Оранський, який також був королем Англії, Шотландії та Ірландії. Фактична ситуація була дещо складнішою з голландсьими провінціями Голландія, Зеландія, Утрехт, Лімбург та Оверейсел які вступили до особистої унії в 1689 і Дренте в 1696. Тільки дві голландські провінції і не вступили до особистої унії: Фрисландія і Гронінген.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Александр Владимирович Пыжиков. Административно-территориальное устройство России. История и современность. — Olma Media Group, 2003. — 317 с. — ISBN 9785224043866.
  2. ↑ http://www.allpravo.ru/library/doc101p/instrum105/item802.html [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.] Таганцев Н. С. Уголовное право (Общая часть). Часть 1. По изданию 1902 года. Allpravo.ru. — 2003.
  3. ↑ Croatia (History). Encarta. Архів оригіналу за 31 жовтня 2009. Процитовано 5 листопада 2009.
  4. ↑ Encyclopedia of the Middle Ages. Архів оригіналу за 21 вересня 2014. Процитовано 5 листопада 2009.
  5. ↑ Europa Publications Limited, p.271: Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States, Svezak 4 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Alain Finkielkraut, (pp. 17-18): Dispatches from the Balkan War and other writings [Архівовано 16 вересня 2011 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Imogen Bell, p.173: Central and South-Eastern Europe 2003 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Mitja Velikonja p.78: Religious separation and political intolerance in Bosnia-Herzegovina [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Piotr Stefan Wandycz, p.159: The price of freedom: a history of East Central Europe from the Middle Ages [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Adrian Webb, Inc NetLibrary, Adrian Webb, p.218: The Routledge companion to Central and Eastern Europe since 1919 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  11. ↑ а б Charles W. Ingrao, p.12: The Habsburg monarchy, 1618–1815 [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  12. ↑ а б David Raic, p. 342: Statehood and the law of self-determination [Архівовано 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б Font, Marta: Hungarian Kingdom and Croatia in the Middle Age. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 5 листопада 2009.
  14. ↑ Croatia (History). Britannica. Архів оригіналу за 3 березня 2020. Процитовано 5 листопада 2009.
  15. ↑ R. W. SETON -WATSON: The southern Slav question and the Habsburg Monarchy page 18
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Персональна_унія&oldid=41443425