Особняк родини Шпаковських — Вікіпедія

Особняк родини Шпаковських
Залишилася лише фасадна стіна
50°26′36″ пн. ш. 30°31′01″ сх. д. / 50.443236° пн. ш. 30.517° сх. д. / 50.443236; 30.517
Тип споруди	особняк
Розташування	Україна, Київ
Архітектор	І. Кедрін
Особняк родини Шпаковських (Україна)
Особняк родини Шпаковських у Вікісховищі

Особняк родини Шпаковських — Особняк родини Шпаковських, в якому на поч. XX ст. містилася контора Н. А. Терещенка, у 1917–1918 рр. — Генеральний секретаріат УНР (фасадна стіна), Київ, Бульвар Тараса Шевченка, 8/26^[1]

Історія[ред. | ред. код]

За рішенням Київської губернської будівельної та дорожньої комісії від 16 липня 1843, незабудовану ділянку площею 930 кв. сажнів надано чиновнику І. Петрову. За тогочасними правилами, власник зобов'язувався звести двоповерховий будинок з флігелем за два роки. Тим самим днем датований проєкт забудови садиби, складений київським губернським архітектором І. Кедріним і надісланий для затвердження у Санкт-Петербург. Проєкт було відхилено і замінено іншим. Начорно цегляний двоповерховий будинок і житловий флігель за зразковими проєктами споруджено впродовж двох будівельних сезонів — 1844—45. Обидва — на червоній лінії забудови, флігель (зруйнований на початку 1950-х рр.) — на місці сучасного будинку № 10. У ньому було 14 невеликих кімнат, по сім на кожному поверсі, у флігелі — три кімнати. Родина І. Петрова здавала приміщення в найм. З 1846 будинок використовувався козелецьким купцем 3-ї гільдії Д. Водоп'яновим як готель, пізніше його орендувало правління київського Університету св. Володимира для помешкання незаможних студентів.

1917, з початком Української революції, будинок був реквізований Українською Центральною Радою.

Наприкінці 1917 — початку 1918 у будинку містився Український генеральний військовий штаб (УГВШ) — орган управління Армією УНР, створений у листопаді 1917. Мав відділи: організаційний, зв'язку, артилерійський, постачання, військового шкільництва, загальний. До основних функцій штабу входило: організація війська і підготовка військових резервів (оперативне керівниц­тво військами на фронті здійснював штаб Армії УНР). УГВШ підпорядковувався Генеральному секретарству військових справ, з січня 1918 — Міністерству військових справ на чолі з Симоном Петлюрою, пізніше — М. Поршем.

УГШВ займав 22 кімнати на першому — другому поверхах будинку, а також 15 кімнат на першому — другому поверхах будинку № 10 (не зберігся).

У листопаді 1917 — лютому 1918 начальником штабу був Бобровський Борис Павлович (1868—1918) — військовий, генерал-поручик Армії УНР. 1917 був начальником Двінського військового округу Південно-Західного фронту, організував Українську військову громаду у Двінську (тепер — м. Даугавпілс, Латвія). Як начальник штабу брав участь у розробці проєкту організації Армії УНР, розробці відповідних законів, одностроїв, військових відзнак. Розробив проєкти формування Київського, Харківського та Одеського військових округів. У лютому 1918, під час захоплення Києва більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, потрапив у полон, розстріляний.

У 1920—30-х роках призначення будинку не раз змінювалося, тут містилися один з підрозділів Київського міського відділу ДПУ, з 1925 — установи Київського губздраву, санітарно-педагогічний інститут, Всеукраїнський державний інститут гігієни виховання, інститут патології та гігієни праці, з 1937 — Управління в справах мистецтв. Під час тимчасової окупації Києва будинок використовувало відомство А. Розенберга. Після війни в будинку працювали Український науково-дослідний санітарно-хімічний інститут «УНДСХІ» МОЗ УРСР, лікувально-оздоровче об'єднання Управління справами РМ УРСР.

1941, під час німецької окупації, у цьому будинку містився відділ культури і мистецтва Міської управи Києва, першим керівником якого був Кавалерідзе Іван Петрович (1887—1978) — скульптор, кінорежисер, драматург, народний артист УРСР (з 1969).

1990 усю садибу передано центральному апарату Державного комітету по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому нагляду (Держгіртехнагляд УРСР), 1993 — його правонаступнику — Державному комітету по нагляду за охороною праці. 1994 він одержав дозвіл на реконструкцію будинку. Проєкт прибудови з боку вул. Пушкінської розробило ВАТ «Кивпроект» (1995). Наступний варіант ескізного проєкту з двома прибудовами — з Пушкінської вулиці та бульвару Тараса Шевченка, — розроблено фірмою «Київархпроект» (1996). Призначення будинку — Головний обчислювальний центр.

Після реалізації проєкту первісний двоповерховий об'єм, від якого залишилися лише фасадні стіни, надбудовано великим різноповерховим об'ємом, внаслідок чого він втратив архітектурну цінність. Збережено елементи декору чолових фасадів у формах пізнього класицизму. Поверхню фасадних стін оброблено прямокутними рустами, антревольти вікон другого поверху — імітованим у тиньку т. зв. діамантовим муруванням. Фасад членують карнизні міжповерхові та підвіконні гурти. Прямокутні вікна першого поверху обля­мовано профільованими лиштвами, півциркульні прорізи другого — архівольтами із замковими каменями.

Наразі це — офісний будинок (2009).^[1]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

п о р Бульвар Тараса Шевченка Непарний бік Ректорат медичного університету імені Богомольця (№ 13) • «Кам'яниця з драконами» (№ 19) • «Будинок із левами» (№ 19/2) • «Будинок арештантських рот» (№ 27) • Академія адвокатури України (№ 27) • Неоготичний будинок (№ 31) Парний бік Особняк родини Шпаковських (№ 8/26) • Особняк Ніколи Терещенка (№ 12) • Будівля політехнікуму зв'язку (№ 18/11) • Володимирський собор (№ 20) • Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (№ 22-24) • Готель «Гілтон» (№ 30) • Особняк Івана Терещенка (№ 34) • «Замок Фроммета» (№ 36) • Готель «Експрес» (№ 38-40) • «Будинок із левами» (№ 48-А) • Будинок національних творчих колективів України (№ 50-52) • ІДНТПІН ім Г. М. Доброва НАН України (№ 60) Установи та заклади Музей Тараса Шевченка (№ 12) Парки, сади Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна • Парк Тараса Шевченка Станції метро «Університет»